Ухвала суду № 54437108, 07.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2015 року м. Київ К/9991/27743/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державного підприємства «Макіїввугілля»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012

у справі №2а/0570/16504/2011

за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля»

до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02.02.2012 позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення рішення Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції №0000282330 від 04.07.2011, яким визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1715694,00 грн., у т.ч. основний платіж 1715693,00 грн. та застосована штрафна санкція у розмірі 1,00 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02.02.2012 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Іолід» за лютий 2011 року, за результатами якої був складений акт від 20.06.2011 №3094/23-3/32442295.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення ч.ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, п.1 ст. 216, ст.ст. 228, 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України, правочин щодо виконання умов договору №243 від 25.10.2010 укладений між ДП «Макіїввугілля» та ТОВ «ІОЛІД», є нікчемним; п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ДП «Макіїввугілля» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ 1715 693,49 грн. за лютий 2011 року нараховані на вартість товарно-матеріальних цінностей отриманих від ТОВ «Іолід» в зв'язку з не підтвердженням факту придбання товарів чи послуг при здійсненні нікчемного правочину. Зазначені порушення призвели до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду (ряд.27) загальна сума ПДВ 1715 693,49 грн. за лютий 2011 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000282330 від 04.07.2011, яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, абз.4 п.123.1 ст.123, п.7 підрозділу ХХ Податкового кодексу України нараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1715694,00грн., з якої основний платіж 1715693,00грн. та штрафна санкція 1,00грн..

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Іолід» укладено договір поставки вугілля №243 від 25.10.2010, за умовами якого постачальник - ТОВ «Іолід» зобов'язався поставити позивачу (Покупцю) вугільну продукцію, а Покупець прийняти та оплатити належний Продавцю товар на умовах, встановлених цим договором.

На підставі виданих ТОВ «Іолід» податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит у лютому 2011 року.

Крім цього, на підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «Іолід» позивачем надано: установчі документи, податкова декларація за лютий 2011 року, податкові накладні за лютий 2011 року, акт приймання-передачі вугільної продукції за лютий 2011 року, договір поставки №243 від 25.10.2010, реєстр отриманих податкових накладних за лютий 2011 року, залізничні квитанції тощо.

Проте, до перевірки не були надані видаткові накладні та документи, що посвідчують оприбуткування товарів ДП «Макіїввугілля», тобто, документи, які визначені договором №243 від 25.10.2010 як обов'язкові.

За умовами договору №243 від 25.10.2010 всі витрати за транспортування вугільного концентрату від збагачувальної фабрики на адресу ТЕС - вантажоотримувачів несе ТОВ «Іолід».

У копіях квитанцій про приймання вантажу, наданих до перевірки, у графі «Платник» зазначене підприємство ДП «Вугілля України».

За умовами договору №243 від 25.10.2010 право власності на вугільний концентрат переходить до ДП «Макіїввугілля» тільки після підписання актів приймання-передачі, які складаються після отримання вугілля ТЕС - вантажоотримувачами та складання актів звіряння між ТОВ «Іолід» та ТЕС.

Проте у залізничних квитанціях зазначено, що поставка здійснюється в рахунок договору №03-10/1-ЕН від 01.02.2010.

Отже, позивач здійснює поставку у власність ДП «Вугілля України» вугільного концентрату, право власності на яке ДП «Макіїввугілля» набуде тільки після отримання зазначеного вугілля з ТЕС.

Висновки відповідача про безтоварність господарських операцій базуються також на результаті співставлення первинних документів, які підтверджують кількість вугілля, відправника, отримувача. Так, за документами, наданими до перевірки, відправниками вугілля є ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат», ЗАТ «Янівське», одержувачами - Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго», Зміївська ТЕС. У посвідченнях якості та залізничних квитанціях (їх копіях) ТОВ «Іолід» як виробник, відправник або одержувач не вказаний. Документи, які б підтверджували право власності на вугілля ТОВ «Іолід» відсутні. Кількість відвантаженого вугілля відповідно до залізничних квитанцій - 16080,18 тон не співпадає з кількістю вугілля в податкових накладних - 15339,066 тон. У залізничних квитанціях вказано, що поставка здійснюється на виконання договору №03-10/1_ЕН від 01.02.2010 ДП «Макіїїввугілля» у власність ДП «Вугілля України».

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що в наданих актах прийому-передачі вугільної продукції між ТОВ «Іолід» та ДП «Макіїввугілля» відсутні дані про місце, де вони складались і в якому покупець ніби-то приймав товар, відсутні також дані про будь-яке оприбуткування позивачем поставленої продукції. З огляду ж на зміст залізничних квитанцій, в яких відправниками зазначені ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» або ЗАТ «Янівське», вантажоодержувачами - Трипільська ТЕС, ВАТ «Центренерго», Змієвська ТЕС, Старобішевська ТЕС та ВАТ «Донецькобленерго», а платником - ДП «Вугілля України» колегія суддів, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що акти прийому-передачі вугілля між ТОВ «Іолід» та ДП «Макіїввугілля» складені формально з метою штучного створення документів, які свідчать про нібито виконання договору від 25.10.2010 № 243, але не відповідають дійсним обставинам поставки та транспортування вугілля.

В наданих для перевірки первинних документах ні ТОВ «Іолід», ні позивач не зазначені як виробник, відправник або одержувач вугільної продукції. Зазначені підприємства також не здійснювали жодних платежів за залізничне перевезення вугілля та не вчинювали жодних дій по такому перевезенню. Відправниками, одержувачами та платниками зазначені інші особи. Таким чином, зазначені залізничні квитанції не підтверджують факт поставки вугілля від ТОВ «Іолід» до ДП «Макіїввугілля». Крім того, жодним належним документом не підтверджується і право власності ТОВ «Іолід» на поставлену вугільну продукцію.

З довідки Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції від 25.03.2011 вбачається, що з листопада 2010 року по січень 2011 року ТОВ «Іолід» декларації до податкового органу не надавались, основні засоби відсутні, складські приміщення, трудові ресурси, виробничі потужності, для здійснення будь-якого виду діяльності також відсутні, підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

Таким чином, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин щодо відсутності факту підтвердження господарських операцій позивача з вищезазначеним контрагентом, формування податкового кредиту не може бути визнано обґрунтованим.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для його скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Макіїввугілля» відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун