Постанова № 54398400, 16.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2015 р. Справа№ 910/26998/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Кропивної Л.В.

Смірнової Л.Г.

при секретарі судового засідання Громак В.О., за участю представників сторін: від позивача - Голомозий Є.В., від відповідача - Лесик М.А., від ВДВС - не з`явився, розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» на ухвалу господарського суду міста Києва від 30.11.2015р. по справі № 910/26998/14 (суддя - Мудрий С.М.) за позовом приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» до державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про стягнення 3 592 249,84 грн. та за зустрічним позовом державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України до приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» про визнання права оренди нежитлового приміщення

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2015р. у задоволенні скарги приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» на діяльність державного виконавця відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, приватне акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 30.11.2015р. у справі №910/26998/14 та винести нову ухвалу, якою скаргу ПрАТ «Інститут розвитку передових технологій» на незаконні дії і бездіяльність державного виконавця у справі №910/26998/14 задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2015р. апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» прийнято до провадження.

Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України заперечує проти апеляційної скарги.

Відділ державної виконавчої служби виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві своїх представників в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

В силу частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Враховуючи обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги по даній справі справа розглядається за відсутності представників ВДВС, який належним чином повідомлений.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до частини 5 статті 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду м. Києва 23.02.2015р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду України від 07.09.2015р., первісний позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» основний борг в розмірі 1 204 181 грн. 57 коп., пеню в розмірі 800 грн. 22 коп., індекс інфляції в розмірі 236 772 грн. 84, три проценти річних в розмірі 28 638 грн. 89 коп., неустойку в розмірі 2 003 699 грн. 10 коп. та судовий збір в розмірі 69 485 грн. 41 коп. Повернуто приватному акціонерному товариству «Інститут розвитку передових технологій» з Державного бюджету України судовий збір в сумі 999 грн. 70 коп. як такий, що внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перерахований за платіжним дорученням № 423 від 18.12.2014 року, яке знаходиться в матеріалах справи № 910/26998/14. В іншій частині первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

12.10.2015 р. на виконання рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2015 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 р., видано наказ.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. (ч. 1 ст. 6 Закону).

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, зокрема, наказів господарського суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби; державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. У разі виконання судового рішення про усунення перешкод у здійсненні права користування державним, комунальним майном чи майном громадських об'єднань у рамках виконавчого провадження, відкритого за заявою прокурора, строк для самостійного виконання рішення у постанові не зазначається, а примусове виконання судового рішення розпочинається невідкладно. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Постановою державного виконавця Бовкунов В.І. від 20.10.2015р. відкрито виконавче провадження ВП №49042985.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України №258/7 від 11.09.2015р., в якому зазначено про припинення діяльності державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України шляхом ліквідації. Головою ліквідаційної комісії призначено Личова О.В. - заступника генерального директора Держінформ'юст з правових питань. Ліквідаційна комісія здійснює управління справами Держінформ'юст на період до завершення його ліквідації, у тому числі представляє підприємство у відносинах з третіми особами та виступає в суді від імені підприємства.

Державний виконавець, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», постановою від 04.11.2015р. закінчив виконавче провадження.

Відповідно до п. 3 ч. ст. 49 закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії, уповноважена ним особа або ліквідатор після закінчення процедури ліквідації, передбаченої законом, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстраторові встановлені цією статтею документи.

Таким чином, закриття виконавчого провадження на підставі ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» можливе після внесення запису про ліквідацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №21486984, станом на 30.11.2015р., державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України перебуває в стані припинення підприємницької діяльності за рішенням засновників.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначеного не спростував.

Таким чином, суд помилково відмовив у задоволені скарги приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» на дії державного виконавця.

Відповідності до статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Відповідно до п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до статті 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

З наведених у даній постанові обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду міста Києва від 30.11.2015р. у справі №910/26998/14 скасуванню, з прийняттям нової ухвали, якою скаргу приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» на незаконні дії і бездіяльність державного виконавця у справі №910/26998/14 задовольнити повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» задовольнити, ухвалу господарського суду міста Києва від 30.11.2015р. по справі №910/26998/14 скасувати.

Скаргу приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» на незаконні дії і бездіяльність державного виконавця у справі №910/26998/14 задовольнити.

Визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №49042985 від 04.11.2015р.

Визнати незаконними дії державного виконавця по винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження №49042985 від 04.11.2015р.

Зобов'язати державного виконавця відновити виконавче провадження №49042985 та виконати дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

2. Матеріали справи №910/26998/14 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі та відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Л.В. Чорна

Судді Л.В. Кропивна

Л.Г. Смірнова