Постанова № 54296066, 09.12.2015, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6181/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бутенко А.В.,

за участю секретаря - Філімоненко А.О.,

за участю сторін:

представник позивача - Карабельникова Н.В. (по довіреності),

представник позивача - Загорська Л.П. (по довіреності) ,

представник відповідача - Новоселова Н.Б. (по довіреності).

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ренійської філії ДП «Адміністрація морських портів України» до Державної фінансової інспекції в Одеській області про скасування вимоги № 15-05-23-14/8250 від 03.09.2015 року у частині п. 5, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Ренійської філії ДП «Адміністрація морських портів України» до Державної фінансової інспекції в Одеській області про скасування вимоги № 15-05-23-14/8250 від 03.09.2015 року у частині п. 5.

Представники позивача у судовому засіданні 02.12.2015 року підтримали в повному обсязі позовні вимоги та обґрунтували їх обставинами, зазначеними в адміністративному позові (а.с. 3-5). Так, пояснили, що ДФІ в Одеській області була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Ренійської філії ДП «Адміністрація морських портів України» за період з 01.05.2012 року по 30.04.2015 року, якою встановлено ряд порушень, що відображені у вимозі від 03.09.2015 року № 15-05-23-14/8250. З пунктом 5 вимоги Позивач не згоден, оскільки фінансових порушень не вчиняв, тому просять позов задовольнити.

Представник Відповідача заперечувала проти задоволення позову та просила відмовити в задоволенні вимог з підстав, зазначених у запереченнях (а.с.52-57), а саме вважала, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача та представника третьої особи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд вважає за необхідне відмовити в позовних вимогах виходячи з наступного.

Статтею 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» ( далі - Закон) передбачено, що головним завданням державної фінансової інспекції є здійснення фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобіганням їм у подальшому.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону, державний фінансовий контроль реалізується Державною фінансовою інспекцією через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування, у відповідності до ч.5 ст. 2 Закону інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній та фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону Державні фінансові інспекції в областях здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених під час проведення фінансового контролю.

Як було встановлено під час розгляду адміністративної справи та не заперечувалось сторонами, відповідно до п. 2.10 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на II квартал 2015 року, п. 1.1.3.1 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції в Одеській області на II квартал 2015 проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - Підприємство або ДП «АМПУ») та його філій за період з 01.05.2012 року по 30.04.2015 року.

За результатами ревізії складено довідку від 22.07.2015 року (а.с. 14-34) та Акт ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «АМПУ» та його філій за період з 01.05.2012 по 30.04.2015 року, від 31.07.2015 року №05-11/48.

Ревізією дотримання законодавства при використанні коштів на сплату обов'язкових платежів до державних цільових фондів встановлено, що на суми компенсаційних виплат, які виплачено працівникам після їх звільнення, проводилось перераховування єдиного внеску, чим порушено ст. 1 «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР, ст. 47 і ст. 116 Кодексу законів про працю України, п. 4.3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування затвердженої постановою Правління пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-5, (на далі Інструкція № 21-5) в результаті чого зайво перераховано єдиного внеску на загальну суму 15 079,64 грн. в тому числі в розрізі років: 2013 - 4809,54 грн., 2014 - 10207,54 грн., 2014 - 62,57 гривень.

Так, статтею 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначено ст. 2 цього Закону, це основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Згідно інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» затвердженої наказом Міндоходів України від 09.09.2013 № 455 нарахування внеску поширюється на осіб, яким нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час після звільнення з роботи. Пунктом 2.2.12 наказу Державного комітету статистики України № 5 від 13.01.2004 «Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати» визначено, що оплатою за невідпрацьований час є суми грошових компенсацій за невикористану відпустку. Враховуючи викладене у випадку невикористання працівником щорічної відпустки суми грошових компенсацій є оплатою за невідпрацьований час.

Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

З пояснень представника Відповідача вбачається, що відповідно до роз'яснень Міністерства доходів і зборів України спільно з журналом «Вісник Міністерства доходів і зборів України» від 18.06.2014 начальником Управління адміністрування єдиного внеску та методології Департаменту доходів і зборів з фізичних осіб Міністерства доходів і зборів України надано роз'яснення, якщо компенсацію нараховано працівнику в день звільнення, єдиний внесок на такі суми нараховується, а якщо компенсацію нараховано працівнику на наступний день після звільнення, єдиний внесок не нараховується.

Відповідачем встановлено, що внаслідок допущеного порушення підприємству завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 15 079,64 гривень.

Згідно з п. 1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 року №499/2011, Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до п. 4 вказаного Положення Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням кошів і майна, з дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів.

Згідно п. 6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 року №499/2011, для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявлені збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Держфінінспекцію України також передбачено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушення законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Вищевказані норми кореспондуються з положеннями п. 7 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження та використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

З аналізу вищенаведених норм слідує висновок, що органу державного фінансового контролю надано право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів.

Так, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Згідно з постановою Верховного суду України від 15.04.2014 року по справі № 21-40а14 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Відтак, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що, відповідач при прийнятті оскаржуваного пункту вимоги від 03.09.2105 року, в частині вимоги до відповідача про усунення в установленому законодавством порядку порушень ст. 1 «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР, ст. 47 і ст. 116 Кодексу законів про працю України, п. 4.3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування затвердженої постановою Правління пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-5, (на далі Інструкція № 21-5) діяв згідно з приписами чинного законодавства України та в межах своєї компетенції.

Суд зазначає, що висновок представника Відповідача під час перевірки про зайве перерахування єдиного внеску саме на загальну суму 15 079,64 грн. в тому числі в розрізі років: 2013 - 4809,54 грн., 2014 - 10207,54 грн., 2014 - 62,57 грн. не є вірним, оскільки в розрахунок включено всі види виплат.

Разом з тим, під час розгляду справи судом не встановлено порушення приписів діючого законодавства, чи бездіяльність під час виконання Відповідачем покладених на нього обов'язків. В свою чергу, позивачем не доведено фактичного порушення його прав, свобод чи інтересів належними та допустимими доказами.

Частиною другою статті 19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи відсутність підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію Відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволені позову Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ренійської філії ДП «Адміністрація морських портів України» слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В :

В задоволені адміністративного позову Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ренійської філії ДП «Адміністрація морських портів України» до Державної фінансової інспекції в Одеській області - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 09.12.2015 року.

Суддя Бутенко А.В.

В задоволені адміністративного позову Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ренійської філії ДП «Адміністрація морських портів України» до Державної фінансової інспекції в Одеській області - відмовити.

09 грудня 2015 року.