Ухвала суду № 54395095, 25.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7736/15

Головуючий у першій інстанції Баннікова Н. В.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Сватаненка В.І.,

Черевка П.М.,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 липня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором,-

встановила:

У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 31974,90 грн..

Свої вимоги Банк обґрунтовує тим, що 19.10.2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір про надання строкового кредиту в сумі 4275,90 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04 % на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позивач умови Договору виконав в повному обсязі, проте відповідач платежі належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 21.05.2013 року виникла заборгованість у сумі 31974,90 грн., яку до теперішнього часу не погашено, що вимусило позивача звернутися до суду.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що Банк звернувся до суду після спливу строку позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 19.10.2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір про надання строкового кредиту в сумі 4275,90 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,42 % на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом на строк 10 місяців, а саме з 19.10.2007 року по 19.08.2008 року (а.с.5-6).

Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, то станом на 21.05.2013 року виникла заборгованість у сумі 31974,9 грн., яка складається з:

-заборгованість за кредитом - 3850,24 грн.;

-заборгованість за відсотками за користування кредитом - 86,63 грн.;

-заборгованість по комісії за користування кредитом - 1000,53 грн.;

-пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 25038,7 грн.;

-штраф (фіксована частина) - 500 грн.;

-штраф (процентна складова) - 1498,8 грн..

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки. Спеціальна позовна давність в один рік, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частина 1 ст. 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява ПАТ КБ «Приватбанк» була зареєстрована у суді першої інстанції 07.06.2013 року, а кредитний договір між Банком та ОСОБА_3 був укладений 19.10.2007 року, останній платіж за вказаним кредитним договором було здійснено у листопаді 2007 року, звернення Банку до суду з заявою про видачу судового наказу мало місце у 2008 році, тому, як правильно зазначив суд першої інстанції строк позовної давності закінчився у 2011 році.

При зверненні до суду Банком було надано у якості додатку Умови та правила надання банківських послуг (а.с.7-25), на які він посилається як на підставі збільшення строку позовної давності.

Але, відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як правильно зазначив суд першої інстанції позивачем не надано доказів того, що між сторонами був укладений договір, який би передбачав збільшення строку позовної давності, тому суд першої інстанції цілком законно та обґрунтовано застосував загальний трирічний строк.

На підставі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України), яка обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права, початком перебігу позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив.

Як вже було зазначено вище відповідач ОСОБА_3 останній платіж за кредитним договором здійснив у листопаді 2007 року, а тому в результаті цього з дати коли боржник не погасив кредит вперше, у останнього виникла перша заборгованість, яка в подальшому жодного разу не сплачувалась, у той час як з вимогами про повернення кредиту Банк звернувся лише 2013 році, з порушенням строку на звернення до суду, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також колегія суддів звертає увагу, що позивачем питання про продовження судом строку позовної давності із зазначенням причин поважності пропуску строку у позовній заяві або окремій заяві перед судом першої інстанції не ставилося.

Крім того, кредитний договір між банком та відповідачем є споживчим і тому на нього розповсюджуються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється: вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якої минув.

Пунктом 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що при застосуванні положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги ЦК України щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з'ясувавши усі обставини по справі та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

В.І. Сватаненко

П.М. Черевко