Ухвала суду № 54360329, 15.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2015 року м. Київ К/800/58080/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014

та постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2014

у справі № 810/2595/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Маг»

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Маг» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 17.05.2013 № 000952203 та № 0000962203.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 21.10.2010 по 30.09.2012, складено акт № 555/22-03/36900834 від 11.04.2013, в якому зафіксовано порушення: пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, що зумовило заниження доходу, який враховується при визначенні об'єкта оподаткування на суму безоплатно отриманих товарів у розмірі 552 300 грн. за ІІ та ІV квартали 2011 року; п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягає у безпідставному віднесенні у І кварталі 2011 року суми 543 210 грн. у зв'язку із невірним визначенням приросту (убутку) балансової вартості товарів на складах, витрати на придбання яких включаються до складу валових витрат; п. 5.1 пп. 5.2.1, п. 5.2 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 та 139.1.9 п. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у зв'язку із відображенням позивачем господарських операцій із ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест» на суму 2 344 583 грн., за 2010 рік та І-ІІ квартали 2011 року; пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 469 917 грн., у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок господарських операцій по взаємовідносинах із ПП «Еверест», ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс».

17.05.2013 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 000952203 про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 903 327 грн., в т.ч.: 836 528 грн. основного платежу та 66 798 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000962203 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 512 796 грн., в т.ч.: 469 917 грн. основного платежу та 42 879 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Щодо встановлених перевіркою порушень позивачем пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, судами встановлено наступне.

Згідно акту перевірки відображених у рядку 02 Декларації «Дохід від операційної діяльності» за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 показників у загальній сумі 59 958 692 грн., встановлено, що істотний вплив на формування цих показників мало здійснення операцій з реалізації цукру. Перевіркою здійснено аналіз руху товару (цукру) по бухгалтерському рахунку 28 «Товари на складі», в результаті чого було встановлено, що підприємством у II кварталі 2011 року реалізовано на 49,6 тонн цукру більше ніж придбано, з урахуванням залишків на складах, а у IV кварталі 2011 року - на 45,4 тонн цукру більше, ніж придбано.

Розрахунок заниженого доходу здійснено позивачем з урахуванням того, що у II кварталі 2011 року середня ціна придбання цукру становила 6 650 грн. за тону, а у IV кварталі 2011 року - 4 900 грн. за тону, з огляду на що перевіряючі дійшли висновку про заниження позивачем доходу у розмірі 552 300 грн.

Відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 ПК України).

Згідно з пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 цього Кодексу інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Висновки про заниження позивачем доходу у розмірі 552 300 грн. відповідачем зроблено на підставі даних, відображених у таблиці у частині 3 розділу 3.1.1 «Валовий дохід» акту перевірки, згідно якої наведено показники придбаного та реалізованого цукру у перевіряємий період, при цьому жодних розрахунків та посилань на відповідні бухгалтерські документи, що стали підставою для їх визначення, перевіряючими до суду не надані.

Також, судами вірно зазначено про безпідставність та недоведеність висновків відповідача про те, що у II кварталі 2011 року середня ціна придбання цукру становила 6 650 грн. за тонну, а у IV кварталі 2011 року - 4 900 грн. за тонну, що вплинули на визначення позивачеві суми донарахованого податку на прибуток, оскільки в акті перевірки не вказано нормативно-правового обґрунтування визначення середньої вартості цукру, як і не зазначено яким саме чином, на яких підставах та з урахуванням яких даних податковим органом здійснено такі розрахунки.

Отже, від'ємне значення залишків цукру в кількісному виразі на кінець кварталу є наслідком документального оформлення господарської операції оприбуткування товару на складах після оформлення господарської операції його відвантаження, при цьому сам по собі факт наявності таких залишків не може свідчити про безоплатність отримання товару та, як наслідок, призводити до заниження валового доходу.

Щодо виявлених під час проведення перевірки порушень вимог п. 5.9 ст. 5 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: безпідставного віднесення позивачем у І кварталі 2011 року суми 543 210 грн. у зв'язку із невірним визначенням приросту (убутку) балансової вартості товарів на складах, витрати на придбання яких включаються до складу валових витрат, матеріалами справи встановлено наступне.

Перевірка позивача здійснювалася шляхом проведення вибіркової перевірки з використанням рахунків-фактур, накладних, товарно-транспортних накладних, журналів ордерів та оборотно-сальдових відомостей по рахункам 20 «виробничі запаси», 22 «МЗП» та 23 «Виробництво», за наслідками чого перевіряючі дійшли висновку про завищення позивачем задекларованих показників у рядку з 04.2 декларацій «убуток балансової вартості запасів» на суму 543 210 грн., а саме: позивачем у І кварталі 2011 року невірно визначено приріст (убуток) балансової вартості товарів на складах, витрати на придбання яких включаються до складу валових витрат, в результаті чого до валових витрат безпідставно віднесено суму 543 210 грн.

Згідно з п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

Тому, для визначення приросту (убутку) балансова вартість запасів на кінець періоду порівнюється з балансовою вартістю запасів на початок звітного періоду проте, в акті перевірки взагалі не наведено розрахунків щодо визначення приросту (убутку) балансової вартості запасів та не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення позивачем п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В процесі дослідження відповідної первинно-бухгалтерської документації суди дійшли правомірного висновку про те, що завищення валових витрат у розмірі 543 210 грн. при визначенні приросту/убутку запасів за період 1.10.2010 по 31.03.2011 документально не підтверджується належними та допустимими доказами, вказане підтверджено висновками судово-бухгалтерської експертизи № 152/4889/4990/14-45 від 24.04.2014, яка була призначена в рамках розгляду даної адміністративної справи.

Щодо завищення позивачем валових витрат на суму 2 344 583 грн. та податкового кредиту у розмірі 4 699 170 грн. при відображенні господарських операцій по взаємовідносинах із ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» і ПП «Еверест».

Судами встановлено, що між позивачем (покупець) і ТОВ «Юрія Транс», ПП «Еверест» ТОВ «Ютрімекс» (продавець) укладено договори поставки товару, за умовами яких продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця цукор-пісок (товар).

В підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надано до матеріалів справи договори, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури та інші документи.

З метою виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання щодо поставки товару (цукру) позивачем було укладено договори із вищевказаними контрагентами, в подальшому отриманий товар позивачем було реалізовано, зокрема, ТОВ «Аквілон», ТОВ «Сквирська круп'яна компанія», ТОВ «ДТ Ковальський», ПП «Фірма Серан», ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Укртрімекс», ТОВ «Люксмол» та іншим.

Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами, а саме: податковими та видатковими накладними, рахунками-фактури, довіреностями на отримання товару, платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті..

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Норми вказаних Закону та Кодексу передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів (робіт) були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з абз. 1, 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. п. 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Закону та Кодексу можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Слід також зазначити, що положення податкового законодавства не пов'язують право платника на податковий кредит з повнотою відображення безпосереднім контрагентом чи контрагентами по ланцюгу у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою такими контрагентами необхідних сум податків до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Отже, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та подальшим використанням товару у власній господарській діяльності є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний