Ухвала суду № 54395155, 02.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7810/15

Головуючий у першій інстанції Нікітішин В. П.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого: Артеменка І.А.,

суддів: Черевка П.М.,

Сватаненка В.І.,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Котовської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство «Інвентаризатор», Управління Держземагенства в Котовському районі Одеської області про усунення перешкод в здійсненні права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

встановила:

У жовтні 2014 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що згідно договору дарування він набув від матері, ОСОБА_5, право власності на цілий житловий будинок з надвірними та господарськими спорудами, розташований на земельній ділянці площею 348 м.кв., що знаходиться в АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_3 є власником житлового будинку, що розташований на сусідній земельній ділянці по АДРЕСА_2.

Рішенням виконавчого комітету Котовської міської ради Одеської області від 15.03.1974 року за № 108 присадибна земельна ділянка їх батька, ОСОБА_6, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 600 м.кв., за його заявою була зменшена на 225,7 м.кв., у зв'язку з виділенням з вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва житлового будинку. Цим же самим рішенням із земель міськземфонду йому додатково виділили 99,3 м.кв.. Загальна площа виділеної земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва житлового будинку склала 325 кв.м..

Як зазначив позивач, до 2013 року між земельними ділянками межа в натурі скоріш за все визначалась, але межові знаки не збереглися, огорожа була відсутня, бо вони намагалися дотримуватися не лише добросусідських відносин, а й підтримувати родинні стосунки.

У вересні 2013 року на відстані 0,55 м. від стіни будинку позивача, без погодження з ним, відповідач ОСОБА_3 встановив металевий паркан, чим порушив вимоги Державних будівельних норм.

На даний час позивач позбавлений можливості в обслуговуванні свого житлового будинку зі сторони, що межує з відповідачем. Внаслідок встановлення металевого паркану заввишки 2,5 метрів, між цією конструкцією та дахом будинку залишається 10 см, що унеможливлює доступ до горища житлового будинку, де проходить електрична проводка, немає доступу для здійснення його поточного ремонту, ремонту та огляду димаря й взагалі користування ним.

Відповідно до його, позивача, технічної документації ширина земельної ділянки, яка після розподілу була виділена для обслуговування його житлового будинку, складала 13,85 м.. Відстань від стіни його житлового будинку до межі із земельною ділянкою ОСОБА_3 складала 1,62 м..

Таке значне протиправне зменшення відповідачем розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, призводить до його руйнування.

Деякий час вони з дружиною намагалися вирішити конфліктну ситуацію з братом мирним шляхом, але позитивного результату це не мало.

З приводу незгоди з місцем розташування огорожі, протягом жовтня - листопада місяця 2013 року звертався зі скаргами та заявами до Котовської міської ради, управління архітектури та земельних відносин Котовської міської ради, управління комунального господарства, Комунального підприємства «Інвентаризатор», управління Держземагенства в Котовському районі Одеської області.

Тоді ж з'ясувалося, що ОСОБА_3 вже отримав державний акт права власності на земельну ділянку. Раніше йому про це відомо не було, оскільки з ним як із суміжним землекористувачем межі його земельної ділянки не погоджувались. Під час проведення геодезичної зйомки для приватизації земельної ділянки не були встановлені межові знаки.

Неправильне виконання раніше прийнятих рішень в бюро технічної інвентаризації під час виготовлення технічної документації, призвело до збільшення розміру земельної ділянки відповідача.

Відповідач ОСОБА_3, в свою чергу, навмисно зменшив розмір своєї земельної ділянки з боку суміжного землекористувача - ОСОБА_7 на 0,35 м. та самовільно збільшив розмір гаражу в сторону межі з його, позивача, земельною ділянкою.

Згідно рішення Котовської міської ради № 108 від 15.03.1974 року виходить, що земельна ділянка загальною площею в 600 м.кв. була зменшена на 225,7 м.кв. для будівництва житлового будинку ОСОБА_3.

В результаті розподілу земельна ділянка загальною площею в 600 м.кв. зменшилась до 374,3 м.кв. і, починаючи з 1974 року та до теперішнього часу, повинна складати 374,3 м.кв..

Після 1974 року зменшення розміру цієї земельної ділянки у встановлений законом спосіб не відбувалося.

Позивач вважає, що є всі підстави для визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, оскільки порушуються його права, як суміжного землекористувача, оскільки спільна межа земельних ділянок була порушена із значним відступом в сторону його земельної ділянки.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31 липня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_3 на підставі рішення Котовської міської ради від 19.11.2008 року №333-V та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №011050900017, та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки.

Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_4 перешкоди у здійсненні ОСОБА_4 права користування земельною ділянкою, площею 11,8 кв.м., по АДРЕСА_1.

Відновлено межу між земельними ділянками по АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 відповідно до рішення виконавчого комітету Котовської міської Ради депутатів трудящих Одеської області від 15.03.1974 року № 108.

Зобов'язано ОСОБА_3 перенести паркан на відновлену межу між земельними ділянками по АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 частково, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням порушення прав землекористувача ОСОБА_4 він позбавлений можливості реалізувати своє право на приватизацію прибудинкової земельної ділянки по АДРЕСА_1 згідно з рішенням Котовської міської ради від 21.11.2012 року № 313-УІ, оскільки частина належної йому земельної ділянки площею 11,8 кв.м. уже включена до складу приватизованої земельної ділянки по АДРЕСА_2, тому спірний Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 слід визнати недійсним.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що відповідно до договору дарування від 02.07.1988 року ОСОБА_4 належить на праві власності житловий будинок з надвірними та господарськими спорудами по АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 348 м.кв. (а.с.13-14, т.1).

Рішенням Котовської міської ради від 21.11.2012 року за № 313-VІ ОСОБА_4 надана у власність земельна ділянка розміром 358 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с.28, т.1).

Попереднє рішення Котовської міської ради про приватизацію цієї земельної ділянки площею 348 кв.м. від 22.01.1998 року за № 21 (а.с.27,т.1) скасовано згідно рішення від 21.11.2012 року за № 311-VІ п. 2.3, що підтверджується листом управління архітектури та земельних відносин Котовської міської ради від 21.07.2015 року за № 486 (а.с.123, т.2).

Також матеріалами справи встановлено, що відповідачу ОСОБА_3 належить на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_2 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельною ділянкою площею 325 кв.м. від 15.03.1974 року, посвідченого Котовською держнотконторою 02.04.1974 року за № 3379, і акту введення в експлуатацію від 21.04.1981 року (а.с.165-169, т.1).

Рішенням виконкому Котовської міської ради від 25.12.1997 року за № 551 ОСОБА_3 передано у власність у порядку приватизації земельну ділянку по АДРЕСА_2 з площею 332 кв. м. (а.с.174, т.1).

Згідно рішення Котовської міської ради від 19.11.2008 року за № 333-V відповідачу повторно передано у власність для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд земельну ділянку площею 0,0330 га по АДРЕСА_2 (а.с.23, т.1), та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 (а.с.24, т.1).

Інших рішень з приводу надання чи припинення права на вищевказані земельні ділянки компетентними органами місцевого самоврядування м. Котовська після 1955 року не приймались.

Відповідно до п. 7 розділу 10 «Перехідні положення» чинного Земельного кодексу України, передбачено, що громадяни зберігають право на земельні ділянки, отриманні ними до 01.01.2002 року у власність або користування в розмірах, які були передбачені раніше діючим законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначене в генплані на земельну ділянку по АДРЕСА_1 від 20.11.1962 року рішення виконкому Котовської міської Ради депутатів трудящих від 16.04.1956 року № 1124 про право на земельну ділянку площею 575,7 кв.м. (а.с.21, т.1), є помилково занесеним в генплан, оскільки вжиті сторонами заходи щодо його розшуку, в тому числі в Одеському обласному державному архіві, результатів не дали.

Крім того, судовий експерт у своєму висновку (а.с.11зв., т.2) зазначає, що вказаний в цьому генплані розмір земельної ділянки не співпадає з розмірами довжини та ширини земельної ділянки вказаними у генплані.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, питання надання та вилучення земельної ділянки є в компетенції органів місцевої влади, тому відповідна поточна технічна інвентаризація проведена працівником БТІ за своєю юридичною природою не є документом, що породжує чи змінює правовідносини по землекористуванню.

Таким чином, зазначений в договорі дарування позивачеві будинку розмір земельної ділянки площею 348 кв.м., ґрунтувався на даних, які вказані в цих документах та мали помилки при їх складанні, а тому не можуть відображати реальні земельні правовідносини, що склалися.

На час розгляду справи у фактичному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 знаходяться земельні ділянки: по АДРЕСА_1 - 348,39 кв.м., та по АДРЕСА_2 - 321 кв.м., що підтверджується висновком експерта (а.с.32, т.2).

Рішенням виконкому Котовської міської Ради депутатів трудящих від 23.02.1955 року № 14 ОСОБА_6 було надано для будівництва будинку земельну ділянку площею 600 кв.м. кут АДРЕСА_3 (а.с.18, т.1).

Відповідно до висновку судової земельної технічної експертизи від 10.04.2015 року площа зазначеної земельної ділянки згідно її параметрів мала розмір 598,90 кв.м., що майже відповідає розміру - 600 кв.м. (а.с.11, т.2).

Згідно рішення виконкому Котовської міської Ради депутатів трудящих № 108 від 15.03.1974 року відповідачу ОСОБА_3, за рахунок зменшення присадибної ділянки ОСОБА_6 на 225,7 кв.м. та за рахунок земель міськземфонду площею 99,3 в.м., була надана земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку площею - 325 кв.м. по АДРЕСА_2 (а.с.26, т.1).

Таким чином, за домоволодінням по АДРЕСА_1 має залишитись земельна ділянка близько 374,3 кв.м. (600-225,7).

Однак проекту розподілу в натурі цих земельних ділянок не збереглось.

Відповідно до положень ст. 184 ЗК України землеустрій передбачає встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок, проведення топографо-геодезичних, картографічних, геоботанічних та інших обстежень і розвідування земель.

Статтею 185 Земельного кодексу України визначено що землеустрій здійснюється державними та іншими землевпорядними організаціями за рахунок коштів громадян та відповідно до закону.

Згідно ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

З матеріалів справи вбачається, що межові знаки встановленого законом зразку між спірними земельними ділянками відсутні.

Межі між земельними ділянками, щодо їх візуального розмежування до моменту встановлення в 2013 році металевого паркану ОСОБА_3, не було.

В акті встановлення в натурі меж земельної ділянки, переданої у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_3 від 19.11.2008 року відсутній підпис ОСОБА_4 щодо погодження меж цієї земельної ділянки (а.с.25, т.1).

Судом першої інстанції для з'ясування спірних позицій сторін щодо цієї межі, зважаючи на різні данні технічних генпланів цих домоволодінь та відсутності належних межових знаків, за клопотанням позивача, була призначена судова земельна технічна експертиза.

Відповідно до висновку судової земельної технічної експертизи від 10.04.2015 року в момент приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_2, а саме на момент видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку, до неї входила частина земельної ділянки 11,8 кв.м., яка має входити до загальної земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а.с.26зв., т.2).

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи відповідача ОСОБА_3 про зменшення позивачем в 2013 році площі своєї земельної ділянки за рахунок переустановлення частини огорожі (двох секцій) з боку АДРЕСА_1, приблизно на 40-50 см. в бік будинку, оскільки спір існує щодо спільної межі між цими земельними ділянками, і крім цього первісна загальна ширина двох цих земельних ділянок зі сторони АДРЕСА_2 розміром 26,5 м. практично не змінилась, що також відображено у висновку судової технічної експертизи (а.с.32, т.2).

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 року рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений статтями 140, 141 ЗК перелік підстав для цього є вичерпним.

Згідно положень ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач ОСОБА_4, у зв'язку з порушенням його прав як землекористувача, позбавлений можливості реалізувати своє право на приватизацію прибудинкової земельної ділянки по АДРЕСА_1, оскільки частина належної йому земельної ділянки площею 11,8 кв.м. уже включена до складу приватизованої земельної ділянки по АДРЕСА_2, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо визнання Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого ОСОБА_3 недійсним.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не було надано жодного належного та допустимого доказу із зазначенням того, як саме відбулося збільшення розміру його земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, суд першої інстанції цілком законно та обґрунтовано стягнув з відповідача витрати, пов'язані з проведенням експертизи.

На підставі зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши усі матеріали справи, ухвалив обґрунтоване, законне рішення, яке скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

П.М. Черевко

В.І. Сватаненко