Ухвала суду № 54390777, 08.12.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 грудня 2015 рокусправа № 804/4270/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Коршуна А.О. Туркіної Л.П.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

представника відповідача: Івко Анастасії Ігорівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод "Комінмет"

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року

у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод "Комінмет" про накладання арешту на кошти та інші цінності,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року позов задоволено.

Накладено арешт на кошти та інші цінності Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод "Комінмет", що знаходяться на банківських рахунках.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що податковим органом вжито передбачені податковим законодавством необхідні заходи щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу. Проте, відсутність достатнього майна відповідача унеможливлює виконання покладених на податковий орган функцій щодо забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань щодо погашення податкового боргу.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідачем (Приватним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний завод "Комінмет") подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом першої інстанції не врахована норма п. 95.2 ст. 95 ПКУ, згідно якої право на стягнення коштів та продаж майна платника податків виникає у податкового органу через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги. Тому, вважає, що саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність в нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та в задоволенні позову відмовити. Суду пояснив, що арешт із підстав, передбачених пп. 20.1.33 ст. 20 ПКУ, не може застосовуватися до майна платника податків, відмінного від коштів, оскільки диспозиція розглядуваної норми визначає предметом для накладення арешту виключно кошти та цінності, що знаходяться в банках.

Представник податкового органу в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач має податковий борг з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 73096142,37 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0000362330 від 19.12.2013 р., винесеного за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки (Акт №347/23.3-34364937 від 02.12.2013 р.). Сума 73096142,37 грн. - є узгодженою, натомість, не сплаченою.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Згідно позову податковий орган просить саме накласти арешт на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться на банківських рахунках, посилаючись на пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПКУ.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

При цьому, податковим керуючим 18.03.2015 р. складено Акт опису майна №7/34364937 на яке розповсюджується право податкової застави на суму 454903,28 грн. та довідку №1/34364937 про неможливість опису майна у податкову заставу, яка відповідає сумі податкового боргу у зв'язку з його відсутністю (а.с. 6).

Отже, у відповідача відсутнє майно для погашення податкового боргу в сумі 73096142,37 грн.

Слід зазначити, що відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках. Наведене пояснюється тим, що норма пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим.

Норми пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 та п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини.

Так, норми п. 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість, пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

При цьому, арешт із підстав, передбачених пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, не може застосовуватися до майна платника податків, відмінного від коштів, оскільки диспозиція розглядуваної правової норми визначає предметом для накладення арешту виключно кошти та цінності, що знаходяться в банках. Умовою застосування норми пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу.

При цьому контролюючий орган має довести відсутність відповідного майна, не взагалі, а саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, ефективність реалізації якого забезпечується спеціальними заходами, зокрема адміністративним арештом майна, у тому числі коштів. В іншому разі вимога про застосування арешту коштів буде передчасною, оскільки не виключається, що на момент пред'явлення відповідної вимоги майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, буде наявним.

У свою чергу, відповідно до пункту 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України право на стягнення коштів та продаж майна платника податків виникає у податкового органу через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги, тому саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу. Вказана норма регламентує саме право на стягнення коштів та продаж майна, а не право на накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться на банківських рахунках. Тому норма пункту 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України не може бути застосована в даному випадку, т.я. вимогою позову є накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, а не стягнення коштів. Отже і 60-ти денний строк, встановлений п.95.2 ст. 95 ПКУ, в даному випадку не може бути застосованим. Таким чином, доводи відповідача щодо звернення податкового органу з даним позовом до спливу 60 календарних днів, як то передбачено п. 95.2 ст. 95 ПКУ, не можуть слугувати підставою для відмови у задоволені позову з зазначених підстав та з огляду на узгоджений у судовому порядку податковий борг підприємства.

Згідно ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У відповідності до п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового борту змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі ст. 59 ПК України позивачем сформовано податкову вимогу від 10.03.2015 р. № 77-25, яка направлена на адресу підприємства 11.03.2015 р.

Разом з тим, у підприємства наявні відкриті рахунки у фінансових установах, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банку.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, податковим органом вжито передбачені податковим законодавством необхідні заходи щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу. Проте, відсутність достатнього майна відповідача унеможливлює виконання покладених на податковий орган функцій щодо забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань щодо погашення податкового боргу.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги інформаційний лист Вищого адміністративного суду України № 642/12/13-13 від 29.04.2013 р., згідно якого, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Наведене пояснюється похідним характером адміністративного арешту майна (у тому числі коштів) як засобу забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань. Тому, арешт може стосуватися лише того майна (коштів), яке є необхідним для виконання певних зобов'язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

Отже, змістовний аналіз норм податкового законодавства вказує на те, що арешт коштів (цінностей) платника податків в банку може бути накладений судом виключно на кошти та інші цінності, які фактично знаходяться в банківських установах. У судовому засіданні встановлено та підтверджено документально суму податкового боргу підприємства, отже, обґрунтована наявність підстав для задоволення вимог адміністративного позову щодо накладення арешту на кошти та інші цінності Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод "Комінмет" в межах суми податкового боргу.

Також, слід зазначити, що контролюючі органи мають лише відомості стосовно тих рахунків, які взяті ними на облік, та не можуть гарантувати повноту та достовірність відомостей про банківські рахунки платників податків, тому що такі дані сформовані на підставі повідомлень про відкриття рахунків в установах банків самих платників податків та/або повідомлень установ банків, що надходили до податкової інспекції згідно чинного законодавства.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення вимоги позивача щодо накладання арешту на кошти та цінності Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод "Комінмет", що знаходяться на банківських рахунках в межах суми боргу без конкретизації номерів рахунків та установ банків з метою недопущення звуження прав позивача при виконанні постанови суду.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод "Комінмет" - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод "Комінмет" про накладання арешту на кошти та інші цінності - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: Л.П. Туркіна