Постанова № 54295371, 02.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа№ 910/14325/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Биков О.І. - дов. № 3 від 02.09.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2015р.

у справі № 910/14325/15 (суддя Яковенко А.В.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство

«Домінанта»

до Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит»

про стягнення 100 142, 47 грн.

В судовому засіданні 02.12.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

02.06.2015р. Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» про стягнення 100 142, 47 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором про депозитний вклад «Стандартний» №DU 342/2014-147 строком на місяць (в національній валюті) від 02.03.2015р., а саме щодо повернення депозиту та сплати процентів за користування депозитом, а тому просив суд стягнути з відповідача суму депозиту в розмірі 100 000, 00 грн. та проценти за користування депозитом в розмірі 142, 47 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2015р. у справі № 910/14325/15 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» суму банківського вкладу у розмірі 100 000, 00 грн., суму процентної ставки за користуванням Депозитом у розмірі 142, 47 грн. та 2 002, 85 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки судом прийнято рішення без урахуванням положень ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» 24.09.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаптала Є.Ю., Самсін Р.І.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2015р. колегією суддів в зазначеному складі апеляційну скаргу ПАТ «Банк Національний кредит» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.11.2015р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 18.11.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошено перерву на 02.12.2015р., ухвалою суду від 18.11.2015р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 02.12.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції 02.12.2015р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02.03.2015р. між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (позивач, вкладник за договором) та Публічним акціонерним товариством «Банк Національний кредит» (відповідач, банк за договором) укладено договір про депозитний вклад «Стандартний» №DU 342/2014-147 строком на місяць (в національній валюті), відповідно до п. 2.1. якого вкладник передає, а Банк приймає на депозитний рахунок № 2651.8.074756.049/980 в Хмельницьке відділення ПАТ «Банк Національний кредит», МФО 320702 грошові кошти в сумі 100 000,00 гривень в національній валюті (надалі за текстом - депозит) на умовах цього договору.

Згідно п. 2.2. договору депозит розміщується на строк з 02.03.2015р. до 01.04.2015р. включно.

Пунктом 2.3. договору сторони погодили, що банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 15,00 % річних.

Згідно п. 3.1. договору банк приймає на зберігання грошові кошти вкладника на умовах і в терміни, передбачені п. 2.1, 2.2, 2.3 цього договору.

Цей договір, згідно п. 7.6., набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін і скріплення їх підписів.

Додатковою угодою про внесення змін №1 від 02.04.2015р. сторони змінили строк депозиту та процентну ставку, а саме депозит залучається з 02.03.2015р. по 04.05.2015р. (включно) та банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 20.00 % річних.

Додатковою угодою про внесення змін №2 від 29.04.2015р. сторони змінили строк депозиту та процентну ставку, а саме депозит залучається з 02.03.2015р. по 05.06.2015р. (включно) та Банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування Депозитом у розмірі 20.00 % річних.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання з повернення суми депозиту та нарахованих відсотків в загальному розмірі 100 142,47 грн.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений сторонами у даній справі договір є за своєю правовою природою договором банківського вкладу (депозиту).

Згідно ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною 3 ст. 1058 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до п. 3.7. договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк з 3 (трьох) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику.

Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 3 (трьох) днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника №26509285 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві код банку 380805 (п. 3.8. договору).

Відповідно до п. п. 4.1.2-4.1.3 договору банк зобов'язується забезпечити повернення грошових коштів шляхом перерахування їх на поточний рахунок вкладника, відповідно до умов договору та сплатити вкладнику суму процентів в порядку та в строки, передбачені умовами цього договору.

Крім того, судом встановлено, що згідно п. 2.2. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 29.04.2015р.) строк залучення депозиту визначений до 05.06.2015р. (включно), при цьому з даним позовом до суду позивач звернувся 02.06.2015р. (відбиток календарного штампелю на доданому до позовної заяви конверті), тобто до завершення строку залучення депозиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою вих. № 2550 від 22.05.2015р. про дострокове припинення дії договору та повернення коштів, яка отримана та зареєстрована відповідачем 25.05.2015р. за вх. № 302, однак залишена без відповіді та задоволення.

За вимогами ст. ст. 11, 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, який є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків та обов'язковий для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Зігдно ч. 2 ст. 1060 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Судом встановлено, що 05.06.2015р. Правлінням Національного банку України було винесено постанову «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» до категорії неплатоспроможних» №358, якою відповідача віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Національний Кредит» №114 від 05.06.2015р. з 08.06.2015 розпочато процедуру виведення банка з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації, а також запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 08.06.2015р. по 07.09.2015р.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 вказаного Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Тому, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виходячи із суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

За правилами ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

У відповідності до пункту 1 частини 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що: вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

За таких обставин, враховуючи, що у розумінні наведених норм Закону, вкладником банку є лише фізична особа, встановлені ч. 6 ст. 36 вказаного Закону винятки не можуть бути застосовані у правовідносинах, що виникли між сторонами даного спору.

Разом з тим, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормативно-правовими актами під час здійснення тимчасової адміністрації в банку, а згідно його перехідних положень законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Таким чином, між сторонами у справі склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського вкладу, які носять майново-грошовий характер, за яким ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» є кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, а банк є боржником у спірних правовідносинах, на які поширюються обмеження, встановлені положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Разом з цим, колегія суддів суд погоджується з доводами позивача про те, що запровадження тимчасової адміністрації у банку не може бути підставою відмови у поверненні вкладу (депозиту), однак, враховуючи наведені законодавчі приписи, з моменту введення у банку тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів можливе виключно у відповідності та порядку, встановлених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення 100 000, 00 грн. депозиту та 142, 47 грн. процентів за користування депозитом є необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Місцевий господарський суд під час розгляду справи не врахував вищезазначені норми чинного законодавства, а тому помилково дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи відповідача, викладеній в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» з підстав, викладених у ній, підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2015р. у справі № 910/14325/15, прийняте із невірним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, підлягає скасуванню у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, який згідно п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) був звільнений від сплати судового збору, з позивача підлягає стягненню 1 001, 42 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2015р. у справі № 910/14325/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2015р. у справі №910/14325/15 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в позові Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 119, код ЄДРПОУ 35265086) в дохід Державного бюджету України 1 001, 42 грн. судового збору за подання відповідачем, звільненим від сплати судового збору, апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи № 910/14325/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Гончаров