Рішення № 54302803, 02.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/1813/14-ц 22-ц/774/1661/К/15

Справа № 212/1813/14-ц Головуючий в І інстанції

Провадження № 22-ц/774/1661/К/15суддя Пустовіт О. Г.

Категорія 55 ( ІІІ )Доповідач Михайлів Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Михайлів Л.В.,

суддів: Барильської А.П., Ляховської І.Є.,

секретар: Петренко К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі, в порядку ст.197 ч. 2 ЦПК України за наявними у справі матеріалами та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_1» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 липня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_1» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати в звязку із порушенням строку її виплати та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

Улютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства ЄВРАЗ ОСОБА_1 (надалі ПАТ ЄВРАЗ ОСОБА_1) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що він працював на ПАТ ЄВРАЗ ОСОБА_1 з 01.01.1990 року по 30.03.2010 року. У 2012 році позивач дізнався, що відповідач порушував законодавство України в частині виплати заробітної плати за час щорічних відпусток на у період з 1998 року по 2010 рік. На підставі заяви ОСОБА_2 відповідач донарахував та виплатив йому у квітні 2012 року, за минулі роки а саме за період з 1998 року по 2012 рік - 3600 гривень з урахуванням утримань з цієї суми податку з доходу фізичних осіб в порядку недоплаченого заробітку за час щорічних відпусток за період роботи позивача на підприємстві.Враховуючи те, що при звільненні із підприємства відповідач не провівз позивачем остаточного розрахунку, як і своєчасно не виплатив заробітну плату за час щорічних відпусток, після уточнення позову у лютому 2015 року позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію втрати частини заробітної плати у звязку із порушенням строку її виплати у розмірі 2707,81 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 314635,85 грн. Крім того зазначив, що винними діями відповідача у звязку із порушенням законодавства про оплату праці - несвоєчасною невиплатою заробітної плати за минулі роки - позивачу завдано моральної шкоди, розмір якої він визначив у 10000,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 липня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ЄВРАЗ ОСОБА_1» на користь ОСОБА_2 компенсацію втрати частини заробітної плати (доходу) в звязку із порушенням строку виплати в розмірі 3600 грн.; середній заробіток за час затримки при звільненні в розмірі 2707,81 грн.; в порядку відшкодування моральної шкоди спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати 2 000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «ЄВРАЗ ОСОБА_1» на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ ЄВРАЗ ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вважає, що судом першої інстанції допущено неповне зясування обставин справи та неповне зясування обставин, які мають значення для справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, посилається на неврахування судом того, що спільна постанова генерального директора та профспілкових комітетів №3 від 06.02.2012 року є чинною та законною, що, зокрема, було встановлено у постанові Верховного ОСОБА_1 України від 18.02.2015 року, а тому нарахування та виплата позивачу заробітної плати за час відпусток відбулося у повному обсязі.

У суду першої інстанції не було підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 року, Постанови КМУ від 21.02.2001 року №159 Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та Постанови КМУ від 20.12.1997 року № 1427, оскільки обовязковими умовами для їх застосування є нарахування але невиплата громадянину належних йому доходів, порушення встановлених строків їх виплат, затримка виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців, зростання цін на споживчі товари, тарифи і послуги та доходи не повинні носити разовий характер. В даному випадку, на думку представника відповідача, порушення строків виплати заробітної плати не було, заробітна плата позивачу за час відпусток виплачувалася у строки, передбачені законом та колективним договором, що не оспорює позивач, однак, підприємством було порушено порядок визначення середнього заробітку позивача для оплати відпусток при цьому строки виплати нарахованої заробітної плати не порушено. Спірні суми заробітної плати за час відпусток позивачу не були нараховані взагалі, що також підтверджує безпідставність застосування судом зазначених вище нормативних актів.

ОСОБА_1 не було враховано, що в поєднанні з нормами ч. 3 ст. 116 КЗпП України, умовою для застосування ч. 2 ст. 117 КЗпП України є наявність спору про розмір належних працівникові сум при звільненні, який виник саме в момент звільнення працівника та неправомірні винні дії власника підприємства в невиплаті цих спірних сум, про які працівником заявлено вимоги. У даному ж випадку при звільненні позивача спору щодо належних працівникові сум до виплати не було, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

ОСОБА_1 першої інстанції безпідставно стягнуто у відшкодування моральної шкоди 2000 грн., оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів спричинення йому винними діями відповідача моральної шкоди.

Крім того, позивач звернувся до суду з позовом із пропуском тримісячного строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору з вимог, що випливають з питань оплати праці.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 встановлено, що позивач ОСОБА_2, в період з 01.01.1990 року по 30.03.2010 року, працював на підприємстві відповідача у підземних умовах праці. Трудовий договір розірвано з підстав ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (а.с. 13).

Відповідно до заяви позивача, підприємством, добровільно йому було нараховано заробітну плату за час щорічних відпусток та у квітні 2012 року виплачено.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що підприємством відповідача йому несвоєчасно виплачувалася заробітна плата за час щорічних відпусток. Також позивач вказав, що зазначеними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3600 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 2707,81грн.,суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для їх задоволення.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться підприємством згідно зі ст. 34 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.95 р. № 108/95-ВР, Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІП та Постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" у разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу, за відповідний місяць (після утримання податку й обовязкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення компенсації.

Відповідно до ст. 34 ЗУ Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно п. 2 Положення про компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (затверджене постановою Кабміну України від 20.12.1997 року № 1427 з послідуючими змінами і доповненнями) - компенсація працівникам проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більше як на один відсоток. Нарахування компенсації за затримку виплати заробітної плати за період з 01.01.2001 р. здійснюється згідно Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Рішенням Конституційного ОСОБА_1 України від 15 жовтня 2013 року №1-18/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, визнано, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати повинна розраховуватися з січня 1998 року, за кожну нараховану відпустку окремо, по час фактичної виплати заборгованості.

Отже доводи апеляційної скарги про те, що компенсації підлягають нараховані суми заробітної плати, суперечать висновкам викладеним у вищевказаному Рішенню Конституційного ОСОБА_1 України.

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2012 року позивачу була виплачена сума недоплаченої заробітної плати за час щорічних відпусток за період з 1998 року по 2010 рік.

Тобто, матеріалами справи встановлено недоплату позивачу заробітної плати за час відпусток за період з лютого 1998 року по березень 2010 року.

У зв'язку з чим, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на його користь компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є правильним.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, стосовно визначеного розміру компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, за період з лютого 1998 року по березень 2009 року, погоджується з ним та вважає його правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 року, Постанови КМУ від 21.02.2001 року №159 Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, оскільки в даному випадку порушення строків виплати заробітної плати не було, заробітна плата позивачу за час відпусток виплачувалася у строки, передбачені законом та колективним договором, колегією суддів до уваги не беруться, так як спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на його користь компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є вірним, а тому підлягає залишенню без змін.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідно до ст. 117 КЗпП України, з огляду на наступне.

Частковозадовольняючи вказані вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача, в порушення ст.116 КЗпП України, не було виплачено всі належні при звільненні суми.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з зазначеним.

Так, як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_2 звільнився у 2010 році. Після свого звільнення позивач звернуся до адміністрації підприємства з заявою про виплату недоплаченої заробітної плати за час щорічних відпусток, яка була йому виплачена відповідачем у квітні 2012 року, за період з 1998 року по 2010 рік.

Статтею 117 КЗпП України передбачений обовязок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові, у разі затримки розрахунку при звільненні, його середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявленим звільнення працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому колегія суддів зазначає, що несвоєчасне нарахування та виплата компенсації втрати частини заробітної плати, у звязку із порушенням строків її виплати не є підставою для відповідальності за ст. 117 КЗпП України, оскільки встановлений Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" механізм нарахування дає підстави визнати таку компенсацію мірою відповідальності власника або уповноваженого ним органу за порушення строків виплати заробітної плати.

Суд першої інстанції, на підставі ст. 117 КЗпП України дійшов висновку про порушення відповідачем норм ст. 116 КЗпП України, щодо строку виплати з ОСОБА_2 заробітної плати за час відпусток.

Такий висновок суду є правильним. Однак, ухвалюючи оскаржуване рішення суд не врахував положення ст. 233 КЗпП України, відповідно до положень якої працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, він отримав недоплачену суму заробітної плати у квітні 2012 року (а.с. 62-65)

Для звернення позивача до суду із позовом про вирішення трудового спору, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочався з дня фактичного розрахунку, що відповідає Рішенню Конституційного ОСОБА_1 України Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозвязку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Відповідно до змісту якого розяснено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобовязаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про вирішення трудового спору 27 лютого 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності, поважних причин пропуску строку не надав, що є підставою для відмови йому у задоволенні позову, на що суд першої інстанції уваги не звернув та безпідставно задовольнив позов ОСОБА_2 в цій частині, у звязку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 по стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку слід відмовити.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позивачу, в наслідок порушення його трудових прав, було спричинено моральну шкоду, однак судом, також, не було враховано положення ст. 233 КЗпП України.

Як зазначено у Рішенні Конституційного ОСОБА_1 України від 22.02.2012 року №4-рп/2012, щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозвязку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу, аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

Право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено ст. 237-1 КЗпП України.

Спір про відшкодування звільненому працівникові моральної шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні є трудовим спором.

Конституційний Суд дійшов висновку, що для звернення працівника до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою, з вини власника або уповноваженого ним органу, належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строку, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатись про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Враховуючи зазначений висновок, колегія суддів вважає, що строк звернення до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, перебіг якого почався з дня фактичного розрахунку квітень 2012 року ОСОБА_2 пропущений без поважних причин, а тому у задоволенні позову, в цій частині, слід відмовити у звязку з пропуском строку звернення до суду за захистом свого права.

Колегія суддів, при цьому, враховує розяснення наведені у п.11 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_1 України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» про те, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові саме з цих підстав. Якщо про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі, зроблено до ухвалення ним рішення, крім випадків коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З урахуванням зазначеного, колегія судді враховує доводи апеляційної скарги, щодо необґрунтованості задоволення судом першої інстанції позову ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, у звязку з пропуском ним, без поважних, причин строку звернення до суду за захистом своїх права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення відповідно до ст. 309 ЦПК України у вказаній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_2 у їх у задоволенні, з вище наведених підстав. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, ст.307, п.3.4 ч.1 ст. 309, 316,319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_1»задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 липня 2015 року, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкодискасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_1» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Л.В. Михайлів

Судді: А.П. Барильська

ОСОБА_5