Постанова № 54330912, 23.10.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2015 року справа № 814/1207/15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Миколаєві справу за адміністративним позовом Миколаївської обласної спілки споживчих товариств (Миколаївська облспоживспілка) до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання недійсним договір про розстрочення податкового боргу від 31.01.2013 року №09, укладений між державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області і Миколаївської обласною спілкою споживчих товариств, -

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Миколаївської обласної спілки споживчих товариств (Миколаївська облспоживспілка) до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання недійсним договір про розстрочення податкового боргу від 31.01.2013 року №09, укладений між державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області і Миколаївської обласною спілкою споживчих товариств.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підписаний 31.01.2013р. договір про розстрочення податкового боргу вимогам законодавства не відповідає, а тому підлягає визнанню недійсним.

Представник позивача у даному судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неприбуття не повідомив, надав до суду заперечення в яких зазначено, що договір про розстрочення податкового боргу від 31.01.2013 № 09 укладений між ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва та Миколаївською обласною спілкою споживчих товариств, є цілком обґрунтованим, правомірним, документально підтвердженим, відповідає вимог чинного законодавства і підстав для визнання його недійсним не вбачається, на підставі чого просив суд відмовити у задоволені позову та надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Судом встановлено, що на підставі акта перевірки від 11.07.2011р. № 870/23600/01759796 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Миколаївської облспоживспілки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008р. по 31.03.2011р., валютного законодавства за період з 01.04.2008р. по 31.03.2011р.» (далі - Акт) ДПІ у Центральному м. Миколаєва було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.07.11 р. № 0011252360 про сплату грошового зобов'язання у сумі 779268 (сімсот сімдесят дев'ять тис. двісті шістдесят вісім грн. 00 коп.) грн., застосованих за пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. З, п. 4.1. ст. 4, пп. 7.3.1. п. 7.3, пп. 7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України від 03.04.97р. «Про податок на додану вартість»; п.187.1. ст. 187, п. 188.1 ст. 188, ст. ст. 196, 200 Податкового Кодексу України від 02.12.10р. та про сплату штрафних санкцій у сумі 177697 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.07.2012р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 р., у справі № 2а-9725/11/1470 відмовлено у позові Миколаївської облспоживспілки про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 липня 2011р. №0011252360.

Після чого Миколаївська облспоживспілка отримала податкову вимогу № 1050 від 21.11.2012р., згідно якої, сума податкового боргу по ПДВ склала 956965 грн. (дев'ятсот п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять грн.).

17.12.2012 року позивач отримав вимогу про сплату пені.

Позивачем у січні 2013 року було частково сплачено 152 тис. грн. податкового боргу, що підтверджується платіжними дорученнями від 25.01.2013р. №53, від 28.01.2013р. №55, від 31.01.2013р. №77.

Водночас, Миколаївська обласна спілка споживчих товариств звернулась до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби відповідно до ст.100 Податкового кодексу України з заявою та листом від 11.01.2013 року № 01-01/15 з проханням надати розстрочення по сплаті податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 1239468 грн. 70 коп., у тому числі: 779268.0 грн. - основний платіж; 177 697,0 грн. - штрафна санкція на основний платіж; 282503,70 грн. - пеня, терміном до кінця року та надано пакет документів, а саме: баланс станом на 01 січня 2013 року; звіт про фінансові результати за 2013 рік; аналіз фінансового стану підприємств.

ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, розглянувши лист та надані до листа документи, було прийнято рішення від 31.01.2013 № 304/10/19-055 про розстрочення податкового боргу.

Внаслідок чого, між Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби та Миколаївської обласної спілки споживчих товариств на підставі Закону України «Про держану податкову службу» та ст.. 100 Податкового кодексу України, п. 2 р. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин» від 27.12.2010 року № 1235, був укладений договір розстрочення податкового боргу від 31.01.2013 № 09 з податку на додану вартість в сумі 1 088 738,56 грн. строком на один рік.

Станом на 31.12.2013 року за Миколаївською обласною спілкою споживчих товариств відповідно до карток особових рахунків рахується переплата з податку на додану вартість в розмірі 2085,02 грн., заборгованість відсутня.

За переконанням позивача договір про розстрочення податкового боргу від 31.01.2013р. №09 суперечив постанові КМУ №1235 від 27 грудня 2010р. «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин», а саме був укладений без висновку про результати аналізу фінансового стану заявника, що проводиться органом державної податкової служби за даними бухгалтерського обліку, що є підставою для визнання його недійсним.

Вирішуючи питання про відповідність спірного договору вимогам закону, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Поняття та види правочинів визначені в статті 202 Цивільного кодексу України.

Так, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правомірність правочину означає, що він не містить порушень відповідних вимог закону, загальних та спеціальних законодавчих заборон.

Так, будь-який правочин має набути чинності, тобто набрати юридичної сили. Для цього він має відповідати вимогам, встановленим законом. У статті 203 Цивільного кодексу України перераховані загальні вимоги до чинності правочину, що стосуються правомірності його змісту, дієздатності сторін, волевиявлення сторін, форми укладеного правочину, реальності передбачуваних правових наслідків, дотримання батьками прав та інтересів їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Правочинам, притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб'єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб.

Вольова спрямованість правочину характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи, що реалізується через відповідну об'єктивно виражену форму виявлення (складання заповіту, прийняття спадщини, складання довіреності, підписання договору тощо). У правочині зовнішнє волевиявлення має бути адекватним внутрішній волі особи. Воля особи має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку.

Тобто, щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови статті як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату; відсутність спрямованості у вчинюваному батьками правочині на порушення прав та інтересів їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно положень ч. 1 ст.203 ЦК України, однією з підстав недійсності договору, є суперечність його змісту ЦК України, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства. Враховуючи положення ст.10 ЦК України, вчинювані правочини не повинні суперечити не лише актам цивільного, але й положенням різногалузевих законодавчих актів.

У відповідності до ст. 100 Податкового кодексу України ( в редакцій чинній на час укладення договору) розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу. Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

З огляду на вищевикладені положення податкового законодавства, судом не приймаються до уваги посилання представника позивача на незгоду з розміром пені, яка увійшла до розстроченої суми податкового боргу, з огляду на те, що позивач, звернувшись до контролюючого органу із заявою про розстрочення податкового боргу, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

В свою чергу, судом не приймаються до уваги посилання представника позивач на порушення відповідачем при укладанні спірного договору постанови КМУ №1235 від 27 грудня 2010 р. «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин», з огляду на наступне.

Згідно п. 2 Розділу 1 Переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. N 1235, обставиною, що є підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу заявника, є, зокрема, загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі.

Зазначена обставина підтверджується висновком про результати аналізу фінансового стану заявника, що проводиться органом державної податкової служби за даними бухгалтерського обліку.

Як вже було зазначено вище, позивач звернувся до відповідача з заявою та листом від 11.01.2013 року № 01-01/15 з проханням надати розстрочення по сплаті податкового боргу з податку на додану вартість терміном до кінця року та надано пакет документів, а саме: баланс станом на 01 січня 2013 року; звіт про фінансові результати за 2013 рік; аналіз фінансового стану підприємств.

ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва розглянувши лист та надані до листа документи, в тому числі аналіз фінансового стану підприємств Миколаївської обласної спілки споживчих товариств, було зроблено висновок про можливість розстрочення податкового боргу Миколаївської обласної спілки споживчих товариств та прийнято рішення від 31.01.2013 № 304/10/19-055 про розстрочення податкового боргу.

Слід також зазначити, що зміст правочину включає в себе зазначення учасників правочину та ті права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких вони домовилися.

При укладенні договору про розстрочення податкового боргу від 31.01.2013р. №09 сторони дійшли взаємної згоди щодо всіх його істотних умов, зі змістом договору сторони були ознайомлені, про що свідчать їх підписи та печатки.

Таким чином, зміст спірного договору не суперечить вимогам законодавства, а його умови відповідають ЦК України, ПК України та іншим актам законодавства, тому доводи позивача стосовно порушення відповідач вимог Закону не знайшли свого підтвердження.

Суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, що при укладанні договору порушено його права.

Крім того, позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним не довів, що мала місце помилка або правочин вчинений під впливом обману, тобто не надав докази, які б свідчили про його помилку щодо істотних обставин правочину, або про навмисне цілеспрямоване введення позивача в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно ч. 1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Таким чином, в даному випадку у суду відсутні правові підстави для визнання недійсним договору про розстрочення податкового боргу від 31.01.2013р. №09.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Миколаївської обласної спілки споживчих товариств (Миколаївська облспоживспілка) не обґрунтовані, у зв'язку із чим задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 7-9, 11, 14, 69, 70-72, 79, 86, 94, 103, 158 -163, 167 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову Миколаївської обласної спілки споживчих товариств (Миколаївська облспоживспілка) до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання недійсним договір про розстрочення податкового боргу від 31.01.2013 року №09, укладений між державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області і Миколаївської обласною спілкою споживчих товариств відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Г.В. Лебедєва