Ухвала суду № 54357831, 02.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

УХВАЛА

"02" грудня 2015 р. Справа №910/541/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Яковлєва М.Л.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги

Прокуратури міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.10.2015

у справі № 910/541/15-г (суді: Спичак О.М.,

Андреїшина І.О., яковенко А.В.)

за позовом Заступника прокурора Шевченківського району

м. Києва в інтересах держави в особі:

1. Київської міської ради

2. Департаменту комунальної власності

м. Києва виконавчого органу Київської міської

ради (Київської міської державної

адміністрації)

до відповідачів: 1. Шевченківської районної у м. Києві

ради

2.Акціонерного товариства відкритого типу

"Компанія "Д.І.Б."

3.Товариства з обмеженою відповідальністю

"Дім на Пушкінській"

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідачів:

1.Приватний нотаріус Київського міського

нотаріального округу Петрова Світлана

Миколаївна

2. Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк"

Треті особі, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивачів:

3. Управління охорони культурної спадщини

виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації)

4. Департамент культури виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської

державної адміністрації) в особі Управління

збереження історичного середовища та охорони

об'єктів культурної спадщини

про визнання недійсним рішення, договорів купівлі-

продажу, визнання незаконними та скасування

свідоцтв про право власності, визнання права

власності та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач-1), Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (позивач-2) з позовом до Шевченківської районної у місті Києві ради (відповідач-1), Акціонерного товариства відкритого типу "Компанія Д.І.Б." (відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім на Пушкінській", в якому просив:

- визнати недійсним рішення Старокиївської районної ради народних депутатів міста Києва від 04.02.1998 № 202 "Про передачу у власність АТВТ "Компанія Д.І.Б." будинків № 35-А, № 35-Б, № 37-А, № 37-Б по вул. Пушкінській у м.Києві, які підлягають реконструкції";

- визнати незаконними та скасувати свідоцтва про право власності на житлові будинки від 02.09.1998, що розташовані у м.Києві по вул. Пушкінській, № 35-А, № 35-Б, № 37-А, № 37-Б, видані 02.09.1998 Акціонерному товариству відкритого типу "Компанія Д.І.Б.";

- визнати недійсним договір купівлі - продажу будинку № 35-А по вул. Пушкінській у м.Києві, укладений 10.06.2010 між Акціонерним товариством відкритого типу "Компанія Д.І.Б." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дім на Пушкінській";

- визнати недійсним договір купівлі - продажу будинку № 35-Б по вул. Пушкінській у м.Києві, укладений 10.06.2010 між Акціонерним товариством відкритого типу "Компанія Д.І.Б." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дім на Пушкінській";

- визнати недійсним договір купівлі - продажу будинку № 37-А по вул. Пушкінській у м.Києві, укладений 10.06.2010 між Акціонерним товариством відкритого типу "Компанія Д.І.Б." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дім на Пушкінській";

- визнати недійсним договір купівлі - продажу будинку № 37-Б по вул. Пушкінській у м.Києві, укладений 10.06.2010 між Акціонерним товариством відкритого типу "Компанія Д.І.Б." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дім на Пушкінській";

- визнати право комунальної власності м.Києва на будинки № 35-А, № 35-Б, № 37-А, № 37-Б по вул. Пушкінській у м.Києві;

- витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім на Пушкінській" у комунальну власність територіальної громади м.Києва в особі Київської міської ради будинки № 35-А, № 35-Б, № 37-А, № 37-Б по вул. Пушкінській у м.Києві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 №910/541/15-г в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим Рішенням, 03.11.2015 (що вбачається з відбитку вхідного штемпеля суду першої інстанції) Прокурор міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 №910/541/15-г та прийняти нове судове рішення, за яким задовольнити позовні вимоги.

За Ухвалою КАГС від 10.11.2015 №910/541/15-г було відхилено клопотання прокурора про відстрочення сплати судового збору та апеляційну його скаргу на Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 №910/541/15-г повернуто без розгляду з доданими матеріалами на 27 (двадцяти семи) аркушах з конвертом.

24.11.2015 Прокурор міста Києва повторно звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 №910/541/15-г та прийняти нове судове рішення, за яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дійшла висновку, що вказана апеляційна скарга не приймається колегією суддів до розгляду та повертається, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 ГПК України до апеляційної скарги, зокрема, додаються докази сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України „Про судовий збір" в редакції від 01.09.2015.

Відповідно до ЗУ „Про судовий збір" від 01.09.2015 органи прокуратури починаючи з 01.09.2015, позбавлені пільг щодо сплати судового збору, оскільки їх виключено з переліку суб'єктів, що звільняються від його сплати під час розгляду справи у всіх судових інстанціях.

Статтею 4 названого Закону встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, тоді як за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір складає 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

За результатом першого звернення прокурора до суду апеляційної інстанції, за Ухвалою КАГС від 10.11.2015 №910/541/15-г було відхилено його клопотання про відстрочення сплати судового збору та апеляційну скаргу на Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 №910/541/15-г повернуто без розгляду з доданими матеріалами на 27 (двадцяти семи) аркушах з конвертом на підставі п. 3. ст. 97 ГПК України.

В свою чергу, прокурором при зверненні з даною апеляційною скаргою не надано жодних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, натомість вдруге заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору або від звільнення його від сплати.

В обґрунтування наведеного Клопотання Прокурором зазначено, що відповідних видатків на сплату органами прокуратури судового збору державою не передбачено. В якості доказу відсутності коштів прокурор надав копію кошторису прокуратури міста Києва, копію Листа від 16.10.2015 № 18-157 вих-15 та копію Листа-відповіді ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві від 30.10.2015 № 16-08/863-13594 «щодо надання інформації», за яким повідомлено, що станом на 30.10.2015 кошторисні призначення за коштами загального та спеціального фондів державного бюджету відсутні.

За ствердженням Прокурора, вказані обставини є належною підставою для відстрочення йому сплати судового збору у встановленому законом порядку чи звільнення від його сплати.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Слід зазначити, що даною статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору.

Пункт 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. № 7 зазначає, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.

Колегія суддів зазначає, що положення ст.8 Закону України "Про судовий збір" наділяють суд правом на відстрочення сплати судового збору лише за наявності виняткових обставин, з урахуванням того, що в майбутньому, але не довше ніж до ухвалення судового рішення, заявник матиме фінансову можливість сплатити розмір судового збору, чого зі змісту клопотання прокуратури не вбачається.

Крім того, відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, всупереч вимогам ст.33 ГПК України прокурором не надано жодних доказів як на підтвердження того, що необхідні бюджетні чи позабюджетні кошти можуть бути реально виділені протягом періоду ймовірної граничної відстрочки, а саме в межах двохмісячного терміну розгляду апеляційної скарги, передбаченого ст. 102 ГПК України, що власне і могло би бути суттєвою передумовою для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Вищого господарського суду України від 02.11.2015 № 910/3740/13, від 30.11.2015 №922/2256/15, від 05.11.2015 № 925/2018/14.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Прикінцевими положеннями Закону України №484-VІІІ від 25.05.2015 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набув чинності з 01.09.2015 року, саме на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати (аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 05.03.2014 по справі № 902/1266/13, від 24.11.2015 № 910/5281/14).

За практикою Європейського суду з прав людини принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23 червня 1993 р., серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Привілейована позиція обвинувача (прокурора) при розподілі судових витрат може викликати запитання у контексті дотримання права на справедливий судовий розгляд. Не дивлячись на те, що подібний привілей може бути виправданий міркуваннями охорони правопорядку, його "використання не допустимо, якщо це призводить до нерівноправного становища сторони в цивільному судочинстві стосовно прокурора" (див. Stankiewicz v. Poland, рішення від 06 квітня 2006 р., N 46917/99).

Відповідно до п. 16 Рекомендації Rec(2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам учасникам про роль публічних обвинувачень поза системою кримінальної юстиції (ухвалена Комітетом Міністрів 19.09.2012 року на 1151 засіданні заступників Міністрів) права публічного обвинувачення на оскарження судового рішення або його перегляд іншим вищестоящим судом не повинно жодним чином різнитися від доступних для інших сторін провадження.

Відтак, за обставин, коли законодавець виключив органи прокуратури з платників, що звільняються від сплати судового збору, звільнення судом прокурорів від сплати судового збору при зверненні до суду апеляційної інстанції особливо у справах, в яких місцевий господарський суд прийняв рішення не на користь прокурорів, може розцінюватися як надання їм певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу - юридичними та фізичними особами, які зобов'язані сплачувати відповідний збір. Особливо це стосується позовів, що виникають із господарських правовідносин, які засновані на юридичній рівності їх учасників, і в яких прокурори виконують лише представницькі функції. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 24.11.2015 № 910/5281/14)

Окремо, колегія суддів враховує і той факт, що позов у даній справі подано прокурором в інтересах держави з визначенням органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а саме Київської міської ради та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які є суб'єктами владних повноважень.

Таким чином Київська міська рада та Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) мають безперешкодне право оскаржити судове рішення місцевого господарського суду у разі непогодження з ним (зі сплатою судового збору у встановленому законом порядку та розмірі та/або поданням обґрунтованого належними доказами клопотання про його відстрочення, звільнення, тощо). В свою чергу, в такому випадку, прокурор не позбавлений права скористатися своїм процесуальним правом та в порядку ст. 96 ГПК України подати відзив на апеляційну скаргу, в якому викласти свої детальні пояснення та заперечення.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи на значну суму судового збору, а також недоведеність обставин, які перешкоджають сплаті судового збору, клопотання Прокурора про відстрочення йому сплати судового збору чи звільнення від його сплати відхиляється, а апеляційна скарга Прокуратури міста Києва на вищезазначене Рішення місцевого суду не приймається до розгляду і повертається Київським апеляційним господарським судом на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 97, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу позивача Прокуратури міста Києва на Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 №910/541/15-г повернути без розгляду з доданими матеріалами на 24 (двадцяти чотирьох) аркушах з конвертом.

Копію ухвали Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 надіслати учасникам апеляційного провадження.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді С.Г. Рудченко

М.Л. Яковлєв