Ухвала суду № 544210, 13.02.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

13.02.2007№К-14276/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

БрайкаА.І.  ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

при секретарі:      Міненко О.М.

за участі представників позивача: КонончукаГ.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДубровицької міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Рівненської області від20.10.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від26.01.2006 посправі№12/176

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Дубровицького хлібоприймального підприємства»

до               Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції

про             визнання частково нечинним податкового рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання частково нечинним рішення від18.06.2002 №119-23-00955816/1547/1 в частині визначення податку на прибуток в сумі 21000гри. і штрафних санкцій в сумі 16725грн. та податку на додану вартість в сумі 102035,81грн. і штрафних санкцій з сумі 27323,84грн.

Постановою Господарського суду Рівненської області від20.10.2005 залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від26.01.2006 по справі№12/176 позовні вимоги задоволено частково, рішення Дубровицької МДПІ від18.06.2002 №119-23-00955816/1541/1 визнано нечинним з моменту його прийняття в частині визначення ВАТ«Дубровицьке хлібоприймальне підприємство» податку на прибуток в сумі 21000грн. і штрафних санкцій в сумі 16725грн. та податку на додану вартість в сумі 55652,50грн. і штрафних санкцій в сумі16187,09грн., в решті заявлених позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Відповідач (далі-ДПІ) подав касаційну скаргу яка обґрунтована тим, що суд невірно застосував норми матеріального права, зокрема не застосовано п.4.7 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість». При цьому Скаржник наголошує, що судами не досліджено факт використання коштів на власні господарські потреби Позивача. І тому враховуючи все зазначене в касаційній скарзі, ДПІ просить постанову Господарського суду Рівненської області від20.10.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від26.01.2006 посправі№12/176 скасувати і відмовити в позові повністю.

Позивач (ВАТ) заперечення на касаційну скаргу не надав. В судовому засіданні повністю підтримав висновки судів і просить судові рішення залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, пояснення представників позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу абз.2 п.1.31 ст.1Закону України від28.12.1994 №334 «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від22.05.1997 №283 - не вважаються продажем операції з надання товарів в межах договору схову та інших цивільно-правових угод, які не передбачають переходу права власності на такі товари.

Як зазначено в судових рішеннях – ДПІ провела документальну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.1998 по 01.01.2001, про що складено Акт перевірки від25.0б.2001 та прийнято рішення від27.06.2001 №96-23-00955816/1503.

На підставі постанови старшого слідчого СВ МГВПМ Сарненської МДПІ від22.01.2002 проведено додаткову документальну перевірку Позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.04.1998 по 01.01.2001, яким зменшено донараховану суму податку на прибуток за 2000рік на 35000грн., та прийнято рішення №119-23-00955816/1547/1 від18.06.2002 «Про внесення змін до рішення від27.06.2001 №96-23-00955816/1503», яким визначено Позивачу до сплати податок на прибуток за 2000рік в сумі21000грн. , застосовано в штрафну санкцію в сумі 16725грн., та податок на додану вартість за 1998рік в сумі55530,71грн., за 1999рік в сумі8452,39грн., за 2000рік в сумі62298,71грн. (всього 126281,81грн.), застосовано штрафну санкцію в сумі 33885,34грн.

Суд першої інстанції дослідив позовні вимоги та фактичні обставини справи про те, що між Державним комітетом України по матеріальних резервах та Позивачем було укладено договір від12.08.1999 №1 про відповідальне зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей, за яким Позивач виконував функції "Відповідального зберігання" закладеного на зберігання зерна. Також судом перевірені відносини сторін за вказаним договором №1та встановлено, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від22.03.2000 на підставі повідомлення від06.05.2000 №24 головою ліквідаційної комісії Держкомрезерву було видано Позивачу наряд від19.05.2000 №24/ОсПов на розбронювання жита групи «А» в кількості 99тон та наряд від13.07.2000 №25/ОсПов на розбронювання жита групи «А» в кількості 280тон.

Зазначені обставини суд апеляційної інстанції підтвердив повністю.

Відповідно до встановлених обставин, суди попередніх інстанцій вірно визначились, що принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву та регулювання відносини в цій сфері визначені Законом України "Про державний матеріальний резерв" від24.01.1997 №51/97-ВР, яким встановлено, що під освіженням запасів державного резерву розуміється відпуск матеріальних цінностей з державного резерву у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання матеріальних цінностей, а також внаслідок виникнення обставин, які можуть призвести до псування або погіршення якості продукції до закінчення терміну її зберігання, за умови одночасної або наступної поставки і закладання до державного резерву тієї ж кількості матеріальних цінностей (абз6 ст.2).

Також в акті додаткової документальної перевірки від15.05.2002 зазначено, що Позивач у ІІкварталі2000року реалізував жито Держрезерву, що знаходилось на відповідальному зберіганні, в кількості 842542кг на загальну суму 421355,25грн., в тому числі ПДВ – 70225,76грн., а саме: Суходольському спиртзаводу – 396300кг на суму 198189,63грн., в т.ч. ПДВ -33031,60грн.; Тернопільській МОЕ по захисту хлібопродуктів – 29720кг на суму14862,97грн., в т.ч. ПДВ – 2477,16грн.; ПП«Верховина» – 410870кг на суму 205476,08грн., в т.ч. ПДВ – 34246,01грн.; КСП«Трипутнянське» -5652кг на суму 2826грн., в т.ч. ПДВ - 471,09грн.

Суд першої інстанції щодо зазначеної реалізації жита встановив, що надходження коштів за реалізоване зерно згідно з повідомленням №24 на рахунок Держкомрезерву підтверджується листом Держкомрезерву від25.12.2001 №23/9372, про що ним складалися податкові накладні. При цьому на час проведення розрахунків одержувачами зерна з його власником – Держкомрезервом, у останнього проходила реорганізація, у зв'язку з чим розрахунковий рахунок останнього був закритий. Крім того, з коштів, отриманих від покупців за реалізоване зерно жита, Позивачем використано 228575,97грн. на закупівлю жита, що зафіксовано в акті від15.05.2002.

Тобто суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що Позивач діяв відповідно до положень абз.6 ст.2, п.2 та абз.2 ст.4 Закону України «Про державний матеріальний резерв», абз.4 п.2.2, п.6.1 договору №1 від12.08.1999 у зв'язку з освіженням зерна жита гр.«А», яке втратило свої якісні показники.

Вищевикладені обставини, суд першої інстанції визнав такими, що спростовують твердження ДПІ про використання Позивачем коштів від реалізації жита на власні господарські потреби і суд апеляційної інстанції повністю підтримав зазначений висновок.

Таким чином із обґрунтуванням судових рішень, що в межах цих відносин вказані операції не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується повністю.

Також суди, при винесенні рішень правомірно врахували висновок судово-бухгалтерської експертизи де зазначено, що розходження даних, встановлених експертизою, з даними, встановленими перевіркою, пояснюються тим, що на дослідження експертизи надані податкові накладні за період листопад-грудень 1998року, квітень - травень 1999року та квітень, травень, липень 2000року, які згідно з матеріалами справи, були відсутні при проведенні документальної перевірки ДПІ згідно з актами від25.0б.2001 та15.05.2002.

А тому суди у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість» по операціях Позивача не підтверджених податковими накладними на дати проведення перевірок, обґрунтовано встановили, що Відповідачем правомірно зменшено суму податкового кредиту по ПДВ на 46383,31грн. і на вказану суму донараховано ПДВ та застосовані штрафні санкції. Тому в цій частині правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог. І відповідно нарахування Позивачу податкового зобов'язання по ПДВ щодо сум, не підтверджених податковими накладними, проведено ДПІ у відповідності до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому доводи ДПІ, викладені в касаційній скарзі не можуть бути враховані, як такі, що не спростовують обґрунтувань судових рішень, оскільки в основу оскаржених судових рішень покладено беззаперечний висновок про те, що по господарських операціях Позивача із Держкомрезервом на підставі договору відповідального зберігання №1 не можна застосовувати пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо валового доходу підприємства-комісіонера з продажу жита, що свідчить про неправомірність визначення ДПІ в якості об’єкта оподаткування податком на прибуток операцій з реалізації цих товарів.

Відповідно аналізуючи наведені норми права, які спростовують доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, встановлено, що суди першої та другої інстанцій правильно дослідили обставини справи та винесли рішення та ухвалу з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які не підлягають скасуванню, відповідно касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції на залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Рівненської області від20.10.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від26.01.2006 по справі№12/176 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                              О.В.Карась

Судді                                                         А.І.Брайко

                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                  А.О.Рибченко

                                                                  М.О.Федоров