Ухвала суду № 54421969, 14.12.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 337/2245/14 Головуючий у 1 інстанції: Ширіна С.А.

Провадження № 22-ц/778/4955/15 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«14» грудня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Бондаря М.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

Кримської О.М.,

при секретарі: Бурак А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20 квітня 2013 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір позики грошових коштів в сумі 384 800,00 грн. зі строком виплати боргу до 20 квітня 2014 року, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. в реєстрі за № 960.

Того ж дня на підтвердження факту одержання грошей у сумі 384 800,00 грн. позичальником була власноручно написана розписка.

Крім того 20 квітня 2013 року між ним в особі його представника ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. в реєстрі за № 961, яким забезпечується виконання зобов'язання ОСОБА_5 за договором позики грошових коштів від 20.04.2013 р.

Предметом іпотеки за цим договором є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 88,16 кв.м, житловою площею 52,7 кв.м, що складається з двох жилих кімнат.

З моменту укладення договору позики від 20.04.2013 р. ОСОБА_5 не здійснено жодного щомісячного платежу за цим договором.

На день подання позову сума позики, що залишилася відповідачем не повернутою, складає 384 800,00 грн., три проценти річних від суми боргу за весь час прострочення виконання зобов'язання - 9 962,63 грн., сума інфляційних втрат - 4229,91 грн. Таким чином, станом на 31.03.2014 року ОСОБА_5 повинна повернути йому 398 992,54 грн.

На підставі зазначеного просив: звернути стягнення на предмет іпотечного договору від 20.04.2013 p., посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. в реєстрі за № 961, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 88,16 кв.м, житловою площею 52,7 кв.м, що з складається з двох жилих кімнат, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3, шляхом продажу цього предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною не нижче ринкової, визначеної у процедурі виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». За рахунок коштів, отриманих від реалізації цього предмету іпотеки, задовольнити його грошові вимоги за договором позики грошових коштів від 20.04.2013 p., укладеним між ним та ОСОБА_5, в сумі 398 992,54 грн., що складається з: 384 800,00 грн. - сума основного боргу; 9 962,63 грн. - сума трьох процентів річних; 4 229,91 грн. - сума інфляційних витрат. Стягнути солідарно з відповідачів на його користь за рахунок предмета іпотеки судові витрати у розмірі 3 654,00 грн.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2015 року позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2015 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу цього предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною не нижче ринкової, визначеної у процедурі виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції вірно посилався на положення статей 525, 526 ЦК України, якими встановлено недопустимість відмови від зобов'язання; загальні умови виконання зобов'язання. Судом застосовано приписи статей 1049, 1050 ЦК України, якими визначено обов'язок позичальника повернути позику та наслідки порушення договору позичальником, а також приписи ст.625 ЦК України, яка передбачає що боржник, який прострочив виконання грошовою зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з розстроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також судом враховано положення статті 1 Закону України "Про іпотеку", в якій визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Судом застосовано приписи статей 33, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", якими встановлено підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 квітня 2013 року між ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. в реєстрі за № 960. Відповідно до пункту 1 цього договору Позикодавець передає у власність Позичальника грошові кошти готівкою в сумі 384800 грн., а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві у встановлений цим договором термін таку ж суму грошей. Згідно пункту 2. цього договору Позичальник зобов'язується повернути позику готівкою не пізніше 20 квітня 2014 року включно.

В забезпечення виконання основного зобов'язання за договором позики від 20 квітня 2013 року між ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, посвідчений 20 квітня 2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. в реєстрі за № 962.

За пунктом 2 іпотечного договору, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 88,16 кв.м, житловою площею 52,7 кв.м, що складається з двох жилих кімнат.

Згідно з пунктом 4 Іпотечного договору від 20.04.2013 року, оціночна вартість предмета іпотеки за цим. договором визначена сторонами у сумі 384 800.00 гривень.

Пунктом 10 зазначеного договору іпотеки передбачено, що Іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання зобов'язання за основним зобов'язанням, у тому числі у момент настання строку, якщо воно не буде виконане, а саме при повному або частковому неповерненню у встановлені строки суми позики.

У пункті 11 договору іпотеки вказано, в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цього пункту не є перешкодою для реалізації права Іпотекодавця звернутись в будь-який час до суду за захистом порушеного права.

Положеннями статті 3, частини 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" закріплено право іпотекодержателя в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошовою зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з розстроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з договору позики, укладеного сторонами 20.04.2013 року, пунктом 1 цього договору передбачено, що Позичальник повертає Позикодавцеві позичену ним суму частинами не менше ніж 10400 грн. 00 коп., останній розрахунок здійснюється позичальником не пізніше 20.04.2014 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 не виконувала зобов'язання за договором, а тому станом на 31.03.2014 у неї утворилась заборгованість за договором, яка за розрахунком ОСОБА_4 складає 384 800,00 грн., а також три проценти річних від суми боргу за весь час прострочення виконання зобов'язання - 9 962,63 грн. та сума інфляційних втрат - 4229,91 грн., а всього 398 992,54 грн.

Сума заборгованості не оспорювалася відповідачами.

З огляду на викладене висновок суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим.

Основний довід апеляційної скарги - неправильність вибору позивачем способу захисту порушених прав, а саме: звернення стягнення на предмет іпотеки, а не стягнення заборгованості за договором позики, колегія суддів вважає неприйнятним з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконане у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Із змісту п. 1, 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" вбачається, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частиною 2 статті 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Пунктом 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" передбачено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК).

Довід апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення вимог про добровільне погашення заборгованості, не спростовує висновків суду, оскільки за положеннями ч.3 ст.35 Закону України "Про іпотеку" та п. 11 договору іпотеки не направлення письмової вимоги іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця про усунення порушення, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 належним чином повідомлялася як про розгляд справи у суді першої інстанції, так і про розгляд її апеляційної скарги на рішення суду за адресою проживання та місця реєстрації, однак в порушення ч.3 ст. 27 ЦПК України ігнорувала повістки про виклик (а.с.34,35, 53,128,129), які поверталися на адресу судів з поміткою за спливом терміну зберігання та не з'являлася до судів. Отримавши особисто судову повістку в судове засідання апеляційного суду, призначене на 14.12.2015 року на 10 год.10 хвил., в судове засідання не з'явилась, будь-яких заяв, клопотань до суду не надала.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо не повідомлення її про розгляд справи не приймаються колегією судів, оскільки суд неодноразово направляв повідомлення про розгляд справи, які не отримувалися на пошті відповідачем та поверталися за закінченням терміну зберігання, та само по собі неналежне неотримання повістки відповідачем про час і місце розгляду справи, відповідно до вимог ЦПК України, якщо по суті винесено правильне рішення суду, не тягне за собою обов'язкового скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: