Рішення № 54347731, 25.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6211/15

Головуючий у першій інстанції Бабаков В. П. Доповідач Фальчук В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Фальчука В.П.,

суддів Кравця Ю.І., Сидоренко І.П.,

секретаря Книгиницького О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 червня 2015 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія і газ України» про визнання неправомірним і скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановила;

04.11.2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який уточнив у судовому засіданні (а.с.32-33), та в остаточній його редакції просив:

- визнати наказ за №96-п від 09.10.2014 року про звільнення його з роботи, з посади заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення протиправним, та скасувати,

- поновити його на цій посаді,

- стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за серпень 2014 року у розмірі 7204 грн. 45 коп.; за вересень місяць 2014 року в розмірі 7133 грн. 39 коп.; за жовтень місяць 2014 року в розмірі 351 грн. 25 коп.; компенсацію за не використані відпустки тривалістю 30 календарних днів у розмірі 9473 грн. 61 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 6710 грн. 34 коп.; вихідну допомогу у розмірі 8692 грн. 21 коп., моральну шкоду у розмірі 30000 грн., посилаючись на наступні обставини:

29.07.2014 року ТОВ «Енергія і газ України» попередив позивача про звільнення його з роботи, у зв'язку з скороченням його посади - заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення, а 09.10.2014 року звільнив з роботи, не запропонувавши іншу роботу, яка на той час була у товаристві.

Позивач вважає, що наказу про скорочення чисельності і штату працівників у товаристві не існувало. Не вводився і новий штатний розклад. Крім того, відповідач не врахував першочергове право позивача на працевлаштування у товаристві переважно перед іншими працівниками, посади яких скорочувалися.

Позивач вважає, що йому несвоєчасно були нараховані заробітна плата та інші виплати при звільненні з роботи, та що такими діями йому була завдана моральна шкода, оскільки він морально страждав і переживав з приводу порушення відповідачем трудового законодавства, вимушений був докладати додаткових зусиль для налагодження свого життя, оскільки у нього на утриманні знаходиться малолітня дитина та дружина.

16.01.2015 року ОСОБА_2 подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, та просив стягнути з ТОВ «Енергія і газ України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу без урахування податків та необхідних платежів за період часу з 10.10.2014 року по 26.01.2015 року в загальному розмірі 28131 грн. 81 коп., виходячи із його середньомісячної заробітної плати у розмірі 258 грн. 09 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 10.10.2014 року по 26.01.2015 року у загальному розмірі 28131 грн. 81 коп..

Представник ТОВ «Енергія і газ України» позовні вимоги ОСОБА_2 визнав лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 10.10.2014 року по 06.11.2014 року посилаючись на те, що дійсно, під час звільнення позивача з роботи повний розрахунок був проведений із ним лише 06.11.2014 року. В задоволенні іншої частини вимог представник відповідача позовні вимоги визнав такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі, так як звільнення позивача з роботи проведене відповідно до вимог трудового законодавства. Позивачу також виплачені усі, передбачені законом необхідні платежі, у тому числі і грошова компенсація за не використані відпустки.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04.06.2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Суд стягнув з ТОВ «Енергія і газ України» на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6910 грн. 39 коп. за період часу з 10.10.2014 року по 06.11.2014 року включно, та моральну шкоду у розмірі 500 грн. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, оскільки вони не доведені позивачем у встановленому законом порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7255 грн. 71 коп. задовольнити у повному обсязі. При цьому апелянт вказує, що суд неправильно встановив кількість днів затримки розрахунку при звільненні.

За правилами ч.1ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, що оскаржене, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні проводитися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав;

Відповідно до вимог п.1п4ч.1ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про скасування наказу про його звільнення з роботи за скороченням чисельності та штату працівників та поновлення його на цій посаді, суд першої інстанції виходив з того, що позивача правомірно було звільнено з посади заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення ТОВ «Енергія і газ України», у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників товариства. Суд визнав, що у позивача не було першочергового права залишення на роботі переважно перед іншими працівниками, оскільки працівники, які займали вакантні посади у товаристві мали більший високий рівень кваліфікації ніж позивач.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині, так як вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ТОВ «Енергія і газ України» на його користь заборгованості з виплати заробітної плати, грошової компенсації за не використану відпустку та інших виплат при звільненні з роботи, суд першої інстанції виходив з того, що вказані грошові суми виплачені позивачу 06.11.2014 року. Тому правові підстави для задоволення цих вимог відсутні.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в цій частині судового рішення, так як вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ТОВ «Енергія і газ України» на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період часу з 10.10.2014 року по 26.01.2015 року у загальному розмірі 28131 грн. 81 коп., суд першої інстанції виходив з того, що правових підстав для задоволення цих вимог немає, оскільки позивача правомірно звільнено з роботи, а тому вимушеного прогулу він не вчиняв.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині судового рішення, так як вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та стягуючи з ТОВ «Енергія і газ України» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 10.10.2014 року по 06.11.2014 року у розмірі 6910 грн. 39 коп., суд першої інстанції виходив із того, що позивач був звільнений з роботи 09.10.2014 року, а повний розрахунок був проведений з ним лише 06.11.2014 року.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції у цій частині судового рішення, оскільки судом не у повному обсязі встановлені обставини, які мають значення для розгляду справи.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та стягуючи з ТОВ «Енергія і газ України» на його користь моральну шкоду у розмірі 500 грн., суд першої інстанції виходив з того, що в результаті несвоєчасного розрахунку позивача при звільненні йому була завдана моральна шкода, яка виразилася у тому, що він морально страждав і переживав у зв'язку з порушенням відповідачем трудового законодавства, втратив нормальні життєві зв'язки та докладав додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині судового рішення, так як вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку - ст.117 КЗпП України.

Судом першої інстанції вказані норми права дотримані не у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач з 17.11.2008 року працював у ТОВ «Енергія і газ України» на посаді заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення. Наказом ТОВ «Енергія і газ України» за №69 від 28.07.2014 року були внесенні зміни до штатного розкладу товариства. Відповідно до цих змін, група матеріально-технічного забезпечення, в якій працював ОСОБА_2, була ліквідована, та 29.07.2014 року ОСОБА_2 попереджено про звільнення з роботи за п.1ч.1ст.40 КЗпП України.

Питання про вивільнення працівників ТОВ «Енергія і газ України» за п.1ч.1ст.40 КЗпП України погоджене із профспілковим комітетом товариства 28.07.2014 року на спільному засіданні профспілкової організації і адміністрації підприємства (а.с.206, т.с.1).

Після спливу двох місяців про попередження про звільнення з роботи, наказом Генерального директора ТОВ «Енергія і газ України» за №96-П від 09.10.2014 року ОСОБА_2 було звільнено з посади заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення на підставі п.1ч.1ст.40 КЗпП України (у зв'язку з скороченням чисельності і штату працівників товариства). Звільнення з роботи проведене за згодою профспілкового комітету ТОВ «Енергія і газ України» (а.с.7т.с.2).

На час звільнення позивача з роботи, у товаристві були вакантні посади генерального директора, виконавчого директора, головного інженера, начальник цеху енергозабезпечення, заступника начальника цеху енергозабезпечення, завідувача складом цеху енергозабезпечення, начальника відділу з персоналу та загальним питанням.

Оскільки посади генерального директора і виконавчого директора є виборними, ОСОБА_2 мав право їх зайняти у разі обрання його на ці посади засновниками товариства. Але обраними на ці посади були інші робітники. Інші вакантні посади не були запропоновані позивачу, оскільки:

- на посаду головного інженера ТОВ «Енергія і газ України» наказом №70-п від 01.09.2014 року було призначено ОСОБА_3, який мав більш високу кваліфікацію і продуктивність праці ніж ОСОБА_2, оскільки працював на посаді заступника головного інженера ТОВ «Енергія і газ України» з 01.06.2011 року. Позивач не мав такої кваліфікації і продуктивності праці як ОСОБА_3, оскільки виконував роботу, пов'язану із матеріально-технічним забезпеченням ТОВ «Енергія і газ України».

- на посаду начальника цеху енергозабезпечення ТОВ «Енергія і газ України» наказом №71-п від 01.09.2014 року було призначено ОСОБА_4, який мав більш високу кваліфікацію і продуктивність праці ніж ОСОБА_2, оскільки працював на посаді заступника начальника цеху енергозабезпечення з 20.01.2012 року. Позивач не мав такої кваліфікації і продуктивності праці як ОСОБА_4, оскільки виконував роботу, пов'язану із матеріально-технічним забезпеченням ТОВ «Енергія і газ України».

- на посаду заступника начальника цеху енергозабезпечення ТОВ «Енергія і газ України» наказом №72-п від 01.09.2014 року було призначено ОСОБА_5, який мав більш високу кваліфікацію і продуктивність праці ніж ОСОБА_2, оскільки працював на посаді інженера автоматизованих систем управління виробництвом з 01.02.2013 року, яка була безпосередньо пов'язана з роботою цеху енергозабезпечення. Робота ОСОБА_2 не була безпосередньо пов'язана з цехом енергозабезпечення, тому у нього не було такої кваліфікації і продуктивності праці як у ОСОБА_5.

- на посаду завідувача складом цеху енергозабезпечення було переведено ОСОБА_6 з посади завідуючого складом групи матеріально-технічного забезпечення наказом ТОВ «Енергія і газ України» за №89-п від 01.10.2014 року, оскільки ОСОБА_6 працював безпосередньо на посаді завідуючого складом, мав відповідний досвід і кваліфікацію на цій посаді, у порівнянні з ОСОБА_2, який безпосередньо виконував роботу, пов'язану із матеріально-технічним забезпеченням ТОВ «Енергія і газ України». Крім того, у ОСОБА_6 на утриманні знаходиться троє неповнолітніх дітей.

- на посаду ведучого спеціаліста по роботі з персоналом ТОВ «Енергія і газ України» наказом №74-п від 09.09.2014 року була прийнята ОСОБА_7, яка мала відповідну кваліфікацію для зайняття цієї посади, відповідно до посадової інструкції, а саме - освіту за спеціальністю «Менеджмент організацій» та «Управління персоналом», та досвід роботи на цій посаді. ОСОБА_2 не мав відповідної освіти для зайняття посади «ведучого спеціаліста по роботі з персоналом» та не мав відповідного досвіду, на відміну від ОСОБА_7 Тому ця посада не пропонувалася позивачу після звільнення його з посади заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення.

Отже, судом першої інстанції законно та обґрунтовано було відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення його на роботі, оскільки ці вимоги не доведені ним у встановленому законом порядку.

Після звільнення позивача з роботи ТОВ «Енергія і газ України» виплатило йому 07.11.2014 року заробітну плату за серпень місяць 2014 року у розмірі 6893 грн. 91 коп., заробітну плату за вересень місяць 2014 року у розмірі 7133 грн. 39 коп., за жовтень місяць 2014 року у розмірі 20860 грн. 45 коп. (у тому числі вихідна допомога у розмірі 8692 грн. 21 коп., грошова компенсація за не використану відпустку у розмірі 9562 грн. 67 коп., заробітна плата у розмірі 351 грн. 25 коп., лікарняні листи - 2254 грн. 32 коп..

Позивач не заперечує проти того, що ним були отримані вказані виплати, та спору з приводу їх розміру між сторонами немає.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 було звільнено з роботи 09.10.2014 року, а виплата належних йому грошових сум під час звільнення була проведена лише 07.11.2014 року, що підтверджується відміткою ПАТ «ВТБ Банк» на платіжному дорученні ТОВ «Енергія і газ України» за №292 від 06.11.2014 року, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто по 07.11.2014 року - включно.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не у повному обсязі встановив обставини, що мають значення для розгляду цього питання, та помилково прийшов до висновку про те, що остаточний розрахунок з позивачем був проведений 06.11.2014 року.

Оскільки остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_2 з роботи було проведено 07.11.2014 року, колегія суддів визнає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 09.10.2014 року по 07.11.2014 року у загальному розмірі 7255 грн., з відрахуванням із цієї суми встановлених податків та інших платежів. При цьому, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що затримка розрахунку при звільненні становить 21 робочий день, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 345 грн. 51 коп. (345,51 х 21 = 7255).

Колегія суддів також вважає, що підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції у частині визначення загальної суми стягнення - 7410 грн. на користь ОСОБА_2, так як змінилася її складова - грошова сума, стягнута за затримку розрахунку при звільненні.

Затримкою розрахунку при звільненні ОСОБА_2 була завдана моральна шкода, оскільки він страждав і переживав з приводу того, що не міг своєчасно отримати грошові кошти, розпорядитися ними на свій розсуд. Вказані обставини порушили його нормальні життєві зв'язки і позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя. У зв'язку з цим колегія суддів визнає, що суд першої інстанції правомірно визначив розмір моральної шкоди, завданої позивачу в результаті порушення відповідачем його трудових прав.

Доводи апеляційної скарги в частині поновлення апелянта на роботі не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки висновків суду першої інстанції вони не спростовують, та не містять правових підстав, передбачених ст.309 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення про поновлення ОСОБА_2 на роботі. Оскільки апелянт у своїх позовних вимогах посилався на підстави для визнання недійсним наказу про його звільнення з роботи та поновлення на посаді, і суд першої інстанції перевірив вказані доводи, колегія суддів вважає, що апелянт висновків суду першої інстанції у доводах апеляційної скарги не спростував. Так, твердження ОСОБА_2 про те, що у товаристві не було фактичного скорочення чисельності та штату спростовуються наказом №69 від 28.07.2014 року, яким були внесені були внесенні зміни до штатного розкладу товариства, та була скорочена (ліквідована) група матеріально-технічного забезпечення, в якій працював апелянт. Також іншими наказами, які вказані вище, відповідач переводив на вільні посади з інших посад вивільнених працівників, що свідчить про зміни в організації виробництва і праці, які були проведені у товаристві. Погодження питання про вивільнення працівників на підставі п.1ч.1ст.40 КЗпП України з профспілковим комітетом проведене адміністрацією товариства 28.07.2014 року на спільному засіданні профкому і адміністрації підприємства.

Оскільки у позовних вимогах апелянт не посилався на таку підставу своїх вимог як звільнення з роботи без згоди профспілкового комітету ТОВ «Енергія і газ України», суд першої інстанції цих доводів не перевіряв. В апеляційній інстанції відповідач підтвердив звільнення ОСОБА_2 з роботи за згодою профспілкового комітету, що також не спростовано апелянтом.

Не приймає до уваги колегія суддів і доводи апелянта про можливість зайняття ним вакантних посад, які були у товаристві під час звільнення його з роботи, оскільки на ці посади (вказані вище) були переведені працівники, які мали більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, та мали відповідну освіту та практичний досвід роботи, відповідно до вимог посадових інструкцій, які були затверджені адміністрацією товариства. ОСОБА_2 такої освіти, кваліфікацію та досвіду роботи не мав, оскільки працював на посаді заступника начальника групи матеріально-технічного забезпечення.

Не спростував апелянт і висновків суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, завданої йому відповідачем порушенням трудового законодавства, яким врегульовані питання виплати розрахунку при звільненні працівника з роботи.

Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для вирішення питання про правомірність звільнення ОСОБА_2 з роботи за п.1ч.1ст.40 КЗпП України, тому до уваги колегією суддів не приймаються.

Керуючись ст.304, п.2ч.1ст.307, п.1п.4ч.1ст.309 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

вирішила;

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 червня 2015 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія і газ України» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 10.10.2014 року по 06.11.2014 року у розмірі 6910 грн. 39 коп., та в частині визнання загальної суми стягнення у розмірі 7410 грн. - скасувати, та в цій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія і газ України» (ЄДРПОУ 34737717) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10.10.2014 року по 07.11.2014 року у розмірі 7255 грн. 71 коп..

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на протязі двадцяти днів, з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.П.Фальчук

Ю.І.Кравець

І.П.Сидоренко