Постанова № 54437492, 25.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Київ К/9991/92848/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Латишева Л.П.,

за участю:

представника відповідача - Рацина Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2011 року

у справі № 2-а-363/09/1970 (№ 34586/09/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля-Транс»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля-Транс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000352309/0/39946 від 23 червня 2008 року, № 0000352309/1/55614 від 03 вересня 2008 року, № 0000352309/2/ від 10 листопада 2008 року, № 0000352309/3/4028 від 21 січня 2009 року в частині визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 174424,50 грн. за порушенні вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 28 квітня 2009 року).

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2009 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2011 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2009 року було скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ № 0000352309/0/39946 від 23 червня 2008 року, № 0000352309/1/55614 від 03 вересня 2008 року, № 0000352309/2/ від 10 листопада 2008 року, № 0000352309/3/4028 від 21 січня 2009 року.

В касаційній скарзі Тернопільська ОДПІ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2011 року та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2009 року.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - Тернопільської ОДПІ його правонаступником - Тернопільською ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Тернопільська ОДПІ провела планову виїзну перевірку ТОВ «Поділля-Транс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої був складений акт від 09 червня 2008 року № 7219/23-09/32481952.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством: занижено податок на додану вартість за листопад 2006 року 9576,00 грн., за грудень 2006 року на 4726,00 грн., за лютий 2007 року на 4995,00 грн., за березень 2007 року на 10114,00 грн., за квітень 2007 року на 24963,00 грн., за травень 2007 року на 65839,00 грн., за червень 2007 року 32640,00 грн.; завищено податок на додану вартість за липень 2006 року на 2639,00 грн., за серпень 2007 року на 2796,00 грн., за вересень 2007 року на 2109,00 грн. (р.27), за жовтень 2007 року на 404,00 грн. (р.27), за листопад 2007 року на 1272,00 грн. (р.27), за грудень 2007 року на 1530,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що внаслідок реалізації ТОВ «Поділля-Транс» попередньо імпортованих на митну територію України бувших у використанні транспортних засобів (перелік яких наведених на 12-13 аркушах акту перевірки) за цінами, нижчими за звичайні ціни, які відповідають їх митній вартості, позивачем були порушені вимоги пункту 4.1статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки імпортуючи вказані транспортні засоби, позивач до податкового кредиту включав суму податку на додану вартість, обчислену із загальної суми митної вартості, а при реалізації названих транспортних засобів на митній території України - суму податку на додану вартість, обчислену із договірної (контрактної) ціни, яка нижча за її митну вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 124253,32 грн., у тому числі: за листопад 2006 року - на 9576,32 грн., за грудень 2006 року - на 4726,11 грн., за березень 2007 року - на 4114,31 грн., за квітень 2007 року - на 34962,59 грн., за травень 2007 року - на 47117,64 грн., за грудень 2007 року - на 23757,35 грн. Також, у акті перевірки було вказано, що в порушення вимог підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач несвоєчасно та неповно включав всі суми податку на додану вартість по отриманих доходах у відповідних періодах по господарських операціях, які наведені на 14-15 аркушах акту перевірки, в результаті чого: занижено податкові зобов'язання за лютий 2007 року - на 4995,00 грн., за березень 2007 року - на 6000,00 грн., за травень 2007 року - на 18722,00 грн., за червень 2007 року - на 32640,00 грн., за вересень 2007 року - на 660,00 грн., за грудень 2007 року - на 1333,00 грн.; завищено податкові зобов'язання за квітень 2007 року - на 10000,00 грн., за липень 2007 року - на 12800,00 грн., за серпень 2007 року - на 23700,00 грн., що у підсумку призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 17850,00 грн.

23 червня 2008 року Тернопільська ОДПІ на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000352309/0/39946, яким згідно з підпунктами «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Поділля-Транс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 218529,50 грн., у тому числі: 142103,00 грн. - за основним платежем, 76426,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000352309/1/55614 від 03 вересня 2008 року, № 0000352309/2/ від 10 листопада 2008 року, № 0000352309/3/4028 від 21 січня 2009 року на аналогічні суми податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач при реалізації товарів (транспортних засобів) на території України безпідставно визначав базу оподаткування, виходячи з договірної (контрактної) вартості таких товарів, що є нижчою за митну вартість товарів, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що поняття «митна вартість» та «звичайна ціна» не є тотожними поняттями при здійсненні податкових платежів, а законодавство України не містить положень про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації цього товару на території України. При цьому, суд апеляційної інстанції скасував оспорювані податкові повідомлення-рішення у повному обсязі.

Однак, повністю погодитись з висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з положеннями абзацу 1 підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Отже, законом встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

У відповідності до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України товарів (бувших у використанні транспортних засобів) згідно вимог пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», натомість, податковий орган з посиланням на пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» дійшов висновку про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що доводи податкового органу стосовно того, що згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування податком на додану вартість зазначених операцій має обмежуватися митною вартістю імпортованого товару, яка відповідає його звичайній ціні, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і є помилковими.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 124254,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50170,50 грн. за вказаним епізодом є неправомірним.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції скасував оспорювані податкові повідомлення-рішення у повному обсязі, тоді як позовних вимог про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень в іншій частині (щодо порушення товариством вимог підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») позивач не заявляв.

Відповідно до положень статей 2, 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може змінити чи уточнити формулювання обраного позивачем способу захисту порушених прав, а в необхідних випадках і вийти за межі позовних вимог та винести постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів особи, про захист яких вона просить, але в межах визначених Кодексом адміністративного судочинства України повноважень.

Зокрема, частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на те, що ТОВ «Поділля-Транс» не заявляло позовних вимог щодо скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень в частині зафіксованих у акті перевірки порушень позивачем вимог підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень №0000352309/0/39946 від 23 червня 2008 року, № 0000352309/1/55614 від 03 вересня 2008 року, № 0000352309/2/ від 10 листопада 2008 року, № 0000352309/3/4028 від 21 січня 2009 року в частині визначення суми податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 44105,00 грн., у тому числі: 17849,00 грн. - за основним платежем, 26256,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, у зв'язку з чим ухвалене у даній справі судове рішення суду апеляційної інстанції у цій частині підлягає скасуванню. В решті постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2011 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 222, 223, 224, 225, 229, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2011 року в частині скасування податкових повідомлень-рішень №0000352309/0/39946 від 23 червня 2008 року, № 0000352309/1/55614 від 03 вересня 2008 року, № 0000352309/2/ від 10 листопада 2008 року, № 0000352309/3/4028 від 21 січня 2009 року в частині визначення суми податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 44105,00 грн., у тому числі: 17849,00 грн. - за основним платежем, 26256,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями

В решті постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна