Рішення № 54413066, 16.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 645/3609/15-ц. Головуючий 1 інст.: - ОСОБА_1

Провадження №22-ц/790/7425/15. Суддя-доповідач: - ОСОБА_2 Категорія: договірні.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 року. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді: - ОСОБА_2,

суддів: - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

при секретарі: - ОСОБА_5,

заслухавши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 7 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 - про стягнення суми боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_6 в особі свого представника ОСОБА_7, звернувся в суд із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 23 квітня 2010 року між ним та ОСОБА_8, ОСОБА_9 укладено договір позики, за умовами якого останні отримали від нього позику у розмірі 17600 доларів США, з кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 23 квітня 2012 року у порядку та строки, передбачені договором.

Для забезпечення виконання зобовязань за вказаним договором 23 квітня 2010 року між ним та ОСОБА_10 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_10 зобовязався перед ним відповідати солідарно за належне виконання своїх зобовязань ОСОБА_8, ОСОБА_9 за договором позики.

Крім того, для забезпечення виконання зобовязань за договором позики 23 квітня 2010 року між ним та ОСОБА_8, ОСОБА_9 укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_8, ОСОБА_9 передали йому в іпотеку належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1.

Під час дії договору позики ОСОБА_8, ОСОБА_9 не дотримувалися його умов, внаслідок чого на момент предявлення позову в суд неповернутими залишились грошові кошти в розмірі 15795 доларів США, оскільки своєчасно ними було здійснено перші шість платежів по 275 доларів США, а в наступне поточне повернення, призначене на 23 листопада 2010 року, відповідачі здійснили частково у розмірі 155 доларів США, тобто взяті на себе зобовязання виконані позичальниками частково на суму 1805 доларів США.

Станом на 22 квітня 2015 року неповернута сума боргу становить 15795 доларів США, проценти за користування позикою за період з 23 квітня 2010 року по 22 квітня 2015 року становлять 7194 долари США, три проценти річних від простроченої суми боргу за період з 29 листопада 2010 року по 22 квітня 2015 року становлять 2083 долари США, пеня за період з 29 листопада 2010 року по 22 квітня 2015 року становить 802500 грн.

Добровільно повернути грошовий борг ОСОБА_8, ОСОБА_9 не бажають, що спонукає його звернутися з позовом в суд.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_6 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на його користь неповернуту частину позичених коштів, збільшену на три проценти річних та проценти за користування позикою в сумі, еквівалентній 25072 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення судом рішення у справі, а також неустойку за період з 29 листопада 2010 року по 22 квітня 2015 року у розмірі 802 500 грн.

В рахунок задоволення його вимог за договором позики від 23 квітня 2010 року на зазначену суму, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, із застосуванням визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу шляхом надання йому права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі покупцю на його власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу.

Надати йому особисто та через представника право предявляти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, усно та письмово звертатися, одержувати і подавати необхідні довідки (в тому числі про сімейний стан іпотекодавців, належність їм майна на праві власності, про кількість продажів, визначення нормативної вартості тощо), будь-які витяги з усіх державних реєстрів прав власності, інших речових прав на нерухоме майно та обтяжень обєктів нерухомого майна, звіти про оцінку майна (в тому числі висновки експертів) та будь-які інші документи в Державній реєстраційній службі України, Державній міграційній службі України та інших державних органах, установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, в державних нотаріальних конторах, у приватних нотаріусів та в архівних установах (в тому числі з вимогами про відкриття нового розділу стосовно предмета іпотеки в реєстрі прав власності на нерухоме майно) та вчиняти всі інші необхідні дії, повязані з продажем предмета іпотеки.

З метою збереження предмета іпотеки до моменту його реалізації, передати предмет іпотеки в його управління на період до його реалізації з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, зміни замків, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, укладення договорів оренди предмету іпотеки з правом отримання орендної плати.

Виселити ОСОБА_8, ОСОБА_9 з іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з відповідачів на його користь судові витрати.

Відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9 в судове засідання не зявилися.

Відповідач ОСОБА_10 в судове засідання не зявився. Згідно заяви поданої до суду, просив розглянути справу за його відсутності. Проти задоволення позову ОСОБА_6 не заперечував.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 7 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики від 23 квітня 2010 року у розмірі 25072 долари США, що за курсом Національного банку України на час ухвалення рішення становить 550147 грн. 37 коп., з яких: 15 795 доларів США - неповернута сума позики; 7194 долари США - проценти за користування позикою; 2083 долари США - три проценти річних від простроченої поверненням суми боргу, а також неустойку в розмірі 346584 грн. 95 коп.

Стягнуто з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 судові витрати по 1218 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики, суд виходив з того, що позичальники та їх його поручитель не виконали свої зобовязання за договором позики та поруки, а тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики у доларах доларів США.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, суд виходив з того, стягнення суми боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки є подвійним стягнення.

Проте, погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Такими випадками є ст. 193, ч. 4 ст. 654 ЦК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Закон України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобовязанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобовязанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобовязання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Крім того, у ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року №6-79цс14, від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Стягуючи з відповідачів на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 25072 долари США, що за курсом НБУ становить 550147 грн. 37 коп., суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що заборгованість за договором позики може бути стягнута у доларах США.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Відмовляючи у задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції не взяв до уваги, що вимоги про стягнення боргу предявлені як до позичальників, так і до їх поручителя, а тому стягнення заборгованість за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики, не є подвійним стягненням.

З огляду на викладене, колегія судів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 23 квітня 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ОСОБА_9 уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_11 за р. №1338, за умовами якого ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_8, ОСОБА_9 17600 доларів США, а останні зобовязалася повернути йому позику не пізніше 23 квітня 2012 року у порядку та строки обумовлені договором.

Пунктом 7 договору позики сторони передбачили, що за прострочення своїх зобовязань позичальники повинні сплатити на користь позикодавця штраф (пеню) у розмірі 500 грн. за кожний день прострочення (а. с. 7-8).

Для забезпечення виконання зобовязань за вказаним договором 23 квітня 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_10 уклали договір поруки, за умовами якого останній зобовязався перед ОСОБА_6 відповідати солідарно з позичальниками за своєчасне та повне виконання своїх зобовязань ОСОБА_8, ОСОБА_9 за договором позики.

Крім того, для забезпечення виконання зобовязань за договором позики 23 квітня 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ОСОБА_9 уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_11 за р.№1340, за умовами якого ОСОБА_8, ОСОБА_9 передали в іпотеку ОСОБА_6 належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1.

Згідно п. 3 іпотечного договору сторони домовилися, що вартість предмета іпотеки складає 145000 грн. (а. с. 13-14, 17-18)

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом предявлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня предявлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

В період з 23 квітня 2010 року по 23 листопада 2010 року ОСОБА_8, ОСОБА_9 повернули ОСОБА_6 позику у розмірі 1805 доларів США.

Неповернута сума позики на теперішній час становить 15795 доларів США.

Станом на 16 грудня 2015 року офіційний курс гривні до долара США встановлено Національним банком України на рівні 2381 грн. за 100 доларів США.

Еквівалент 15795 доларів США на день розгляду справи судом становить 376078 грн. 95 коп.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договором позики від 23 квітня 2010 року не встановлено розмір процентів, які позикодавець має право отримати від позичальника за користування позикою, а тому ОСОБА_6 набув право на отримання від ОСОБА_8, ОСОБА_9 процентів за користування позикою на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позивачем надано розрахунок розміру процентів за користування позикою за період 23 квітня 2010 року по 22 квітня 2015 року, який визначено з урахуванням встановлених Національним банком України облікових ставок.

За вказаним розрахунком розмір процентів, які підлягають виплаті ОСОБА_8, ОСОБА_9 за користування позикою за період з 23 квітня 2010 року по 22 квітня 2015 року становить 7194 долари США ( а. с.3).

Еквівалент 7194 доларів США на день розгляду справи судом становить 171 289 грн. 14 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Таким чином, норма щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобовязання, яке визначене договором у гривні.

Таким чином, ОСОБА_6 набув право на отримання трьох процентів річних від простроченої суми.

Відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9 прострочила виконання грошового зобовязання з 29 листопада 2010 року по 22 квітня 2015 року, тобто на 1695 днів ( а. с. 4).

Три проценти річних від проспореної суми боргу становлять 2083 долари США.

Еквівалент 2083 доларів США на день розгляду справи судом становить 49596 грн. 23 коп.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання за кожний день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання.

Пунктом 7 договору позики від 23 квітня 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ОСОБА_9 передбачили, що за прострочення своїх зобовязань позичальники повинні сплатити на користь позикодавця штраф (пеню) у розмірі 500 грн. за кожний день прострочення.

Загальний розмір неустойки (пені) за договором позики становить 802500 грн. (1605 днів х 500 грн.)

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав та обовязків, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Зважаючи на те, що розмір неповернутої суми позики, проценти за користування позикою, три відсотки річних від простроченої суми боргу значно перевищують розмір неустойки (пені) , які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір пені до 182500 грн., тобто до розмірі суми пені за один рік.

За таких обставин, судова колегія вважає за необхідне стягнути солідарно з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики від 23 квітня 2008 року у розмірі 376078 грн. 95 коп., проценти за користування позикою у розмірі 171289 грн. 14 коп., три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 49596 грн. 32 коп., пеню у розмір 182500 грн., а всього 779464 грн. 32 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Відповідно до розяснень, викладених в абзаці першому п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як ст. 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої ст. 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обовязковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки-шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Іпотечний договір, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ОСОБА_9 23 квітня 2010 року, не містить застереження щодо надання ОСОБА_6 права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі покупцю на його власний розсуд.

У звязку з чим, звернення стягнення на предмет іпотеки має здійснюватися за рішенням суду шляхом реалізації іпотечного майна на прилюдних торгів.

Зважаю на те, що відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9 не виконали свої зобовязання за договором позики, які були забезпечені іпотечним договором, колегія судів вважає за необхідне в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_6 за договором позики від 23 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ОСОБА_9 у розмірі 779464 грн. 32 коп., з яких заборгованість за договором позики - 376078 грн. 95 коп., проценти за користування позикою - 171289 грн. 14 коп., три проценти річних від простроченої суми боргу - 49596 грн. 23 коп.., пеня - 182500 грн., звернути стягання на предмет іпотеки за іпотечним договором від 23 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ОСОБА_9, посвідченим приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_11 за р.№1340, на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_8, ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_12 29 березня 2010 року за р.№1386, право власності на яку зареєстроване в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 14 квітня 2010 року.

Встановити спосіб реалізації предмету іпотеки - шляхом продажу з прилюдних торгів за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не менше вартості предмету іпотеки визначеної сторонами у договорі іпотеки - 145000 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_6 в частині виселення ОСОБА_8, ОСОБА_9 з предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, задоволенню не підлягають з таких підстав.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 ст. 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону та і норма ст. 109 ЖК УРСР.

За змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положеннями ч.2 ст. 109 ЖК УРСР постійне житло вказується у рішення суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 придбана позичальниками ОСОБА_8, ОСОБА_9 не за рахунок отриманої позики, іншого житла вони не мають, а тому підстави для їх виселення з квартири відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні з позовом в суд ОСОБА_6 сплачено судовий збір у розмір 3654 грн., а при подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 4019 грн., всього 7673 грн.

Зазначені судові витрати підлягають стягненню з в ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_13 на користь ОСОБА_6 в рівних частках по 2557 грн. 67 коп. з кожного із них.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч.1 ст.307, п. п. 3,4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити - частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 7 вересня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_8 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_9 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), ОСОБА_10 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) заборгованість за договором позики від 23 квітня 2010 року у розмірі 376078 грн. 95 коп., проценти за користування позикою у розмірі 171289 грн. 14 коп., три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 49596 грн. 32 коп., пеню у розмір 182500 грн., а всього 779464 (сімсот сімдесят девять тисяч чотириста шістдесят чотири) грн. 32 (тридцять дві) коп.

В рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_6 за договором позики від 23 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ОСОБА_9 у розмірі 779464 (сімсот сімдесят девять тисяч чотириста шістдесят чотири) грн. 32 (тридцять дві) коп., з яких заборгованість за договором позики - 376078 грн. 95 коп., проценти за користування позикою - 171289 грн. 14 коп., три проценти річних від простроченої суми боргу - 49596 грн. 23 коп.., пеня - 182500 грн., звернути стягання на предмет іпотеки за іпотечним договором від 23 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ОСОБА_9, посвідченим приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_11 за р. №1340, на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_8, ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_12 29 березня 2010 року за р. №1386, право власності на яку зареєстроване в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 14 квітня 2010 року.

Встановити спосіб реалізації предмету іпотеки - шляхом продажу з прилюдних торгів за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не менше вартості предмету іпотеки визначеної сторонами в договорі іпотеки - 145000 (сто сорок пять тисяч) грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про виселення ОСОБА_8, ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 судові витати по 2557 (дві тисячі пятсот пятдесят сім) грн. 67 (шістдесят сім) коп. з кожного із них.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: