Рішення № 54355817, 08.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/9890/2015 Головуючий в 1 інстанції - Ластовка Н.Д.

Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Кабанченко О.А., Заришняк Г.М.

при секретарі Гарматюк О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки , -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, в рахунок часткового погашення заборгованості відповідача ОСОБА_2 за Договором кредиту № 031.29-08/558 від 26 червня 2008 року в розмірі 1 037 000 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 34,00 кв.м., жилою площею 16,10 кв.м., та на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 45,30 кв.м., жилою площею 26,30 кв.м. (а.с. 185, 186).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року позов задоволено.

В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за Договором кредиту № 031.29-08/558 від 26 червня 2008 року в розмірі 1 037 000 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 34,00 кв.м., жилою площею 16,10 кв.м., та на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 45,30 кв.м., жилою площею 26,30 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» суму судового збору у розмірі 3 219,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням відповідачка, через представника подала апеляційну скаргу, в якій просили про його скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Скаргу обґрунтовував тим, що суд порушив вимоги ч.3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», не встановивши вартість майна на яке визнав право власності за позивачем на момент набуття права власності.

На думку апелянта майно не могло передаватись у власність в 2015 році за вартістю, визначеною в звітах оцінювача в грудні 2012 року, оскільки курс валют за цей період суттєво змінився, і відповідно у гривневому еквіваленті вартість майна на даний час значно більша ніж та, що зазначили оцінювачі в 2012 році. Крім того вказані звіти складались оцінювачем без дослідження об'єктів оцінки.

Так як позивач не заявив суду клопотання про проведення оцінки, відповідно не довів свої вимоги. Скарга також містить посилання на практику Верховного Суду України під час розгляду справ, щодо визнання прилюдних торгів недійсними, в разі їх проведення за оцінкою, поза межами шестимісячного строку з дня проведення оцінки майна.

В скарзі є також посилання на порушення норм процесуального права, щодо повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду справи. Відповідач посилається на те, що районним судом він взагалі не був повідомлений про розгляд справи на 10 лютого 2015 року, внаслідок чого не забезпечено справедливу судову процедуру.

Суд також не звернув увагу, що позивач не виконав вимоги ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та не надіслав йому вимогу з пропозицією погасити борг. Матеріали справи не містять вручення вимоги відповідачу під розписку. Порушення вказаної процедури є підставою для відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки.

Суд також не звернув уваги на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки умовами договору було передбачено погашення заборгованості щомісячно і відповідно до розрахунків позивача заборгованість обраховується з січня 2009 року, а за умовами договору кредиту в разі невиконання позичальником обов'язків визначених п 3.3.7,3.38 Договору протягом більш ніж 90 днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, тобто строк користування кредитом сплив 06 квітня 2009 року, а відповідно трирічний строк позовної давності для стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки сплив 06 квітня 2012 року.

Також суд, звертаючи стягнення на предмет іпотеки порушив право неповнолітньої дитини, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає в АДРЕСА_2, порушив Закон «Про охорону дитинства», «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей».

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи скарги підтримав.

Представник позивача заперечувала проти задоволення скарги.

Інші учасники процесу до суду не з`явились, про день і час розгляду справи повідомлені.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином

відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,

за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,

що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко-держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко-держателя.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 26.06.2008 року між сторонами було укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 031.29-08558, відповідно до умов якого банк надав відповідачці грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах максимального ліміту заборгованості до 175 000 дол. США зі сплатою 13,50 % річних та комісій з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 25 червня 2018 року на умовах визначених договором (а.с. 7-10).

Пунктом 1.1.1 Кредитного договору обумовлювалось надання кредиту окремими частинами - траншами в розмірі та в порядку визначеному у Додатку № 1 до договору зі встановленим графіком зменшення максимального ліміту заборгованості кожного 20 числа місяця, починаючи з липня 2008 року; погашення траншів кредиту має здійснюватися до 20 числа кожного місяця за визначеним графіком.

Додатковою угодою № 1 про внесення змін до вказаного кредитного договору сторонами з 08 жовтня 2008 року встановлена процентна ставка за користування кредитом на рівні 16,00 % річних (а.с. 11).

Відповідно до п. п. 2.4, 2.4.1 Кредитного договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно на суму фактичної заборгованості за кредитом у валюті кредиту за методом факт/360, де факт - фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, 360 - умовна кількість днів у році; при розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Згідно п. 4.1 Кредитного договору, у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, визначених п. 2.4, 2.10 цього договору, комісій, передбачених умовами цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п. 1.1, 3.2.3, 3.3.8.1, 3.3.14 цього договору, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

За умовами п. 4.3 Кредитного договору, у разі порушення позичальником вимог п. п. 3.3.2 - 3.3.5, 3.3.7 - 3.3.16 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 3 % від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими процентами за кожний випадок.

Судом встановлено, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та додатковим договором до нього по сплаті кредитних коштів та відсотків не виконує.

У зв'язку з чим, станом на 09 січня 2013 року, відповідно до умов кредитного договору, відповідачці нарахована заборгованість на загальну суму 295 812,93 дол. США, що за офіційним курсом НБУ (за 1 дол. США - 7,9930 грн.) станом на 09.01.2013 року еквівалентно 2 364 432 грн. 75 коп., яка включає: - заборгованість за кредитом в розмірі 166 250,26 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 09.01.2013 р. (за 1 дол. США - 7,9930 грн.) становить суму 1 328 838 грн. 32 коп.; - заборгованість за відсотками в сумі 106 712,95 дол. США, що еквівалентно сумі 852 956 грн. 59 коп.; - пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 8 795,02 дол. США, що еквівалентно сумі 70 298 грн. 57 коп.; - пеню на несвоєчасне повернення відсотків в сумі 14 054,71 дол. США, що еквівалентно 112 339 грн. 27 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 99 - 105).

З матеріалів справи вбачається, що на забезпечення виконання взятих відповідачем за кредитним договором зобов'язань 26 червня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Іпотечний договір № 42.02-11/581, предметом якого визначено однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,00 кв. м, жилою площею 16,10 кв. м. (а.с. 12-14)

Крім того 26 червня 2008 року між тими ж сторонами укладено Іпотечний договір № 42.02- 11/582, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_2, загальною площею 45,30 кв. м, жилої площею 26,30 кв. м. (а.с. 15-17)

Пунктами 2.4.7 обох Іпотечних договорів визначено, що іпотеко-держатель має право у разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України, зокрема Законів України «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом ті іпотечні сертифікати» тощо.

При цьому при укладенні договорів іпотеки АКБ СР «Укрсоцбанк» та відповідач ОСОБА_2 дійшли згоди, що банк за своїм вибором звертає стягненні на предмети іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі банку права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечення іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Пре іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки банком від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації банком продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі- продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (п. 4.5 Іпотечних договорів).

Пунктами 4.6 обох Іпотечних договорів обумовлено те, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки іпотеко-держателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що 08 серпня 2012 року ПАТ «Укрсоцбанк» надіслало на адресу відповідача ОСОБА_2 письмову вимогу з пропозицією погасити заборгованість за кредитним договором або передати у власність ПАТ «Укрсоцбанк» зазначені предмети іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотеко-держателя, проте дана вимога залишилася без задоволення, (а.с. 24)

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та вказаних у п. 4.1 іпотечних договорів умов, у разі невиконання або неналежною виконання основного зобов'язання, іпотеко-держатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У п. 4.5 договору іпотеки сторонами визначено, що іпотеко-держатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перелічених в даному положенні договору способів, у тому числі шляхом передачі іпотеко-держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (п. 4.5.3 іпотечних договорів).

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотеко-держателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотеко-держателем про задоволення вимог іпотеко-держателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотеко-держателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотеко-держателя не перешкоджає іпотеко-держателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотеко-держатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко-держателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотеко-держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотеко-держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

При цьому, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедур продажу, встановленої ст. 38 цього Закону (ст. 39 зазначеного Закону).

Пунктом 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотеко-держатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко-держателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотеко-держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотеко-держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

За таких обставин, не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотеко-держателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотеко-держателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотеко-держатель на підставі ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України має право вимагати застосування його судом.

Встановивши, що відповідачка не виконувала зобов'язання за кредитним договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 031.29-08558 від 26.06.2008 року, а саме: не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки, за умовами Іпотечних договорів предмет застави, на вимогу позивача, добровільно не передала, тому суд дійшов висновку, що відповідачка зобов'язана передати позивачу в рахунок часткового погашення заборгованості в розмірі 1 037 000 грн., однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 34,00 кв. м., жилою площею 16,10 кв. м., та двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 45,30 кв. м., жилою площею 26,30 кв. м.

Колегія суддів з таким висновком суду повністю погодитись не може, так як вирішуючи спір, суд не повно встановив обставини які мали правове значення для її вирішення, порушив норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення.

Так, під час апеляційного розгляду встановлено, що обґрунтованими є доводи скарги в частині не повідомлення відповідача про день і час розгляду справи в районному суді 11 лютого 2015 року.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що районним судом направлялось поштове повідомлення відповідачу та її представнику про виклик їх в судове засідання на 11 лютого 2015 року.

Суд першої інстанції не перевірив, в якій сумі відповідачу були надані кредитні кошти, та не встановив розмір заборгованості, період її нарахування, а також не розглянув заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності.

З витребуваної апеляційним судом кредитної справи, а також виписок по особовому рахунку відповідача слідує, що остання отримала кредитні кошти в сумі 90 629 доларів США 13 жовтня 2008 року, 30 000 доларів США- 08 жовтня 2008 року та 50 000 доларів США 26 червня 2008 року. (заяви на видачу готівки та платіжні документи (а.с.11,19,132 том № 4)

Отримання кредиту у вищенаведених сумах також підтверджується виписками з особових рахунків відповідача , які були досліджені апеляційним судом в судовому засіданні апеляційного суду 08.12.2015 року.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтвердив, що підпис на заявах про видачу готівки, та на платіжному документі від 08 жовтня 2008 року належить відповідачу і вона його не оспорює.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотеко-держателя; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Як роз'яснено у п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотеко-держателю з вартості предмета іпотеки.

Аналогічна правова позиція також неодноразово висловлювалась ВСУ, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу ст. 360-7 ЦПК України під час розгляду цивільних справ, зокрема в постанові у справі 6-61 цс15 та інших.

Рішення суду вказаним вимогам закону не відповідає. Суд першої інстанції не зазначив в резолютивній частині рішення, на погашення якої заборгованості за кредитним договором, з чого вона складається, за який період нарахована, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на дві квартири.

Судом встановлено, що банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості, яка була нарахована з січня 2009 року в загальній сумі 295 812,93 дол. США, що за офіційним курсом НБУ (за 1 дол. США - 7,9930 грн.) станом на 09.01.2013 року еквівалентно 2 364 432 грн. 75 коп., яка включає: - заборгованість за кредитом в розмірі 166 250,26 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 09.01.2013 р. (за 1 дол. США - 7,9930 грн.) становить суму 1 328 838 грн. 32 коп.; - заборгованість за відсотками в сумі 106 712,95 дол. США, що еквівалентно сумі 852 956 грн. 59 коп.; - пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 8 795,02 дол. США, що еквівалентно сумі 70 298 грн. 57 коп.; - пеню на несвоєчасне повернення відсотків в сумі 14 054,71 дол. США, що еквівалентно 112 339 грн. 27 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 99 - 105).

Вказаний розрахунок відповідачем та її представником в судовому засіданні спростований не був.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив факт наявної заборгованості у відповідача на погашення якої за умовами іпотечних договорів у позивача виникло право звернути стягнення на майно відповідача.

Проте, представником відповідача 9 січні 2013 року до районного суду була подана заява про застосування строків позовної давності (а.с. 229-231, т.1) , яка районним судом розглянута не була, і в рішенні суду відсутні будь-які висновки з приводу вказаної заяви.

Перевіряючи доводи заяви відповідача, про пропуск позивачем строку звернення до суду, апеляційним судом встановлено наступне.

Як пояснив представник позивача, банк раніше з окремою позовною заявою про стягнення заборгованості з боржника в іншій спосіб не звертався.

З штампу на конверті, в якому надійшла позовна заява до суду в даній справі вбачається, що позов зданий на пошту 29 грудня 2012 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З умов кредитного договору, вбачається, що кредит відповідачу по справі надавався з кінцевим терміном повернення до 25 червня 2018 року. (п.1.1.1. кредитного договору)

Проте в цьому ж договорі сторони визначили обставини, при настанні яких змінюється строк виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором.

Можливість урегулювання прав і обов'язків сторін у договорі на їх власний розсуд передбачена ст. 6 ЦК України.

Відповідно до п. 4.4. кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п.3.3.7, 3.3.8 договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким що сплив, та відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості встановлено, що прострочення у відповідача по кредиту почалося з січня 2009 року, щодо відсотків, то з довідки наданої банком в судове засідання 08.12.2015 року вбачається , що останній платіж за відсотками був сплачений по кредиту 27 лютого 2009 року. З 27 лютого 2009 року жодний платіж по кредитному договору на погашення боргу, за яким позивач просив звернути стягнення на майно, відповідачем не здійснювався і ця обставина представником позивача не заперечувалась.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що позичальник не виконував свої зобов'язання , визначені п.п. 3.3.7 та 3.3.8 Договору за кредитом з січня 2009 року, а за відсотками з березня 2009 року.

За наявності таких обставин, строк виконання зобов'язання за кредитним договором змінився та у відповідача виник обов'язок повернення кредитних коштів і сплати інших передбачених договором сум у червні 2009 року.

Проте з даним позовом про погашення боргу за рахунок іпотечного майна позивач вперше звернувся лише в грудні 2012 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Посилання представника позивача на те, що кредит відповідач повинен погашати частинами, а тому по кожному черговому платежу строк повинен рахуватись окремо, колегія суддів не приймає, тому, що як вже зазначалось вище, сторони в договорі погодили, що при наявності обставин, про які зазначено вище, боржник зобов'язаний погасити кредит протягом одного робочого дня, якщо прострочення виконання зобов'язання перевищує 90 календарних днів.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач до районного суду в січні 2013 року подав заяву про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції зобов'язаний був застосувати ст.267 ЦК України та відмовити в задоволенні позовних вимог через пропуск позивачем строку звернення до суду.

Оскільки районний суд не повно встановив обставини справи,які мали значення для її вирішення не вірно застосував норми матеріального права, порушив процесуальні норми, керуючись ст. 309 ПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги, які стосувались проведення оцінки майна, на яке було звернуто стягнення не мають правового значення, з огляду на висновок суду про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення боргу за кредитним договором, в тому числі і шляхом звернення стягнення на перемет іпотеки для погашення такого боргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на майно, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: