Ухвала суду № 54332687, 09.12.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 р.Справа № 816/1877/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Федоренко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2015р. по справі № 816/1877/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

до Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство " Райффайзен Банк Аваль"

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2015 року частково задоволено адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про визнання протиправною та скасування постанови.

Визнано протиправною та скасовано постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 листопада 2013 року ВП № 40726264 в частині накладення арешту на транспортний засіб автомобіля марки ВАЗ, модель 211040, колір - чорний, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1, тип - легковий седан, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_3, зареєстрований Полтавським ВРЕВ, дата 03 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 від 03 грудня 2011 року, який належить ОСОБА_1 та перебуває в заставі Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" відповідно до договору застави від 14 грудня 2011 року № 8289-90201/1211.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ленінський відділ державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги ст. 11, 19, 25, 43, 54 Закону України «Про виконавче провадження».

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

У зв'язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідачв, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 14 грудня 2011 року між ОСОБА_1 (по тексту договору - Позичальник) та позивачем (по тексту договору - Банк) було укладено кредитний договір № 08-196/11-00228-с-а (а.с. 126-128), відповідно до однієї з умов якого забезпечення виконання зобов'язань за цим договором є застава автомобіля. Таким чином, між позивачем та ОСОБА_1, 14 грудня 2011 року було укладено договір застави автотранспортного засобу № 8289-90201/1211 (а.с. 112-119). Відповідно до п. 3.1. договору застави, предметом застави визначено: автомобіль марки ВАЗ 211040, реєстраційний номер НОМЕР_1, колір чорний, рік випуску 2011, тип - легковий седан, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_3 зареєстрований Полтавським ВРЕР 03 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 від 03 грудня 2011 року.

Згідно з Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 45223349 від 25 вересня 2014 року, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.129-130), вказаний автомобіль внесений до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та зареєстровано обтяження за № 12034229 від 30 грудня 2011 року.

На виконанні в Ленінському відділі державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції перебуває зведене виконавче провадження №43330545 з примусового виконання виконавчих листів, про стягнення з ОСОБА_1 на користь стягувачів заборгованості у загальному розмірі 207880,06 грн. (а.с.151-155).

На виконанні в Ленінському відділі державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції у складі зведеного виконавчого провадження, перебували, у тому числі, виконавчі провадження з виконання наступних виконавчих листів, а саме: №2-1852, виданого 12 березня 2010 року Октябрським районним судом м. Полтави, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" боргу у розмірі 18 578,51 грн.; №553/1894/13-ц, виданого 05 листопада 2013 року Ленінським районним судом м. Полтави, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 115 344,03 грн.

28 листопада 2013 року головним державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції винесено постанови про арешт майна та оголошення заборони його відчуження:

- за виконавчим листом № 553/894/13-ц, виданим 05 листопада 2013 року Ленінським районним судом м. Полтави про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 115 344,03 грн, ВП № 40726264, арешт накладено на автотранспортний засіб: ВАЗ 211040, 2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 (а.с. 63);

- за виконавчим листом № 2-1852, виданим 12 березня 2010 року Октябрським районним судом м. Полтави про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" боргу в сумі 18 578,51 грн ВП № 31585981, арешт накладено на автотранспортний засіб: ВАЗ 211040, 2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 (а.с. 85).

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та приписів Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про заставу», Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

В силу статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених цим Законом, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно пункту 5 частини 3 статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

За змістом частини 1 статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Частиною 1 cтатті 6 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені заходи примусового виконання рішень: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Пунктом 5.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5, передбачено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеною у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України "Про заставу".

Крім того, згідно з частинами 1, 3 статті 54 Закону № 606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Виходячи з аналізу правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що одним із випадків, із якими законодавець пов'язує можливість звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, є факт виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів.

Даючи правову оцінку постанові від 28 листопада 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП № 31585981 за виконавчим листом № 2-1852, виданим 12 березня 2010 року Октябрським районним судом м. Полтави про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" боргу в сумі 18 578,51 грн ВП № 31585981, якою арешт накладено на автотранспортний засіб: ВАЗ 211040, 2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2010 року, копія якого залучена до матеріалів справи, позов ВАТ "Райфайзен Банк Аваль" задоволено у повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ВАТ "Райфайзен Банк Аваль" заборгованість по кредитному договору 18 275,75 грн. та судові витрати в сумі 302,76 грн,а всього 18 578,51 грн.

З матеріалів справи також слідує, що право застави виникло з 30 грудня 2011 року (дата реєстрації приватного обтяження на підставі договору застави від 14 грудня 2011 року № 8289-90201/1211) у той час як арешт накладено 28 листопада 2013 року (дата реєстрації публічного обтяження, накладеного відповідачем, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 листопада 2013 року ВП 31585981) на виконання судового рішення від 05 лютого 2010 року про стягнення з боржника коштів, а отже, винесеного до виникнення права застави позивача, що відповідає нормі частини 3 статті 54 Закону № 606-XIV.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправною та скасування постанови від 28 листопада 2013 року ВП № 31585981, оскільки право застави у Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" виникло після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, а тому і позовні вимоги в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо правової оцінки постанові від 28 листопада 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП № 40726264 за виконавчим листом № 553/1894/13-ц , виданим 05 листопада 2013 року Ленінським районним судом м. Полтави про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 115 344,03 грн., якою накладено арешт на автотранспортний засіб: ВАЗ 211040, 2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 05 листопада 2013 року Ленінським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист з виконання рішення суду від 03 вересня 2013 року у справі № 553/1894/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та моральної шкоди (а.с. 71).

В подальшому, рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2014 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми позики всього - 115 344,03 скасовано. Винесено нову постанову, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми позики всього - 89 732,24 та судового збору - 897,32 грн.

Таким чином, з вищенаведеного слідує, що право застави виникло з 30 грудня 2011 року (дата реєстрації приватного обтяження на підставі договору застави від 14 грудня 2011 року № 8289-90201/1211) у той час як арешт накладено 28 листопада 2013 року (дата реєстрації публічного обтяження, накладеного відповідачем, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 листопада 2014 року ВП 40726264) на виконання судового рішення від 05 листопада 2013 року.

Отже, право застави у позивача виникло до винесення судового рішення про стягнення коштів з боржника.

Також згідно із вимогами частини 4 статті 54 Закону № 606-XIV про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивача, як заставодержателя арештованого майна, було належним чином повідомлено про накладення арешту на заставлене майно.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено у ході апеляційного розгляду, відповідач перед винесенням постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, не вчинив жодних дій, направлених на встановлення вартості предмету застави та визначення розміру заборгованості боржника перед позивачем, як іпотекодержателем, тому підстав для застосування вимог частини 3 статті 54 Закону у відповідача не було.

Оскільки позивач має переважне право перед іншими кредиторами (стягувачами) на задоволення своїх вимог за рахунок предмета обтяження, то накладення арешту на предмет обтяження є перепоною для реалізації позивачем або боржником предмета застави, що є порушенням майнових прав і інтересів позивача.

Враховуючи те, що інших підстав передбачених законодавством для звернення стягнення шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 листопада 2014 року ВП 40726264 на заставлене майно особою, яка не являється заставодержателем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні в ході апеляційного розгляду встановлено не було, а відповідачем не спростовано доводів позивача, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для накладення постановою від 28 листопада 2014 року ВП 40726264 арешту на транспортний засіб, який переданий позивачу в заставу, оскільки вказані дії унеможливлюють реалізацію позивачем, як заставодержателем, першочергового права задоволення вимог до боржника за рахунок предмету застави на користь інших кредиторів, що не є заставодержателями.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року N 1255-IV, якою визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Статтею 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що відповідно до забезпечувального обтяження, обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом (ч. 1). Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі настання однієї з таких обставин, зокрема: 1) якщо інша ніж обтяжувач особа набула права стягнення на предмет обтяження (пункт 1 частини 3 ст. 23).

Частиною 1 статті 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що обтяжував має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно довідки Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" від 18.08.2015 №/24.3.12.4/1300 ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед заставодержателем - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" станом на 18.08.2015 в сумі 21 437,89 грн, яку він може погасити шляхом передачі йому у власність автомобіля, який є предметом застави, що призведе до зменшення майнової відповідальності перед кредитором (позивачем).

Однак, у зв'язку із накладеним відповідачем постановою від 28 листопада 2014 року ВП 40726264 арештом на майно боржника - автомобіль, з метою задоволення вимог інших стягувачів, які не є заставодержателями спірного автомобіля, позивач позбавлений законного першочергового права отримати виконання зобов'язання за рахунок заставленого майна.

У випадку, якщо вартість транспортного засобу буде більшою, ніж сума заборгованості ОСОБА_1 перед застоводержателем (позивачем), останній зобов'язаний буде повернути боржнику різницю між вказаними сумами, яка і може бути використана на погашення вимог інших стягувачів, які не є застоводержателями, і в яких не має першочергового права на погашення їх вимог за рахунок заставного майна.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідач, при накладенні постановою від 28 листопада 2014 року ВП 40726264 арешту на спірний автомобіль, діяв необґрунтовано, без урахування обставин, що мають значення для вчинення такої дії, недобросовісно, без урахування права особи на участь в процесі прийняття рішення суб'єктом владних повноважень.

Таким чином, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 листопада 2014 року ВП 40726264 в частині накладення арешту на транспортний засіб автомобіля марки ВАЗ, модель 211040, колір - чорний, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1, тип - легковий седан, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_3, зареєстрований Полтавським ВРЕВ, дата 03 грудня 2011 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 від 03 грудня 2011 року, який належить ОСОБА_1 та перебуває в заставі Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" відповідно о Договору застави від 14 грудня 2011 року № 8289-90201/1211 є протиправною та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги відповідача про законність та обґрунтованість прийнятої ним оскаржуваної постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 листопада 2013 року ВП № 40726264 є безпідставними через суб'єктивне помилкове тлумачення положень діючого законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення.

Таким чином, постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ленінського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2015р. по справі № 816/1877/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 14.12.2015 р.