Ухвала суду № 54437491, 25.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Київ К/9991/56092/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Латишева Л.П.,

за участі представника відповідача - Курдиляса Ю.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року

у справі № 2а-1508/10/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сторсак Україна»

до Державної податкової інспекції у місті Житомирі (правонаступником якої є Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сторсак Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Житомирі (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000192304/0 від 02 березня 2010 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2010 року позов був задоволений. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 02 березня 2010 року № 0000192304/0, яким ТОВ «Сторсак Україна» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 113062,00 грн. Присуджено на користь ТОВ «Сторсак Україна» судові витрати у розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2010 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Житомирі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - ДПІ у м. Житомирі його правонаступником - Житомирською ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 24 липня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Житомирі провела невиїзну документальну перевірку ТОВ «Сторсак Україна» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого на розрахунковий рахунок, за вересень, жовтень, листопад, грудень 2009 року станом на 26 лютого 2010 року, за результатами якої був складений акт № 1035/23-2/20428705 від 26 лютого 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги пункту 1.8 статті 1, Закону України «Про податок на додану вартість», в результатів чого зменшено суму бюджетного відшкодування: за вересень 20099 року на 22213,00 грн., за жовтень 2009 року на 24816,00 грн., за листопад 2009 року на 28146,00 грн., за грудень 2009 року на 37887,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач не може претендувати на відшкодування коштів з державного бюджету, у зв'язку з тим, що відсутнє джерело відшкодування, оскільки при проведенні зустрічних перевірок по ланцюгу до виробника було встановлено, що одним з основних постачальників позивача у періоді, який перевірявся, був приватний підприємець ОСОБА_2 Разом з цим, згідно відповідей з проведених зустрічних перевірок було встановлено, що приватний підприємець ОСОБА_2 є посередником, постачальниками якого є ТОВ «Мега Груп», ПП «Техпромторг», ПП «Укрпромтехбуд», ТОВ «РК-Спектр». Згідно відповідей ДПІ у Печерському районі від 03 грудня 2009 року № 27779/7/23-1310, від 19 січня 2010 року № 1353/7/23-1110 ТОВ «Мега Груп» має стан « 10» - до ЄДРПОУ внесено запит на встановлення місцезнаходження. Також, згідно отриманих відповідей ПП «Техпромторг» є посередником, постачальниками якого є ТОВ «Юніверсалпроект», який має стан 10 - запит на встановлення місцезнаходження, постачальником якого є ТОВ «Шебрук», ТОВ «Більге», ТОВ «Грівніч-Сіті», яким присвоєно стан « 32» - фактична адреса не встановлена, юридична адреса масової реєстрації». Згідно отриманих відповідей ПП «Укрпромтехбуд» є посередником, постачальником якого є ТОВ «Вадерстад», який має стан 10 - запит на встановлення місцезнаходження, основним постачальником якого є ТОВ «Берграсс», ТОВ «Грівніч-Сіті», яким присвоєно стан « 32» - фактична адреса не встановлена, юридична адреса масової реєстрації». Згідно відповіді ДПІ у Печерському районі м. Києва від 04 лютого 2010 року № 797/7/23-1110, ТОВ «РК-Спектр» має стан « 10» - до ЄДРПОУ внесено запит на встановлення місцезнаходження.

02 березня 2010 року ДПІ у м. Житомирі на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000192304/0, яким згідно з підпунктом «б» 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ТОВ «Сторсак Україна» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 113062,00 грн., у тому числі: за вересень 2009 року - 22213,00 грн., за жовтень 2009 року - 24816,00 грн., за листопад 2010 року - 28146,00 грн., за грудень 2009 року - 37887,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є безпідставним, оскільки порушення контрагентами постачальника позивача правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не є підставою для позбавлення позивача права на отримання податкової вигоди у зв'язку з відсутністю доказів недобросовісності такого платника, з урахуванням того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом податковим органом не заперечувалась.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений, а визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що реальність господарських операції між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_2 податковим органом не заперечувалась.

Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Твердження ДПІ у м. Рівне про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами постачальників позивача у ланцюгу постачання, були правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо продавець (або інша особа у ланцюгу постачання) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та бюджетне відшкодування у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна