Ухвала суду № 54428431, 10.12.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

у х в а л а

Іменем україни

10 грудня 2015 року Справа № 876/7875/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника позивача Хоп'яка В.З.,

представника відповідача 1 Карпина Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

в с т а н о в и в:

ТОВ "Львівська ізоляторна компанія" 06.09.2012 року звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області в якому, уточнивши позовні вимоги, просило стягнути з Державного бюджету України суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 33 606,47 грн. (за податковим повідомленням-рішенням №0001062301/0/133445 від 15.07.2010 року на суму 25 889,47 грн., за податковим повідомленням-рішенням №0000662301/0/7044 від 15.04.2010 року на суму 7 717,00 грн.).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" (ідентифікаційний код 30823262) суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 7 717,00 грн. (сім тисяч сімсот сімнадцять гривень 00 копійок), заявлену згідно податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2009 року та у розмірі 25 889,47 грн. (двадцять п'ять тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять гривень сорок сім копійок), заявлену згідно податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ДПІ у Галицькому районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що враховуючи, що сума ПДВ, яка віднесена платником податку до складу податкового кредиту, є величиною, яка впливає на суму бюджетного відшкодування цього податку, суд, вирішуючи питання про наявність у особи права на бюджетне відшкодування ПДВ, повинен встановити факт правомірності формування податкового кредиту такого платника податку за відповідні періоди.

Також вказує, що відповідно до Постанови KM України від 27.12.2010 p. №1232 «Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок», ДПС України зобов'язано здійснити ретельне відпрацювання всієї суми податкового кредиту платника по ланцюгах постачання до виробника сировини та усунути зазначені розбіжності.

Крім цього, задоволення касаційної скарги ДПІ у Галицькому районі м. Львова у справі №2а-3716/10/1370 призведе до незаконного відшкодування податку на додану вартість та відповідно втрат Державного бюджету України.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення.

Представник відповідача 2 в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача 1 та позивача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2010 року позивачем було подано до ДПІ у Галицькому районі м. Львова податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2009 року та розрахунок суми бюджетного відшкодування, де заявлено до бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок суму 619 545,00 грн.

Відповідачем 1 у квітні 2010 року проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "Львівська ізоляторна компанія" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства за грудень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у червні 2007 року та листопаді 2009 року. За результатами перевірки відповідачем складено акт №147/23-4/3082322, яким позивачу зменшено заявлену суму бюджетного відшкодування за грудень 2009 року на суму 267 633,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000662301/0/7044 від 15.04.2010 року.

ТОВ "Львівська ізоляторна компанія" 15.04.2010 року було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2010 року. При цьому, у графі 25.1 декларації заявлено до бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок суму 592 273,00 грн.

Відповідачем у червні 2010 року здійснена також позапланова виїзна перевірка ТОВ "Львівська ізоляторна компанія" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у лютому 2010 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №463/23-4/30823262 від 01.07.2010 року, відповідно до висновків якого, податковим органом встановлено, що позивачем завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за березень 2010 року у сумі 25 889,47 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001062301/0/13445 від 15.07.2010 року, яким ТОВ "Львівська ізоляторна компанія" було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2010 року на 25 889,47 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що маючи на те законні підстави, контролюючий орган не вжив передбачених законом заходів (надання висновку органу держказначейства) щодо повернення ТОВ "Львівська ізоляторна компанія" належного йому бюджетного відшкодування по декларації за грудень 2009 року на загальну суму 7 717,00 грн. та по декларації за березень 2010 року на загальну суму 25 889,47 грн. Правомірність заявленої платником податків до відшкодування суми податку на додану вартість підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, а відтак, вказані обставини не потребують додаткового доказування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважаючи, що він відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) регулювався пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 вказаної статті Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

В силу вимог підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як видно з матеріалів справи не погоджуючись з визначеними відносно нього грошовими зобов'язаннями, вважаючи, що податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог податкового законодавства, позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Так, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2011 року у справі №2а-3716/10/1370, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012 року, позовні вимоги ТОВ "Львівська ізоляторна компанія" задоволено частково, а саме: визнано протиправним податкове повідомлення-рішення №0000662301/0/7044 від 15.04.2010 року на суму 7 717,00 грн.

Окрім цього, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2011 року в адміністративній справі №2а-7008/11/1370 позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001062301/0/13445 від 15.07.2010 року.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року залишено без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2011 pоку.

З огляду на положення ст.254 КАС України, постанови Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2011 року у справі №2а-3716/10/1370, від 03.02.2011 року в адміністративній справі №2а-7008/11/1370 набрали законної сили з моменту проголошення ухвал Львівського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином розмір належного ТОВ "Львівська ізоляторна компанія" бюджетного відшкодування по декларації за грудень 2009 року на загальну суму 7 717,00 грн. та по декларації за березень 2010 року на загальну суму 25 889,47 грн. був встановлений наведеними вище судовими рішеннями, які набрали законної сили, відповідно, правомірність заявленої платником податків до відшкодування суми податку на додану вартість підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, а відтак, вказані обставини не потребують додаткового доказування.

Водночас, як видно з матеріалів справи, після набрання законної сили судовими рішеннями, якими підтверджено право ТОВ "Львівська ізоляторна компанія" на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, органом доходів і зборів висновки на перерахування позивачу коштів не складались і таких висновків до органів Державної казначейської служби України подано не було.

Доказів повернення позивачу на розрахунковий рахунок платника податків відповідної суми бюджетного відшкодування суду відповідачами не надано.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тож, у разі невідшкодування платнику податків заявленої суми бюджетного відшкодування, такий платник податків вправі звернутись до суду з позовом про стягнення із державного бюджету даної суми.

Вказана позиція, як і зазначено судом першої інстанції, підтверджується ухвалою ВАС України від 20.10.2010 року у справі №К-21469/07, ухвалою ВАС України від 20.03.2013 року у справі №К/9991/63331/12, ухвалою ВАС України від 12.03.2014 року у справі №К/800/18189/13.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що маючи на те законні підстави, контролюючий орган не вжив передбачених законом заходів (надання висновку органу держказначейства) щодо повернення ТОВ "Львівська ізоляторна компанія" належного йому бюджетного відшкодування по декларації за грудень 2009 року на загальну суму 7 717,00 грн. та по декларації за березень 2010 року на загальну суму 25 889,47 грн. та вважає законним і обґрунтованим рішення щодо стягнення цих сум з Державного бюджету України.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому таку слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у справі №2а-7784/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук

Ухвала у повному обсязі складена 15.12.2015 року.