Рішення № 54303661, 14.12.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Оніпко О.В., Собіна І.М.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

за участі: ОСОБА_1 і представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 27 серпня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського районного суду від 27 серпня 2015 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі ТОВ "Кредитні ініціативи") задоволено:

Стягнуто із ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП (ІПН) НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП (ІПН) НОМЕР_2) на користь позивача (код ЄДРПОУ: 35326253, р\р 26507010332001, місцезнаходження: 07400 Україна, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, бульвар Незалежності, 14) заборгованість за договором про іпотечний кредит №1763\07 від 12.12.2007 року, що утворилася станом на 31 травня 2015 року у розмірі 1 419 347, 83 гривень, з них: 566 134, 16 гривень заборгованість за кредитом; 550 953, 34 гривень заборгованість за процентами; 302 260, 33 гривень пеня.

Стягнуто із відповідачів на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" по 1 827 гривень судових витрат з кожного.

У поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на його незаконність та необґрунтованість через порушення норм матеріального і процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом тих обставин, що стягнення спірної заборгованості відбулося після припинення поруки ОСОБА_2 Судом допущено подвійне стягнення заборгованості, що полягає у здійсненні на час розгляду справи процедури звернення стягнення на нерухоме майно за рішенням, яке набрало законної сили. Також залишено без уваги ту обставину, що сума заборгованості списана банком через її прощення, а тому і припинення зобовязання. Вважає, що твердження суду щодо визнання позову відповідачем суперечить обставинам справи, оскільки останній лише припустив про справедливість відшкодування вартості викупу боргу позивачу у розмірі сплаченої суми за договором про відступлення права вимоги.

На думку відповідача, вимоги позивача не є доведеними, оскільки ґрунтуються на припущеннях в звязку із тим, що первісні документи про виникнення і зміну спірних правовідносин судом не перевірялися. Розрахунок непогашеної заборгованості не підтверджений квитанціями про сплату, довідками банку, виписками про погашену суму кредиту. В звязку з цим не виконана вимога суду про надання ТОВ "Кредитні ініціативи" оригіналів долучених до заяви документів. При цьому посилався на практику Апеляційних судів Рівненської, Житомирської та Черкаської областей. Не погоджувався також і з висновком суду про те, що зміст договору не суперечить ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28.05.1998 року. При цьому посилався на практику одного із місцевих судів Тернопільської області. Судом залишено без уваги те, що відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку", ст. 513 ЦК України, п. 2.2. договору від 17.12.2012 року договір про відступлення права вимоги посвідчується нотаріально і підлягає державній реєстрації. Також не враховано те, що позивач відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 9 липня 2013 року у справі К\9991\81569\12 не має належних дозволів на здійснення операцій з валютними цінностями.

Вважав, що ТОВ "Кредитні ініціативи" не надано належних доказів про правонаступництво Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") після припинення Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в частині виконання кредитних договорів. Судом не враховано усні заперечення відповідача проти позову, оскільки наданий позивачем додаток до справи "Розрахунок за кредитом у валюті договору" є неправильним. При цьому посилався на практику Апеляційного суду Житомирської області.

Не зрозумілою для ОСОБА_1 є і сума боргу, на яку нараховано пеню, яку обчислено у доларах США. До того ж позовна давність за пенею складає 1 рік, а оскільки позивачем не заявлено клопотання про застосування цього матеріально-правового строку, тому а суд не може із власної ініціативи застосувати позовну давність, тому рішення в цій частині є незаконним і необґрунтованим. На його переконання, така правова позиція випливає із постанови Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі №6-738цс15.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове про відмову в задоволенні позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи", вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки позичальником порушено умови кредитного договору, що призвело до виникнення перед банком кредитної заборгованості, яка складається із тіла кредиту, відсотків за користування кредитом і пені. Оскільки належне повернення кредитних коштів забезпечено порукою співвідповідача, тому кредитну заборгованість стягнуто солідарно із обох відповідачів на користь нового кредитора ТОВ "Кредитні ініціативи".

Проте з такими висновками можна погодитися лише частково.

З матеріалів справи вбачається, що 12 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит №1763\07, за умовами якого кредитодавець надав, а позичальник одержав 30 000 доларів США (еквівалент 151 500 гривень відповідно до офіційного курсу Національного банку України) кредиту, зобовязавшись повернути кошти у термін до 11 грудня 2017 року згідно з графіком погашення заборгованості та сплативши за використання кредитних коштів проценти у розмірі 12, 5% річних (а.с. 17-19).

Тобто кредитними коштами виступила іноземна валюта, а саме долари США.

Того ж числа на забезпечення повернення кредитних коштів між банком, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір поруки №1765\07, за яким поручитель поручилася перед кредитодавцем за належне виконання позичальником зобовязань за договором про іпотечний кредит №1763\07 від 12 грудня 2007 року. У випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що виливають із кредитного договору, поручитель зобовязалася відповідати перед кредитором як солідарний боржник в тому ж обсязі, що і позичальник (а.с. 22-22, зв.).

17 грудня 2012 року між банком, який змінив назву після перейменування Акціонерного комерційного промислово-інвестиційним банку (закрите акціонерне товариство) на ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", укладено договір відступлення права вимоги із ТОВ "Кредитні ініціативи". За положеннями договору первісний кредитор передав (відступив), а новий кредитор прийняв кредитний портфель та зобовязався сплатити за нього первісному кредитору грошову винагороду (ціну продажу) на умовах, визначених цим договором. Унаслідок передачі (відступлення) кредитного портфеля новий кредитор набув усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових зобовязань, правом на звернення стягнення за зобовязаннями позичальників на заставлене майно та іншими правами вимоги за кредитними договорами і договорами забезпечення (а.с. 9-14).

Витяг з додатку №1 до договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року свідчить про передачу банком на користь нового кредитора прав вимоги за кредитним договором №1763\07 від 12 грудня 2007 року, де позичальником є ОСОБА_1 (а.с. 15).

Вважаючи, що боржником і поручителем порушено права ТОВ "Кредитні ініціативи", що полягало у невиконанні позичальником кредитних зобовязань, а ОСОБА_2 зобовязань за порукою, позивач 7 квітня 2014 року звернувся з позовом до співвідповідачів, вимагаючи солідарно стягнути з них на користь кредитора виниклу кредитну заборгованість, а саме 26 897 доларів США тіла кредиту (еквівалент у національній валюті 214 987, 72 гривень); 16 989 доларів США процентів за користування кредитом (еквівалент 135 793, 08 гривень); 2 717, 10 доларів США пені (еквівалент 21 717, 78 гривень).

У судовому засіданні позивач збільшив розмір позовних вимог, остаточно вимагаючи стягнути із співвідповідачів на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" 1 419 347, 83 гривень, що складається із 26 897 доларів США тіла кредиту (еквівалент 566 134, 16 гривень); 26 175, 76 доларів США процентів за користування кредитом (еквівалент 550 953, 34 гривень); 19 567, 86 доларів США пені (еквівалент 411 868, 55 гривень).

Відповідно до ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 533, 534 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за належне виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Не заперечуючи проти існування факту кредитної заборгованості позичальника перед кредитором, колегія суддів не згодна із її розміром.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

Оскільки ОСОБА_1 не спростував вимог позивача і не довів існування іншого розміру боргу за кредитом, тому до стягнення підлягає 566 134, 16 гривень заборгованості за тілом кредиту.

Між тим, частина 1 ст. 303 ЦПК України визначає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Матеріалами справи встановлено, що у лютому 2011 року банк вже звертався до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 58-61).

6 червня 2013 року цю позовну заяву судом залишено без розгляду з підстав повторної неявки позивача (а.с. 62-63).

Однак ще 17 грудня 2012 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відступив свої права вимоги за кредитом до ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" (а.с. 9-14).

До суду ж з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач звернувся лише у квітні 2014 року, тобто майже через 1 рік 6 місяців (а.с. 2-3, зв.).

Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 616 ЦК України якщо порушення зобовязання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

З розяснень, даних пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абз. третьому п. 27 своєї постанови від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №7 від 07.02.2014 року), вбачається, що положення статті 616 ЦК передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.

Встановлено, що після відступлення 17 грудня 2012 року банком права вимоги за кредитом і виникненням у ТОВ "Кредитні ініціативи" прав та обовязків нового кредитора ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" самоусунувся від судового розгляду справи за його позовом і явку свого представника в судове засідання вже не забезпечував.

З огляду на правила ч. 2 ст. 616 ЦК України колегія суддів вважає, що збільшення кредитної заборгованості (крім тіла кредиту) було зумовлено саме винною бездіяльністю ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", який взагалі не повідомив суд про відступлення права вимоги за кредитом на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" та про можливість вступу до участі в справі правонаступника, а також і з вини самого ТОВ "Кредитні ініціативи". Ці обставини вказують про те, що разі належної заміни банку на правонаступника в справі або в разі своєчасного самостійного звернення ТОВ "Кредитні ініціативи" до суду з вимогою про стягнення заборгованості розмір боргу за процентами та пенею був би істотно меншим.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у звязку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

З урахуванням викладених обставин та вимог виваженості, розумності і справедливості колегія суддів прийшла до висновку про зменшення суми заборгованості за процентами із 550 953, 34 гривень і за пенею із 302 260, 33 гривень до 275 000 гривень та 5 000 гривень відповідно.

За таких обставин з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути 846 134, 16 гривень (566 134, 16 гривень заборгованості за тілом кредиту + 275 000 гривень процентів + 5 000 гривень пені).

Доводи апеляційної скарги про відсутність будь-яких цивільних прав і обовязків між ОСОБА_1 та позивачем спростовуються обставинами справи і вимогами закону.

Так, відповідно до ст.ст. 513-514, 516-517 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Не заслуговують на увагу і посилання ОСОБА_1 про припинення поруки ОСОБА_2 з огляду на таке.

Норми частини 1 ст. 303 ЦПК України передбачають право апеляційного суду під час розгляду справи в апеляційному порядку перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки ОСОБА_2 своєї апеляційної скарги на рішення Рівненського районного суду від 27 серпня 2015 року не подавала, а ОСОБА_1 на представництво її інтересів у суді вона не уповноважувала, тому посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на незаконність рішення в частині вирішення субєктивних цивільних прав і обов'язків поручителя є необґрунтованими.

Крім того, посилання представника ОСОБА_2 у засіданні апеляційного суду на припинення поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, на увагу не заслуговують, оскільки про них в засіданні суду першої інстанції заявлено не було, а також через відсутність обґрунтованих доводів про ці обставини.

Не можна погодитися з покликаннями ОСОБА_1 на відсутність правонаступництва у банку, оскільки сама по собі зміна найменування з Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) на ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" не є правонаступництвом в розумінні правил ст. 104 ЦК України на підставах припинення (злиття, приєднання перетворення, поділ) або ліквідації.

Колегія суддів вважає необґрунтованими і доводи про наявність усних заперечень проти позову, що, на думку ОСОБА_1, спростовує вимоги позивача про правильність обчислення кредитної заборгованості, яка складається із тіла кредиту, боргу за відсотками та пені.

Згідно зі ст.ст. 10 і 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.ст. 57-59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін, а також обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин самі по собі усні пояснення відповідача з приводу спірності сум за тілом кредиту, за відсотками та за пенею не є доказами у розумінні цивільного процесуального законодавства і жодним чином не спростовують матеріально-правових вимог позивача.

Щодо подвійного стягнення заборгованості, то на спростування цих доводів апеляційної скарги колегія суддів ураховує те, що звернення стягнення на предмет іпотеки і стягнення заборгованості за кредитним договором є різними формами цивільно-правової відповідальності. Тому за наслідками звернення стягнення на іпотечне майно підлягатиме стягненню лише той розмір заборгованості, який є різницею між вартістю реалізованого предмета іпотеки і несплаченим боргом за кредитним договором.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких доказів про факт прощення банком боргу на користь позичальника, а судом їх не було здобуто, в звязку з чим недоведеними є доводи ОСОБА_1 про це.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1, як на підставу своїх переконань, на існуючу судову практику місцевих судів та судів апеляційної інстанції, оскільки на відміну від прецедентного права в Україні діє нормативна система права. Тобто ухвалені судові рішення в інших справах (крім постанов Верховного Суду України) не є в будь-якому випадку обов'язковими для всіх національних судів.

Колегія суддів не згодна і з посиланнями апеляційної скарги про необхідність наявності клопотання позивача щодо застосування 1-річного строку позовної давності до правовідносин з приводу нарахування і стягнення пені.

Такі переконання ОСОБА_1 не лише суперечать процесуальним правам і обовязкам кожної зі сторін, але вимогам п. 1 ч. 2 ст. 258, ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України.

Відповідно до цих положень цивільного законодавства позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності. про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тобто клопотати про застосування позовної давності повинна заінтересована сторона, а саме відповідач, оскільки з цієї підстави може бути відмовлено в задоволенні позову до нього. Доводи ж ОСОБА_1 про те, що заява про позовну давність повинна виходити від позивача, не відповідають самому принципу захисту судом порушеного суб'єктивного цивільного права особи.

Так, згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Мотивом для часткового скасування рішення суду першої інстанції відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню.

На підставі п. 6 ст. 3, ст. 616 ЦК України, абз. третього п. 27 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №7 від 07.02.2014 року), керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського районного суду від 27 серпня 2015 року частково скасувати.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 (РНОКПП (ІПН) НОМЕР_1)) та ОСОБА_2 (РНОКПП (ІПН) НОМЕР_2)) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (код ЄДРПОУ: 35326253, р\р 26507010332001, місцезнаходження: 07400 Україна, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, бульвар Незалежності, 14) заборгованість за договором про іпотечний кредит №1763\07 від 12.12.2007 року у розмірі 846 134 (вісімсот сорок шість тисяч сто тридцять чотири) гривні 16 копійок, з яких: 566 134 (пятсот шістдесят шість тисяч сто тридцять чотири) гривні 16 копійок складають борг за тілом кредиту, 275 000 (двісті сімдесят пять тисяч) гривень складають борг за процентами та 5 000 (пять тисяч) гривень складає борг за пенею.

В решті рішення суду першої інстанції (про стягнення судового збору) залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: