Постанова № 54429343, 17.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 грудня 2015 року № 826/17523/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Непомнящої А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вибір»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вибір» (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення 04 серпня 2015 року № 34326552207, № 34426552207 та № 34526552207.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17523/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні 28 вересня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Відповідач проти адміністративного позову заперечив, надав письмові заперечення проти позову.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вибір» перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві як платник податків.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 06 липня 2015 року по 10 липня 2015 року на підставі службового посвідчення та наказу посадовою особою відповідача згідно п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вибір» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Газукраїна-2020» за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, результати якої оформлені актом від 17 липня 2015 року № 354/26-55-22-07/30635410 (далі по тексту - акт перевірки).

Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення ТОВ «Вибір»:

- ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності у сумі 184035 грн., у тому числі по періодах ІІІ квартали 2012 року - на суму 60265 грн., за 2013 рік - 123770 грн.;

- ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 468954 грн., у тому числі по періодах - за ІІІ квартали 2012 року - 52528 грн., за 2013 рік - 416426 грн.

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 525177 грн., у тому числі по періодах: серпень 2012 року - 40273 грн., вересень 2012 року - 37 грн., січень 2013 року - 408500 грн., лютий 2013 року - 11372 грн., березень 2013 року - 18154 грн., квітень 2013 року - 18231 грн., травень 2013 року - 424 грн., червень 2013 року - 9445 грн., липень 2013 року - 12710 грн., серпень 2013 року - 6031 грн.

На підставі вищезазначених висновків відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

податкове повідомлення-рішення від 04 серпня 2015 року № 34426552202, яким позивачу в порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 656471 грн., у тому числі за основним платежем - 525177 грн., та за штрафними санкціями - 131294 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 04 серпня 2015 року № 34326552207, яким позивачу в порушення вимог ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 586193 грн., у тому числі за основним платежем - 468954 грн. та за штрафними санкціями - 117239 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 04 серпня 2015 року № 34526552207, яким позивачу в порушення вимог ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 184035 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням - рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нереальності господарських відносин між ним та ТОВ «Газукраїна-2020».

Заперечення відповідача, співпадають з висновками акта від 17 липня 2015 року № 354/26-55-22-07/30635410.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Газукраїна-2020», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Газукраїна-2020» (постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № 2208/12-И від 22 серпня 2012 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно умов договору. Асортимент, ціна, кількість та умови, строк поставки, зміна асортименту та кількості товару обумовлюються специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору.

Якість товару повинна відповідати діючим ДСТУ, технічним умовам та паспортам заводу, який його виготовляє. На підтвердження відповідності якості товару постачальник зобов'язаний надати копії паспорта якості та сертифіката відповідності.

Покупець завчасно, самостійно та за власний рахунок планує доставку (вибірку) товару зі складу постачальника з використанням автомобільних засобів з урахуванням графіку робочого часу складу та графіку проведення планових ТО та ремонтних робіт. При поставці нафтопродуктів залізничним транспортом покупець зобов'язаний надати постачальнику заявку зі вказанням відвантажувальних реквізитів не пізніше 3 днів до дати поставки. Поставка товарів може здійснюватися на наступних базових умовах (правила «Інкотермс» в редакції 2010 року): при відвантаженні залізничним транспортом «СРТ станція призначення»; при відвантаженні автотранспортом «FCA склад постачальника».

Також, між позивачем (покупець) та ТОВ «Газукраїна-2020» укладено договір № 0301/13-ДТ-3 від 03 січня 2013 року з аналогічними умовами.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій в межах укладених договорів позивачем долучено до матеріалів справи копії заявок на відвантаження дизельного пального зі вказанням станції призначення від 08 січня 2013 року № 003, № 001, від 16 січня 2013 року № 006, від 18 березня 2013 року № 25, від 23 серпня 2012 року № 216, від 24 січня 2013 року № 008, рахунки на оплату, а також видаткові накладні від 03 січня 2013 року № РН-0000086, від 10 січня 2013 року № РН-0000232, від 17 січня 2013 року № 452, від 29 січня 2013 року № РН-0001128, від 19 березня 2013 року № 3768, від 27 серпня 2012 року № РН-0004519.

В свою чергу, ТОВ «Газукраїна-2020» виписало позивачу податкові накладні від 27 серпня 2012 року № 1145, від 29 січня 2013 року № 1213, від 03 січня 2013 року № 24, від 10 січня 2013 року № 259, від 17 січня 2013 року № 556, від 19 березня 2013 року № 727, від 21 січня 2013 року № 890, від 22 січня 2013 року № 891.

Оплата за придбані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 135- 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного оподаткованого періоду.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (тут і далі по тексту - Податкового кодексу України у редакції на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначають згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктом 138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, пунктам 138.11 статті 138, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10 ст. 138, пунктом 140.1 ст. 140 та ст. 141 Податкового кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у ст.. 139 Податкового кодексу.

Пунктом 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визначаються витратами того звітного періоду, в якому визначено доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт наданих послуг.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1. ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, визначено у ст. 198 Податкового кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, абз.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку; Придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено що, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарі/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та митну політику (п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів, зареєстрованих у встановлених випадках в ЄРПН податкових накладних.

При цьому, вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість в перевіряємомву періоді на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Газукраїна-2020» у зв'язку з придбанням товару, послуг.

Суд звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальником/продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Так, судом встановлено, що позивач здійснює наступні види діяльності за КВЕД: діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; Надання інших індивідуальних послуг, н. в. і. у.; рптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний); неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля пальним.

Згідно укладеного між ТОВ «Вибір» та ТОВ «Вак-ЛТД» договору № 707121 на зберігання нафтопродуктів від 27 липня 2012 року останнє прийняло на себе зобов'язання по прийому, зберіганню та відпуску нафтопродуктів, що свідчить про наявність у позивача місця для зберігання придбаних нафтопродуктів.

В межах здійснення господарської діяльності позивачем укладено договори поставки з ТОВ «Газукраїна-2020», предметом яких є поставка нафтопродуктів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем направлялися на адресу ТОВ «Газукраїна-2020» заявки на відвантаження нафтопродуктів.

Відповідно до заявок на відвантаження нафтопродуктів TOB «Газукраїна-2020» надано первинні бухгалтерські документи, копії яких наявні в матеріалах справи(податкові накладні, рахунки на сплату, видаткові накладні, сертифікати відповідності, паспорти на бензин).

Придбаний товар був поставлений ФОП ОСОБА_1 згідно договору № 9 перевезення вантажів автомобільним транспортом від 31 липня 2012 року на склад нафтопродуктів за адресою: м. Київ, пров. Куренівський, 16 Б відповідно до договору зберігання нафтопродуктів №707121 від 27 липня 2012 року, укладений між TOB «Вибір» та TOB «Вак-ЛТД» та оприбуткований, що підтверджується карткою рахунку № 281 (товари на складі).

Факт перевезення вантажу підтверджується наступними первинними документами: договір № 9 від 31 липня 2012 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом; податкові накладні, виписані ФОП ОСОБА_1, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт та платіжними дорученнями.

З наявних матеріалів справи вбачається, що дана господарська операція між позивачем та TOB «Газукраїна-2020» здійснювалась у зв'язку з взятими TOB «Вибір» зобов'язаннями перед ПАТ «Київське агентство повітряних сполучень «Кий Авіа» в межах договору поставки № 23- 01/12 від 23 січня 2012 pоку, TOB «Консалтингова агенція «Дірсі-Профі» в межах договору поставки № 23-07/12 від 23 липня 2012 року, ТOB «Конкордавіа» в межах договору поставки № 20-07/12 від 20 липня 2012 pоку, TOB «Вак-Лтд» в межах договору поставки № 01-08/12 від 01 серпня 2012 pоку, TOB «ХАДО-Технологія» за договором поставки № 03-01/13 від 03 січня 2013 року та Додаткової угоди № 1 до договору поставки № 03-01/13 від 03 січня 2013 року.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з поставик придбаних у ТОВ «Газукраїна-2020» товарів позивачем долучено до матеріалів справи договори поставки, рахунки на оплату, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, довіреності на отримання контрагентами-покупцями товарно-матеріальних цінностей, акти прийому-передачі, та картки рахунків 6811 на підтвердження відображення господарських операцій на рахунки 361 на підтвердження відображення факту оплати.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Газукраїна-2020» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Газукраїна-2020» було зареєстрованеі як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у встановленому законом порядку.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару та надання послуг входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2011 року у справі № К-12509/08.

Суд наголошує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року по справі № 2а-6067/11/1470.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Крім того, судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 р., заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 р., заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідач, в свою чергу, не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання Позивачем податкової вигоди.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та віднесено до складу валових витрат витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Газукраїна-2020», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 04 серпня 2015 року № 34426552202, № 34326552207, № 34526552207 підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вибір» підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вибір» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 04 серпня 2015 року № 34426552202, від 04 серпня 2015 року № 34326552207, від 04 серпня 2015 року № 34526552207.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вибір» понесені ним витрати по сплаті судового збору у 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник