Постанова № 54296808, 30.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 листопада 2015 року № 826/24010/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Міндоходів в АР Крим, Головне управління ДФС у Херсонській області, Міністерство доходів і зборів України про стягнення коштів.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної фіскальної служби України (надалі також - відповідач), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Міндоходів в АР Крим, Головне управління ДФС у Херсонській області, Міністерство доходів і зборів України, в якому просив:

- стягнути з Державної фіскальної служби України (юридична адреса: 04655. м. Київ, Львівська площа, 6-8, код ЄДРІІОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 заборгованість, а саме: суму грошового забезпечення за період з 17.03.2014 року по 22.10.2015 року включно у розмірі 85 328, 00 грн.; одноразову грошову допомогу при звільненні в запас Збройних Сил України у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних років служби у розмірі 35198,64 грн.; компенсації за невикористані 25 діб чергової відпустки у розмірі 5330,50 грн., що разом становить 125 827 грн. 14 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що при звільненні всупереч приписам чинного законодавства з позивачем не проведено розрахунку, що відповідно завдає шкоди гарантованому праву позивача на оплату праці, з огляду про що останній звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та зазначав, що відповідач - Державна фіскальна служба України не перебувала у трудових правовідносинах з позивачем, а відтак стягнення заборгованості по заробітній платі має здійснюватись за рахунок коштів Головного територіального управління Міндоходів в Автономній республіці Крим, де працював позивач.

18.11.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Фактичні обставини справи, свідчать, що 21 листопада 2014 року наказом Міністерства доходів і зборів України №2218-о відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 18 березня 2013 року №141 «Про міністерство доходів зборів України» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 звільнено полковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-007600) - заступника начальника - начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного з посади та податкової міліції у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «ж» (за власним бажанням) управління Міндоходів в АР Крим.

Як зазначав позивач, з 17 березня 2014 року, йому усупереч вимогам Конституції України та норм трудового законодавства не виплачувалось грошове забезпечення.

Розпорядженням Міністерства доходів та зборів України від 24.03.2014р. № 55-р «Про створення робочої групи» (надалі - «розпорядження») та Додатку до нього позивач зарахований до робочої групи з координації роботи органів ГУ Міндоходів в АР Крим та м. Севастополі (надалі - «робоча група») з фактичним розташуванням робочої групи у м. Києві.

Наказом ГУ Міндоходів від 24.03.2014 року №121-о «Про відрядження до робочої групи» позивач відряджений до Міністерства доходів і зборів України на період функціонування такої робочої групи.

В подальшому, 17.04.2014 р. Розпорядженням Міністерства доходів та зборів України №76-р Розпорядження Міністерства доходів та зборів України від 24.03.2014р. № 55-р «Про створення робочої групи» визнане таким, що втратило чинність. Підставою скасування вказаного розпорядження стала «втрата актуальності».

При цьому, позивач зазначав, що на момент звільнення з посади - 21.11.2014 року і до моменту звернення до суду, грошове забезпечення позивачу невиплачене. Зважаючи на викладене, позивач звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як свідчать матеріали справи, при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в запас Збройних Сил України у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних років служби та компенсації за невикористані 25 діб чергової відпустки.

Так, згідно Довідки №201 від 05.12.2014 р., наданої Державною фіскальною службою України грошове місячне забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.03.2014 р. складало 5866,43 грн.. в т.ч.: посадовий оклад - 2762,00 грн.; спец. звання - 135,00 грн.; надбавка за вислугу років - 1013,95 грн.; надбавка за високі досягнення - 1955,48 грн.

Водночас, згідно даних даної Довідки, грошове забезпечення позивача за період з другої половини березня 2014 року по дату звільнення Державною фіскальною службою України не виплачено.

Проте відповідач зазначав, що він не є належним відповідачем, оскільки позивач перебував у трудових правовідносинах з Головним територіальним управлінням Міндоходів в Автономній республіці Крим, з огляду про що у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного. Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини другої статті 4 і статті 13 цього Закону джерелом коштів на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Строки виплати заробітної плати врегульовані статтею 115 Кодексу законів про працю України, згідно з якою заробітна плата виплачується працівникам не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За приписами пунктів 1 і 5 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2013 р. № 141/2013, Міністерство доходів і зборів України (Міндоходів України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міндоходів України організовує роботу Міністерства, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; надає територіальним органам Міндоходів України методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить перевірку стану такої роботи; координує діяльність своїх територіальних органів та організовує їх взаємодію з державними органами та органами місцевого самоврядування тощо.

У пункті 1 Положення про Головне управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 17.04.2013 р. № 43, визначено, що Головне управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим є територіальним органом Міндоходів, який підпорядковується Міндоходів.

Відповідно до пунктів 13 і 15 цього Положення, Головне управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим утримується за рахунок державного бюджету, є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України, коду ЄДРПОУ і свого найменування, штампи, і власні бланки, реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України.

За змістом статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, є, зокрема, міністерства в особі їх керівників. Головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством, тощо.

Виходячи з наведених норм права, суд приходить до висновку про те, що Міндоходів України як головний розпорядник бюджетних коштів, зобов'язаний забезпечувати організацію діяльності та фінансування Головного управління Міндоходів в АР Крим, в тому числі щодо фінансування видатків на оплату праці працівників цього територіального органу Міндоходів.

Водночас Законом України від 15.04.2014 р. № 1207-VIІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя визнано тимчасово окупованою територією.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 р. № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби України» створено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 р. № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1 та реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2.

Згідно з додатком 2 до цієї постанови Головне управління Міндоходів в АР Крим і Головне управління Міндоходів у м. Севастополі реорганізовано в Головне управління ДФС у Херсонській області, яке створено на території Херсонської області згідно з додатком 1.

Наказом Головного управління Міндоходів в АР Крим від 05.03.2015 р. № 1 "Про реорганізацію Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим" розпочато реорганізацію Головного управління Міндоходів в АР Крим шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Херсонській області.

Згідно з додатком 2 до цього наказу заплановано проведення таких дій: проведення розрахунків з кредиторами у межах бюджетних програм, затверджених на 2015 рік по ГУ ДФС у Херсонській області, утворення комісії з проведення інвентаризації майна ГУ Міндоходів в АР Крим, проведення інвентаризації майна ГУ Міндоходів в АР Крим, складання передавального акта щодо всіх майнових та немайнових зобов'язань ГУ Міндоходів в АР Крим, закриття номенклатури справ ГУ Міндоходів в АР Крим, організація передачі документів постійного та довготривалого терміну зберігання до архіву, забезпечення в установленому порядку знищення печаток, штампів, бланків, вивісок тощо. При цьому, визначаючи термін виконання вищевказаних заходів, зазначено про неможливість їх проведення у зв'язку з тимчасовою окупацією території.

У судовому засіданні представник Головного управління ДФС у Херсонській області повідомив про неможливість здійснення заходів із реорганізації Головного управління Міндоходів в АР Крим (створення інвентаризаційної комісії, проведення інвентаризації, складання передавального акта і розподільчого балансу), оскільки Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. № 1074, не розрахований на ситуацію, коли орган, який реорганізується, знаходиться на тимчасово окупованій території.

Фінансування Головного управління ДФС у Херсонській області здійснюється відповідно до затвердженого кошторису за КПКВ 330/010 "Керівництво та управління у сфері фіскальної політики". Кошторисні призначення на оплату праці доведені із розрахунку штатної чисельності Головного управління ДФС у Херсонській області на 2015 рік у кількості 317 одиниць. Кошти для виплати заборгованості із заробітної плати працівникам Головного управління Міндоходів в АР Крим ні Міністерством доходів і зборів України, ні його правонаступником - Державною фіскальною службою України не передбачені у кошторисі Головного управління ДФС у Херсонській області.

Зважаючи на викладене, судом встановлено, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача заборгованості із заробітної плати з Головного управління ДФС у Херсонській області, до якого не перейшли права та обов'язки Головного управління Міндоходів в АР Крим і якому не виділено бюджетні кошти на оплату праці працівників Головного управління Міндоходів в АР Крим.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку проте, що у ситуації, яка склалась, відповідальною особою за виплату позивачу заборгованості із заробітної плати є Державна фіскальна служба України як правонаступник Міністерства доходів і зборів України.

Наведена позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 12.11.2015р. по справі К/800/32907/15.

Разом з тим, п. 2 ч.1 ст. 256 КАС України визначено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів відсутності заборгованості по невиплаті заробітної плати та не надано суду доказів, які б свідчили про відсутність обов'язку відповідача щодо вжиття заходів на її виплату.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (юридична адреса: 04655. м. Київ, Львівська площа, 6-8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 заборгованість, а саме: суму грошового забезпечення за період з 17.03.2014 року по 22.10.2015 року включно у розмірі 85 328, 00 грн.; одноразову грошову допомогу при звільненні в запас Збройних Сил України у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних років служби у розмірі 35198,64 грн.; компенсації за невикористані 25 діб чергової відпустки у розмірі 5330,50 грн., що разом становить 125 827 грн. 14 коп.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення грошового забезпечення за один місяць.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.І. Келеберда

В.М. Данилишин