Рішення № 54395669, 08.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/9860/15

Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сидоренко І.П., Оверіної О.В.

при секретарі Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності,-

встановила:

ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідача про визнання за нею права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та стягнення судових витрат (а. с. 2-3).

В обґрунтування свого позову посилалася на те, що вона з 2001 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. 23.03.2002 року подружжя придбало у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2. На час придбання вказаної квартири позивач та відповідач відразу ж домовились про розмір часток кожного із подружжя у даній квартирі. Згідно домовленості сторін, частка позивачки склала 2/3 частини квартири, а частка відповідача 1/3, що було закріплено у п. 1 договору купівлі-продажу від 23.03.2002 року. Оскільки, на даний час відносини між сторонами погіршилися, відповідач сховав від позивачки договір купівлі-продажу спільної квартири, наполягає на тому, що квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та частки у праві власності на неї є рівними. У зв'язку з цим ОСОБА_3 була змушена звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 - задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_3, яка в цілому складається з 3 житлових кімнат, загальною площею 70,8 кв.м., в тому числі житловою площею 52,1 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору у розмірі 243,60 гривень (а. с. 23-24).

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а. с. 27-29).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 09 листопада 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у Відділі реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції м. Одеси був зареєстрований шлюб, актовий запис № 229, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а. с. 5).

23 березня 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право власності квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом Одеського нотаріального округу Запольською О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 7790, відповідно умов якого - ОСОБА_2 набув 1/3 частину вказаної квартири, а ОСОБА_3 набула 2/3 частини квартири.

ОСОБА_3 в обґрунтування свого позову посилається на те, що на даний час відносини між нею та відповідачем погіршилися, відповідач сховав від позивачки договір купівлі-продажу спільної квартири, наполягав на тому, що квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та частки у праві власності на неї є рівними.

Суд, задовольняючи позов ОСОБА_3, керуючись ст. ст. 391, 392 ЦК України, виходив з того, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Проте, повністю погодитись з таким висновком суду неможна.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право власності квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2002 року. Представник ОСОБА_2, як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції наполягав на тому, що він визнає і не оспорює право власності позивачки на квартиру АДРЕСА_4; визнає умови договору купівлі-продажу квартири та, визначені цим договором, частки в спільній власності, а оригінал договору купівлі-продажу знаходиться у позивачки.

З відповіді нотаріуса № 153/01-16 від 02.10.2015 року вбачається, що дублікат договору може бути виданий тільки тим особам, які внаслідок укладання правочину набули прав та обов'язків, щодо нерухомого майна, а саме покупцям - ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Аналогічні приписи містяться в ст. 53 Закону України «Про нотаріат» та главі 22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у спосіб, визначений законом.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України зазначені положення закону до уваги не взяв та не дав належної оцінки доводам представника відповідача про те, що він визнає та не оспорює право своєї дружини на частку квартири, а сам договір купівлі-продажу, якщо він втрачений, можливо поновити шляхом звернення до нотаріуса або нотаріального архіву із заявою про видачу дубліката.

Отже, будь-яких доказів на підтвердження порушення відповідачем прав ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2015 року підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Оверіна О.В.

Сидоренко І.П.