Постанова № 54357719, 10.12.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2015 р. Справа № 922/5600/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Потапенко В.І.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 23.09.2015р.)

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі", с. Артемівка, Печенізький район, Харківська область (вх. № 5266 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2015р. у справі №922/5600/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі", с. Артемівка, Печенізький район, Харківська область

про стягнення 181 202,50 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.10.2015р. у справі №922/5600/14 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 143358,50 грн. заборгованості за договором поставки, 9033,54 грн. пені за несвоєчасне виконання зобовязання, 24368,31 грн. втрат від інфляції, 4442,15 грн. процентів за користування коштами за договором поставки засобів захисту рослин № 17/04 від 17 квітня 2013 року та 3624,05 грн. судового збору.

Відповідач звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2015р. у справі № 922/5600/14, в якій вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобовязання за договором в розмірі 9033,54 грн. заявлена позивачем після спливу встановленого законом строку позовної давності в один рік, тобто після 31.10.2014р., що, на думку відповідача, в силу ч. 4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові. Крім того, відповідач вважає, що позивачем надано неправильний розрахунок суми заборгованості з урахуванням 3% річних від простроченої суми.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.11.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.) апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.11.2015р. о 9:30 год.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу (вх. №15932 від 26.11.2015р.), в яких вважає наведені відповідачем доводи безпідставними, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутня заява ТОВ "Артемівські зорі" про застосування позовної давності згідно вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України, в звязку з чим відсутні правові підстави для застосування строків позовної давності.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2015р. розгляд справи відкладено на 10.12.2015р. о 10:30 год., в звязку з неявкою представника відповідача.

В звязку з відпусткою судді Білецької А.М., за результатом проведення повторного автоматичного розподілу справ, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий судді Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Потапенко В.І.

Відповідач в призначене судове засідання 10.12.2015р. не зявився, причини його неявки суду невідомі, про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи .

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, додаткових пояснень по суті спору, окрім ті, що містяться в апеляційній скарзі відповідачем не надано, хоча на це у нього було достатньо часу та можливостей, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 17 квітня 2013 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (позивачем, постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі" (відповідачем, покупцем) було укладено договір поставки захисту рослин № 17/04 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобовязується поставити засоби захисту рослин покупцю, а покупець зобовязується прийняти та оплатити вказану продукцію.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що ним на виконання умов Договору Товариству з обмеженою відповідальністю "Артемівські зорі" поставлені засоби захисту росли в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним у видатковій накладній на суму 143358,50 грн. Проте, відповідач оплату вартості отриманого товару не здійснив, в звязку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 143358,50 грн.

Окрім того, в звязку з порушенням відповідачем грошового зобовязання за договором позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 24368,31 грн. за період 01.11 2013 по 30.09.2014 та 3% річних в розмірі 444,2 грн. за період 30.10.2013 по 10.11.2015 року, а також пеню в розмірі 9033,54 за період 10.11.2013 по 15.04.2014, яка нарахована за порушення строків оплати товару на підставі п. 5.2. Договору.

Враховуючи ту, що вказана сума боргу, відповідачем не спростована, останній не надав суду доказів погашення суми боргу, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або Інших вимог, що звичайно ставляться, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів встановила наступне.

Так, за своєю суттю між сторонами склалися відносини за договором поставки захисту рослин № 17/04 від 17.04.2013 року.

За приписами статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що вартість поставленого товару визначається згідно видаткових накладних постачальника.

Відповідно до пункту 4.1. договору поставки захисту рослин № 17/04 поставка товару у повному обсязі має бути здійснена в строк до 30 жовтня 2013 року.

Здійснивши аналіз матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано засоби захисту росли на суму 143358,50 грн. згідно видаткової накладної № РН-0000007 від 28.05.2013 року, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками їх підприємств.

Отже, оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару є підтвердженим належними доказами - первинними документами бухгалтерського обліку, у відповідача виникло зобовязання по оплаті отриманого товару на умовах договору.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обовязку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобовязання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Згідно пункту 3.2. Договору покупець повинен перерахувати кошти за поставлену продукцію шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30 жовтня 2013 року.

Беручи до уваги, що відповідач будь-якими доказами не спростував факт отримання ним товару за видатковими накладними, а також не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 143358,50 грн., позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Встановлені обставини справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання як боржником, котрий прострочив виконання зобов'язання у розумінні ст.ст. 610, 612 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно пункту 5.2. Договору поставки захисту рослин від 17 квітня 2013 року встановлено, що при порушенні строків оплати, визначених пунктом 3.2. Договору, сторона, яка не виконала умови Договору, сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Оскільки за умовами п. 3.2. Договору відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобовязання, у позивача виникло право на застосування штрафних санкцій у вигляді пені за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобовязання. З огляду на наданий позивачем розрахунок пені вбачається, що її нарахування в розмірі 9033,54 грн. здійснено за період з 10 листопада 2013 року по 15 квітня 2014 року, що узгоджується з умовами договору, приписами статей 549, 551 ЦК України та частини 6 статті 232 ГК України.

Відповідач в апеляційній скарзі вважає, що позовна вимога про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобовязання за договором в розмірі 9033,54 грн. заявлена позивачем після спливу встановленого законом строку позовної давності в один рік, тобто після 31.10.2014р., що, на думку відповідача, в силу ч. 4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.

З приводу наведених відповідачем доводів колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Зазначену позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015р. у справі № 6-738цс15.

Проте, в матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування строків позовної давності, яка подана до винесення місцевим судом рішення, згідно вимог частини третьої статті 267 ЦК України.

Так, із матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у даній справі відповідач звертався до суду першої інстанції із клопотаннями про відкладення розгляду справи та про зупинення її розгляду, при цьому не надаючи суду жодних письмових пояснень або обґрунтувань на підтвердження своїх заперечень проти позову. Своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, як-то передбачено ст.ст. 22, 59 ГПК України, відповідач не скористався.

Таким чином, оскільки відповідач на протязі тривалого розгляду справи в суді першої інстанції (з грудня 2014 року) не звертався з відповідною заявою про застосування позовної давності в порядку частини 3 статті 261 ЦК України до прийняття рішення у справі, хоча мав на це достатньо часу та можливостей, колегія суддів зазначає про відсутність у суду апеляційної інстанції підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин про стягнення пені. В апеляційній скарзі відповідачем жодним чином не обґрунтована неможливість подання заяви про застосування позовної давності у встановленому порядку.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 9033,54 грн. за період з 10 листопада 2013 року по 15 квітня 2014 року є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних та 3% річних, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4442,15 грн. за період з 30 жовтня 2013 року по 10 листопада 2014 року та інфляційних у розмірі 24368,31 грн. за період з 01 листопада 2013 року по 30 вересня 2014 року є матеріально обґрунтованими, підтвердженими наявним у справі розрахунком, а тому підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на невірно визначений період розрахунку 3% річних, тобто з 30.10.2015 року, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до пункту 3.2. Договору покупець повинен перерахувати грошові кошти не пізніше 30 жовтня 2013 року, тобто в строк до 30.10.2013 року.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, як що у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, в даному випадку, в строк до 30.10.2013 року відповідач за поставлений йому товар не розрахувався, в звязку з чим датою виникнення заборгованості є 30.10.2013 року, що спростовує твердження відповідача про виникнення у нього заборгованості з 31.10.2013 року.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів визнає матеріальну та документальну обґрунтованість позовних вимог, в свою чергу відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2015 року.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Артемівські зорі", с. Артемівка, Печенізький район, Харківська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2015 року у справі №922/5600/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Потапенко В.І.