Рішення № 54328776, 08.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2015Справа №910/29576/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіт-Холдінг»

до: Публічного акціонерного товариства «Київхліб»

про: стягнення 359 535,73 грн.

Суддя О.С. Комарова

За участю представників сторін:

від позивача Дарда С.С. (представник за довіреністю);

від відповідача не з'явились.

В судовому засіданні 08 грудня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Санвіт-Холдінг», 20 листопада 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 18.11.2015 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Київхліб», про стягнення 359 535,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки, зокрема, у визначені відповідним договором строки не здійснив в повному обсязі оплату вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/29576/15 та призначено розгляд справи на 08.12.2015 року.

В судовому засіданні 08.12.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, подав заяву, якою підтвердив суму боргу зазначену в позовній заяві. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив не надав, вимог ухвали не виконав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом направлено ухвалу про порушення провадження у справі за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що функціонує відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 14.12.2012 року № 1846/5 "Про затвердження Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за № 2105/22417, тобто: 04080, м. Київ, вул.Межигірська, 83.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, підприємством зв'язку було вручено 26.11.2015 року, отже про дату і місце судового розгляду відповідач вважається повідомленим належним чином.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Санвіт-Холдінг» (надалі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Київхліб» (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 14 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого на умовах Договору постачальник зобов'язався поставити у власність відповідача товар (гофротару), а останній зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість на умовах цього договору.

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору постачальник передав, а покупець прийняв товар, однак покупець за товар не розрахувався, а відтак, за розрахунками позивача, відповідач мав заборгованість за Договором в розмірі 1 229 602,42 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/9063/15 від 11.06.2015 року (суддя Пінчук В.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства " Київхліб " ( 04080, м. Київ, вул. Межигірська, 83, код 00381574 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНВІТ - ХОЛДІНГ" ( 02660, м. Київ, вул. М. Раскової 23, офіс 704, код 32304939 ) 1229602 ( один мільйон двісті двадцять дев'ять тисяч шістсот дві ) грн. 42 коп. основного боргу, 475 ( чотириста сімдесят п'ять ) грн. 25 коп. - 3% річних, 9390 ( дев'ять тисяч триста дев'яносто ) грн. 57 коп. - пені, 24789 ( двадцять чотири тисячі сімсот вісімдесят дев'ять ) грн. 36 коп. судового збору.

13 липня 2015 року судом було видано наказ про примусове виконання рішення № 910/9063/15 від 11.07.2015 року.

20 листопада 2015 року представник позивача звернувся до Господарського суду з позовною заявою про стягнення пені в розмірі 359 535,73 грн. відповідно до п. 6.5 договору, де вказано, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу, внаслідок прострочення оплати основного боргу відповідачем в розмірі 1 229 602,42 грн. на підставі рішення Господарського суду м. Києва № 910/9063/15 від 11.06.2015 року.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормами ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже було встановлено судом, рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/9063/15 від 11.06.2015 року (суддя Пінчук В.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства " Київхліб " ( 04080, м. Київ, вул. Межигірська, 83, код 00381574 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНВІТ - ХОЛДІНГ" (02660, м. Київ, вул. М. Раскової 23, офіс 704, код 32304939 ) 1229602 ( один мільйон двісті двадцять дев'ять тисяч шістсот дві ) грн. 42 коп. основного боргу, 475 ( чотириста сімдесят п'ять ) грн. 25 коп. - 3% річних, 9390 ( дев'ять тисяч триста дев'яносто ) грн. 57 коп. - пені, 24789 ( двадцять чотири тисячі сімсот вісімдесят дев'ять ) грн. 36 коп. судового збору. 13 липня 2015 року судом було видано наказ про примусове виконання рішення № 910/9063/15 від 11.07.2015 року.

Вищезазначене судове рішення набрало законної сили, доказів зворотного суду не надано, тому обставини, встановлені у вказаному рішенні, не підлягає доказуванню.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. у справі № 910/11595/13.

Відповідно до позиції Пленуму Вищого господарського суду України, викладеній в постанові від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до 1 ч. ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом п. 6.5 договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши вказаний позивачем розрахунок пені, з урахуванням викладеного, приймаючи до уваги стягнення з відповідача за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/9063/15 від 11.06.2015 року на користь позивача основного боргу в розмірі 1 229 602,42 грн. та штрафних санкцій за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача, в межах шестимісячного строку прострочення нарахування, на користь позивача підлягає 359 535,73 грн. пені за визначений позивачем період.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню в розмірі 359 535,73 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено 5 939,72 грн. судового збору. Проте, відповідно до Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на момент звернення позивача із позовом до суду, за подання позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1218,00 грн.) та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (182 700,00 грн.). Тобто позивач повинен був сплатити 5 393,04 (359 535,73*1,5%). Таким чином, зайво сплачений судовий збір в розмірі 546,68 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 5 393,04 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київхліб" (ЄДРЮОФОП 00381574; адреса 04080, м. Київ, вул. Межигірська, 83) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіт-Холдінг" (ЄДРЮОФОП 32304939; адреса 02660, м. Київ, вул. М. Раскової 23, офіс 704) грошові кошти: пені - 359 535,73 грн. (триста п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот тридцять п'ять гривень 73 копійки) та судові витрати - 5 939,72 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять гривень 72 копійки). Видати наказ.

3. Повернути зайво сплачений судовий збір на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіт-Холдінг" (ЄДРЮОФОП 32304939; адреса 02660, м. Київ, вул. М. Раскової 23, офіс 704) в розмірі 546,68 грн. (п'ятсот сорок шість гривень 68 копійок) з Державного бюджету України.

4. Копію даного рішення направити відповідачу у справі № 910/29576/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.12.2015 року.

Суддя О.С. Комарова