ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 грудня 2015 року м. Київ К/800/11086/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013
у справі №2а/1770/3101/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МОНРО»
до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.09.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003222342 від 25.07.2012, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 69642,50 грн..
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Монро» за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012, за результатами якої складено акт №210/22-200/35899210 від 16.07.2012.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-V, у зв'язку із завищенням податкового кредиту по взаємовідносинах з постачальником СПД ОСОБА_2 всього в сумі 55714,00 грн. в т. ч. за квітень 2012 року - 55714,00грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003222342 від 25.07.2012, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 69640,50 грн., в тому числі 55714,00 грн. основного платежу і 13928,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовував свої висновки тим, що між позивачем в особі ОСОБА_3 (покупець) та СПД ОСОБА_4 (постачальник) укладено договір від 04.01.2011 на постачання товарів, найменування та кількість яких вказується в рахунках-фактури та видаткових накладних.
Загалом в квітні 2012 року ТОВ «Монро» придбало у СПД ОСОБА_4 товарів та послуг на суму 334286,65 грн., у т.ч. ПДВ 55714,47 грн., яка включена до складу податкового кредиту.
Згідно додатку №2 до договору від 04.01.2011 - «Покупець оплачує відпущений у 2012 році Постачальником товар 30.06.2013», тому оплата за отриманий товар не здійснювалась.
Реальність даних господарських операцій повністю підтверджується наявними первинними та іншими характерними для даного виду правочинів документами, зокрема: податковими накладними за квітень 2012 року; видатковими накладними за квітень 2012 року; наказом про призначення матеріально-відповідальної особи від 01.02.2012 року; сертифікатами відповідності товарів; прибутковими накладними на товари.
З огляду на встановлене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи контролюючого органу щодо нікчемності вищезазначених договорів, оскільки, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.
Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або її виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.
Позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.
Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.
Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, не спростовано. До того ж, податкова інспекція не довела невиконання, передбачених договорами, робіт.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для його скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун
Судове рішення № 54437103, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 14.12.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а/1770/3385/12. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: