Постанова № 54358998, 15.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4543/15 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів за участю секретаряБорисюк Л.П., Ключковича В.Ю., Петрика І.Й. Приходько К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову ВП № 39399601 про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2015.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України ВП № 39399601 про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2015.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Краматорського міського суду Донецької області від 31 січня 2011 року у справі № 2а-32-2011 УПФУ в м. Краматорську Донецької області було зобов'язано здійснити ОСОБА_5 перерахунок державної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з встановленого законами розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.09.2010.

У зв'язку з невиконанням вказаного судового рішення, позивач звернувся до Європейського суду з прав людини.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року у справі «Москаленко та інші проти України» (заява № 1270/12 та 249 інших заяв), де одним із заявників є ОСОБА_5, постановлено: (а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; (б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Постановою від 16 серпня 2013 року (ВП № 39399601) відкрито виконавче провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини № 1270/12 від 18 липня 2013 року.

30 червня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі, згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 4138 від 08 жовтня 2013 року у розмірі 21 696,20 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 5045 від 01.10.2014 перерахована пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 75,82 грн. Відповідно до інформації, наданої боржником, стягувачу здійснено перерахунок пенсії відповідно до резолютивної частини рішення національного суду.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та постановою про закінчення виконавчого провадження та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прийняв передчасне рішення про закінчення виконавчого провадження, оскільки рішення суду не було виконано у повному обсязі.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України та Законами України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 2857-VI).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 17 Закону № 606-XIV, відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Статтями 2, 3 Закону № 3477-IV визначено, що рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 8 Закону № 3477-IV, виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у п. «б» ч. 1 ст. 7 цього Закону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині 3 цієї статті документів, здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження».

У п. 8 ч. 1, ч. 3 ст. 49 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, відповідно до п. 4 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» було визнано право Кабінету Міністрів України як державного органу, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, на визначення механізму реалізації законів України, у тому числі встановлення порядку та розміру соціальних виплат, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що достатньою та необхідною правовою підставою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження за п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV є виконання боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Матеріалами справи підтверджується, що боржником - державою Україною в особі Міністерства юстиції України було повністю виконано рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року у справі «Москаленко та інші проти України» стосовно ОСОБА_5, а саме: виплачено позивачу 2000 євро компенсації в еквіваленті 21 696,20 грн., пеню за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини в розмірі 75,48 грн. та перераховано і виплачено заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 74 267,34 грн. за період з 01.09.2010 по 31.10.2011.

З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження № 39399601 з виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко та інші проти України» від 18.07.2013, діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законодавством України, зокрема п. 9 ч. 1 ст. 17 та п. 8 ч. 1, ч. 3 ст. 49 Закону № 606-XIV.

При цьому, доводи позивача про те, що в рішенні національного суду не зазначено кінцевої дати задоволення позовних вимог, однак, фактично воно було виконано державною Україною лише до 01.11.2011, і відповідач не забезпечив виконання боржником судового рішення з цієї дати, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, апеляційний суд встановив, що дійсно у постанові національного суду, стосовно виконання якої Європейським судом з прав людини було ухвалено рішення у справі «Москаленко та інші проти України» від 18.07.2013, не встановлено кінцевої дати задоволення позовних вимог ОСОБА_5 та зобов'язання УПФУ у м. Краматорську Донецької області щодо здійснення перерахунку і виплати позивачу основної державної пенсії і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Однак, з вищенаведених правових норм вбачається, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» було передбачено здійснення виплат, зокрема визначених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, і у свою чергу Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 визнано право Кабінету Міністрів України як державного органу встановлювати порядок та розмір соціальних виплат, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету.

Отже, фактично відбулась зміна законодавчих норм, на підставі яких було ухвалено постанову національного суду України щодо виконання якої Європейським судом з прав людини було постановлено рішення у справі «Москаленко та інші проти України» від 18.07.2013 в частині вимог ОСОБА_5, та саме у зв'язку з такими змінами в національному законодавстві порядок і розмір соціальних виплат позивача було змінено та забезпечено виконання постанови національного суду на підставі вказаного рішення Європейського суду до 01.11.2011, а не довічно, як вважає за доцільне апелянт.

При цьому, судова колегія відзначає, що в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача щодо необхідності довічного забезпечення відповідачем виплати ОСОБА_5 основної державної пенсії і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірах, установлених постановою національного суду - Краматорського міського суду Донецької області від 31 січня 2011 року у справі № 2а-32-2011.

З огляду на зазначене, проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідач під час прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 червня 2015 року діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням того, що вимоги рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року у справі «Москаленко та інші проти України» (заява № 1270/12 та 249 інших заяв) в частині, що стосується позивача, фактично виконано у повному обсязі, а тому державний виконавець здійснив усі необхідні заходи щодо примусового виконання рішення суду та обґрунтовано закінчив виконавче провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем надано достатньо доказів правомірності дій щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 червня 2015 року, що підтверджується наявними матеріалами справи та наведеними законодавчими нормами.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_5

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_5 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування постанови відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 535 (п'ятсот тридцять п'ять) грн. 92 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст постанови складено та підписано - 16.12.2015

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.