Ухвала суду № 54331703, 08.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12941/15 Головуючий у 1-й інстанції: Нагорянський С.І., Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

08 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Шостака О.О.,

суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про стягнення коштів ,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні з 11 лютого 2011 року по 26 грудня 2014 року в розмірі 324453,50 грн.; стягнення суми індексації заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку з 11 лютого 2011 року по 26 грудня 2014 року в розмірі 10249,69 грн.; стягнення моральної шкоди в розмірі 25000,00 грн..

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду від 16.10.2015 року скасувати та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Указом Президента України від 04 березня 1998 року ОСОБА_2 призначено суддею Ленінградського (нині Святошинського) районного суду міста Києва строком на п'ять років.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 20 лютого 2003 року № 57-о-IV, ОСОБА_2 обрано суддею Святошинського районного суду м. Києва безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI, ОСОБА_2 звільнено з посади судді Святошинського районного суду міста Києва, у зв'язку з порушенням присяги судді.

Відповідно до наказу Святошинського районного суду міста Києва від 03 серпня 2010 року № 81/ос, ОСОБА_2 відраховано зі складу суддів Святошинського районного суду міста Києва.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 року визнано незаконною Постанову Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI в частині звільнення ОСОБА_2 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги судді.

В подальшому, згідно з Постановою Верховної ради України від 23 грудня 2010 року № 2867-VІ, у зв'язку з порушенням присяги судді, ОСОБА_2 звільнено з посади судді Святошинського районного суду м. Києва.

Наказом голови Святошинського районного суду міста Києва від 11 лютого 2011 року № 24/ос "Про відрахування ОСОБА_2." скасовано попередній наказ від 03 серпня 2010 року № 81/ос щодо відрахування ОСОБА_2 зі складу суддів Святошинського районного суду м. Києва та відраховано ОСОБА_2 зі складу суддів Святошинського районного суду м. Києва на підставі Постанови Верховної Ради України "Про внесення змін до постанов Верховної Ради України щодо звільнення суддів" від 23 грудня 2010 року № 2867-VІ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2014 року по справі № 2а-13661/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до Святошинського районного суду м. Києва, Голови Святошинського районного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві задоволено в повному обсязі, а саме:

- стягнуто з Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2010 року по 11 лютого 2011 року, а також виплати у зв'язку з перебуванням на лікарняних з 16 серпня 2010 року по 10 вересня 2010 року, з 21 грудня 2010 року по 06 січня 2011 року в розмірі 31 744,93 грн.;

- стягнуто з Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку з 03 серпня 2010 року по 11 лютого 2011 року в розмірі 2882,37 грн.;

- стягнуто з Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_2 компенсацію за затримку розрахунку при звільнені з 11 лютого 2011 року по день ухвалення постанови (по 11 березня 2014 року).

02.06.2014 року Київським апеляційним адміністративним судом було видано виконавчий лист по справі № 2а-13661/10/2670 з терміном пред'явлення до виконання до 20 травня 2015 року.

Звертаючись з даним адміністративним позовом до суду ОСОБА_2 зазначила, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2014 року у справі № 2а-13661/10/2670 було виконано частково 26 грудня 2015 року. Так, з Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_2 було стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2010 року по 11 лютого 2011 року, а також виплати у зв'язку з перебуванням на лікарняних з 16 серпня 2010 року по 10 вересня 2010 року, з 21 грудня 2010 року по 06 січня 2011 року в розмірі 31744,93 грн. та компенсацію за невикористану відпустку з 03 серпня 2010 року по 11 лютого 2011 року в розмірі 2882,37 грн.

Проте, рішення залишилось невиконаним в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільнені з 11 лютого 2011 року по день ухвалення постанови (по 11 березня 2014 року), що стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не зверталась до органів виконачої служби з заявою про примусове виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2014 року в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільнені з 11 лютого 2011 року по день ухвалення постанови (по 11 березня 2014 року), що призвело до пропуску нею строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, встановленого до 20 травня 2015 року. Вказані обставини позивачем не заперечуються.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що питання стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 11 лютого 2011 року по 11 березня 2014 року вже було вирішено наведеною вище постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2014 року у справі № 2а-13661/10/2670.

Так, відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім того, як було вірно встановлено судом першої інстанції, вказаним вище судовим рішенням по справі № 2а-13661/10/2670 було також вирішено питання стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві суми індексації частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх сплати.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві компенсації за невикористану відпустку з 11 лютого 2011 року по 26 грудня 2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку з 03 серпня 2010 року по 11 лютого 2011 року в розмірі 2882,37 грн.

Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Згідно зі статтею 24 вказаного Закону встановлює, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Надаючи правовий аналіз вказаним нормам Закону, колегія суддів приходить до висновку, що компенсація за невикористану відпустку виплачується працівнику лише з розрахунку її тривалості за фактично відпрацьований час.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 11 лютого 2011 року не перебуває у трудових відносинах з відповідачем, а отже в неї відсутнє право на компенсацію за невикористану відпустку з 11 лютого 2011 року по 26 грудня 2014 року.

Щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди підлягає з'ясуванню факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Позивачем не було доведено та надано суду відповідні докази завдання їй моральної шкоди та не наведено, з яких міркувань позивач виходила при визначені розміру шкоди, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Мамчур Я.С

Желтобрюх І.Л.