Постанова № 54296751, 01.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 грудня 2015 року № 826/9849/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Державного університету телекомунікацій та інформатизації, Військової частини А1937 про визнання нечинним наказу, стягнення утриманих коштів.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Державного університету телекомунікацій та інформатизації (надалі також - відповідач1), Військової частини А1937 (надалі також - відповідач2), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

- визнати нечинним Наказ №78 від 25.09.2014 відповідача №1 «Про закриття службового розслідування за фактом безпідставного завищення обсягів та вартості наданих послуг з сухого чищення речового майна» в частині, що стосується позивача;

- зобов'язати відповідача №1 видати наказ, яким скасувати Наказ №78 від 25.09.2014 в частині притягнення позивача до матеріальної відповідальності, з наданням позивачеві примірника такого наказу;

- зобов'язати відповідача №2 утриматись від вчинення дій по утриманню з грошового забезпечення позивача сум на підставі Наказу №78 від 25.09.2014;

- стягнути з відповідача №1 на користь позивача суми, утримані з грошового забезпечення позивача у зв'язку з незаконним притягненням його до матеріальної відповідальності, у розмірі 640 грн.;

- стягнути з відповідача №2 на користь позивача всі суми, утримані з грошового забезпечення позивача у зв'язку з незаконним притягненням його до матеріальної відповідальності, у тому числі суми утримань за період січень - вересень 2015 року у розмірі 9997, 85грн.;

- стягнути з відповідача №1 на користь позивача витрати, понесені ним у зв'язку з необхідністю спростувати безпідставні звинувачення у службовому підробленні та спричиненні матеріальної шкоди, а саме витрати на оплату почеркознавчої експертизи у розмірі 900,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що з належного йому грошового забезпечення всупереч приписів чинного законодавства на підставі пункту 4 Наказу №78 від 25.09.2014 «Про закриття службового розслідування за фактом безпідставного завищення обсягів та вартості наданих послуг з сухого чищення речового майна» відповідачем1 утримана сума грошових коштів у розмірі 9997, 85грн., що беззаперечно завдає шкоди охоронюваним законом правам та інтересам позивача.

Відповідачі проти задоволення позову заперечували з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Як свідчать матеріали справи, з 27.10.2012 по 17.11.2014 капітан Збройних Сил України ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника речової служби тилу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Державного університету телекомунікацій.

З 18.11.2014 по момент звернення позивача до суду, ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині А1937 на посаді заступника командира військової частини.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що у період з 01.07.2014 по 28.08.2014 рр. офіцером відділу аудиту ресурсного забезпечення Департаменту внутрішнього аудиту фінансового контролю Міністерства оборони України було проведено аудит відповідності фінансово-господарської діяльності речової служби Військового інституту телекомунікацій та інформатизації за період з 01.01.2011 по 01.07.2014 року.

В ході перевірки було виявлено безпідставне завищення обсягів вартості отриманих послуг з сухого чищення речового майна на загальну суму 49 000 грн. 07 коп., яке сталось в наслідок дій начальника речової служби ОСОБА_1, що зафіксоване у Висновках на коментарі до Аудиторського звіту № 234\1\0\39 від 28.08.2014р.

Згідно висновків Аудиторського звіту № 234\1\0\39 від 28.08.2014р., за вказівкою ОСОБА_1 до підзвітних фінансових документів (накладні №44,46) було внесено неправдиву інформацію щодо обсягу майна, яке підлягало чищенню. При цьому, згідно Висновків аудиту, вказане здійснене внаслідок внесення неправдивих даних щодо кількості майна, яке фактично не передавалось для отримання послуги.

В подальшому, на підставі Аудиту було проведено внутрішнє службове розслідування, яке підтвердило порушення, допущене з боку начальника речового складу ОСОБА_1, яке спричинило збитки державі на суму 49 065,80 грн.

За результатами проведеного службового розслідування, було видано наказ начальника інституту від 25.09.2014р. №78 про закриття службового розслідування за фактом безпідставного завищення обсягів та вартості наданих послуг з сухого чищення речового майна інституту, яким посадові особи були притягнені до матеріальної відповідальності, зокрема начальник речової служби ОСОБА_1 у розмірі 45063грн. 20коп.

Цей наказ встановлював,що позивач особисто вніс до накладних на здачу майна невірні дані, щодо його кількості, яке фактично у роботу не передавалось.

Однак, 30.12.2014р. видано наказ №120 про внесення змін до наказу начальника інституту від 25.09.2014р. №78.

Позивач категорично не погоджується із правомірністю наказу №78 від 25.09.2014, та зазначає, що доводи, що викладені позивачем у Акті службового розслідування не відповідають дійсним обставинам справи. Крім того, позивач стверджував, що факт внесення позивачем до накладних неправдивих відомостей спростований Висновком експертного дослідження Науково - дослідного експертно - криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області №522-ВКЕ від 07.10.2014, у якому зокрема, зазначено проте, що « 1. Цифрові рукописні записи в графі «видано» №з/п 1-7 Накладної №44 від 23.07.2014 (а. 137) та в графі «видано» №з/п 1-5 Накладної №46 від 31.07.2013 (а. 146), виконані не ОСОБА_3; 2. Цифрові рукописні записи в графі «видано» №з/п 1-7 Накладної №44 від 23.07.2014 (а. 137) та в графі «видано» №з/п 1-5 Накладної №46 від 31.07.2013 (а. 146), виконані ОСОБА_2 Вказані обставини, категорична незгода з правомірністю наказу №78 від 25.09.2014 обумовила звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 15 ч.1 ст. 3 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність судів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно до п. 2 ч.1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232 - XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Завданням адміністративного суду у спірних правовідносинах є перевірка правомірності (легальності) наказу відповідача від 22.07.2014 № 138 з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже було судом встановлено, на підставі наказу №78 від 25.09.2014 позивача притягнуто до відповідальності за порушення Статуту внутрішньої служби ст. 82 та Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого наказом МО України від 14.08.1995 №201.

На підставі оспорюваного наказу, станом на момент подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог (09.10.2015), з грошового забезпечення позивача утримано 9997, 85 грн.

В обґрунтування позивачем неправомірності наказу покладені наступні доводи:

- у оспорюваному наказу не зазначено який саме з передбачених п. 82 Статуту внутрішньої служби обов'язок не виконано позивачем і яке відношення цього обов'язку має до спричинення матеріальної шкоди;

- дії щодо внесення невірних даних до первинних документів (а накладні про передачу майна іншому суб'єкту господарювання за договором про надання послуг безперечно є первинними документами згідно ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») носять ознаки злочину, передбаченого ст. 366 Кримінального кодексу (службове підроблення), і, відповідно, факти вчинення/ чи не вчинення цих дій певною особою та вина цієї особи не може встановлюватись інакше, аніж у визначеному Конституцією та кримінвльно-процесуальнпм законом порядку, яким не передбачено встановлення фактів вчинення злочинів за результатами службових розслідувань, а посадові особи Відповідача №1 не є ані органами, уповноваженими на проведення кримінального слідства, ані судом, виключно обвинувальним вироком якого згідно ст. 63 Конституції встановлюється вина особи у вчиненні злочину;

- висновком експертного дослідження Науково - дослідного експертно - криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області №522-ВКЕ від 07.10.2014 спростовані доводи про допущення позивачем порушень, про вчинення яких відповідач1 зазначає у Акті службового розслідування.

Наведене на переконання позивача свідчить про протиправність наказу №78 від 25.09.2014 та наявність підстав для його скасування.

Відповідач1 напроти вказує на повну відповідність оспорюваного наказу приписам чинного законодавства та як наслідок його правомірність. При цьому, зазначав, що висновок експертного дослідження №522-ВКЕ не суперечить іншим доказам по справі, та жодним чином не спростовує допущення позивачем у його діяльності порушення законодавства, внаслідок яких було завдано відповідної матеріальної шкоди.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд також зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплене право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України (ст. 1).

Статтею 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна досягається шляхом: особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів.

Разом з тим, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету (ст. 4).

Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 № 548-XIV (надалі також - Статут).

Фактичні обставини справи свідчать, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин проходив військову службу на посаді Начальника служби тилу Військового інституту телекомунікацій та інформації Державного університету телекомунікацій.

Поряд з цим, на пунктом 82 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України визначено, що начальник служби полку в мирний і воєнний час відповідає за відповідний вид забезпечення полку цією службою; за підготовку підрозділів полку відповідно до своєї спеціальності; за забезпечення полку озброєнням, бойовою та іншою технікою і матеріальними засобами зі своєї служби, їх правильне використання та утримання в порядку і справності; за бойову та мобілізаційну готовність, бойову підготовку, виховання, військову дисципліну і морально-психологічний стан особового складу, підпорядкованих підрозділів і служби; за додержання правил охорони довкілля підпорядкованими підрозділами на об'єктах служби, їх пожежну безпеку і санітарний стан; за стан навчально-матеріальної бази відповідно до своєї спеціальності.

Обов'язки начальника речової служби закріплені в Положенні про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затверджене Наказом Міністра оборони України від 16.07.1997р. №300, згідно яких, начальник речової служби організовує та контролює ведення обліку, правильне зберігання і своєчасне оновлення запасів матеріальних засобів усіх видів, а також їх експлуатацію (пункт 3.1.9); слідкує за правильним використанням, зберіганням та обліком речового, господарського, культурно-освітнього майна у підрозділах і на складі частини; веде облік та звітність у речовій службі частини (пункт 3.2.5.).

Крім того, відповідно до пункту 1.20 Наказу Міністра оборони України «Про затвердження Тимчасового керівництва з обліку військового майна у Збройних Силах України» від 24.12.2010р. №690, начальник служби забезпечення, а в даному випадку начальник речової служби тилу, відповідає за стан обліку військового майна служби забезпечення у військовій частині (кораблі, з'єднанні), законне і правильне оформлення операцій, пов'язаних з рухом і зміною якісного (технічного) стану військового майна, своєчасне подання до фінансово-економічного органу первинних облікових документів, своєчасне ведення записів у книгах (картках) обліку, правильне оформлення облікових документів, правильне складання і своєчасне подання звітних облікових документів щодо служби забезпечення, а також пункт 7.20 передбачає відповідальність за якість вирішення завдань щодо обліку військового майна та оформлення вихідних облікових документів.

Як вбачається зі змісту Акту службового розслідування, наказу від 25.09.2014р. №78, з урахуванням змін, внесених до нього на підставі наказу від 30.12.2014 №120, в ході розслідування встановлено, що під час проведення аудиту офіцером відділу аудиту у сфері ресурсного забезпечення Департаменту внутрішнього аудиту фінансового контролю Міністерства оборони України підполковник Лаврентьєвим О.В. вибірково була здійснена перевірка наданих послуг з сухого чищення відповідно до додаткової угоди №1 від 31.07.2013 до Договору №28 від 30.04.2013, укладеного начальником інституту та ПП «А-С-М» для Державних потреб (за кошти Державного бюджету України) на загальну суму 60 685, 80 грн.

Також, згідно акту службового розслідування від 24.09.2014 року №21/282/2/27 встановлено, що за особистою вказівкою начальника речової служби тилу інституту капітана ОСОБА_1 завідувачем речового складу ОСОБА_2 було внесено невірні дані до накладних на здачу майна у хімчистку щодо його кількості, яке фактично не передавалось для надання послуг.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що вказані документи були власноручно підписані начальником речової служби тилу інституту капітаном ОСОБА_1, з огляду про що та з урахуванням положень вищенаведених норм законодавства, функціональних обов'язків позивача, останній має нести відповідальність за зміст вказаних документів та достовірність відображених у них даних.

При цьому, з пояснень відповідача1 встановлено, що оскільки корисливі мотиви в діях ОСОБА_1 не підтвердилися, матеріали справи не було передано до правоохоронних органів, а до позивача було застосовано виключно матеріальну відповідальність.

Так, підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіяннішкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та

іншими нормативними актами, регламентовані приписами Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995р. №243/95-ВР (надалі також - Положення).

Пунктом 13 Положення визначено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: - умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; - приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; - заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; - дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; - недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Щодо посилань позивача на висновок експертного дослідження Науково - дослідного експертно - криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області №522-ВКЕ від 07.10.2014 (надалі - висновок) як підтвердження протиправності наказу №78 від 25.09.2014, суд зазначає наступне.

Висновок підтверджує факт вини позивача, оскільки ОСОБА_1 підписуючи власноруч облікові документи (згідно п.6 висновків експертизи стр.11), завідомо знаючи про невірні дані, які зазначені в Накладних, усвідомлював факт порушення ним чинного законодавства.

При цьому, відповідач1 не заперечує, а суд приймає до уваги той факт, що виконання цифрових рукописних записів у Накладних №44 від 23.07.2013р. та №46 від 31.07.2013р. ОСОБА_2, проте суд звертає особливу увагу, що вказана обставина не знімає з позивача як старшого начальника відповідальності за підписання документів, що містили невірні дані, зокрема: Накладної №44 від 23.07.2013 (а. 137); Акту №29 від 23.07.2013 (а. 138); Накладної №46 від 31.07.2013 (а.146) та Акту №31 від 01.08.2013 (а.147).

Вказане також підтверджено п. 6 висновку №522-ВКЕ від 07.10.2014.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цілому.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур