Постанова № 54294613, 01.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2015 р. Справа№ 910/15532/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Захарчук Н.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Кравчик С.М. ( за довіреністю №91/2015/11/11-7 від 11.11.2015)

від відповідача: Малугін О.М. ( за довіреністю №01 від 10.08.2015)

розглянувши апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Зварювальник-2"

на рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2015

у справі № 910/15532/15 (суддя: Мандриченко О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до житлово-будівельного кооперативу "Зварювальник - 2"

про стягнення 378 423,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення з відповідача 209 130,11 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 149 612,64 грн. інфляційної складової боргу, 19 681,19 грн. трьох відсотків річних.

В подальшому у серпні 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 109 130,11 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 154 940,89 грн. інфляційної складової боргу, 21 007,76 грн. трьох відсотків річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.09.2015 року у справі №910/15532/15 позовні вимоги задоволено частково: припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 15 000 грн. 00 коп. та стягнуто з Житлово - будівельного кооперативу "Зварювальник - 2" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 94 130 грн. 11 коп. основного боргу, 21 007 грн. 76 коп. трьох процентів річних, 154 940 грн. 89 коп. збитків від інфляції.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином підтверджено прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором №1641361 від 01.08.2001р., тому позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач - житлово-будівельний кооператив "Зварювальник-2" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права, не в повному обсязі з'ясовані всі обставини справи. Зазначив також, що суд першої інстанції при винесенні рішення не вірно визначив об'єм спожитої теплової енергії по горячому водопостачанню. Суд першої інстанції не прийняв також до уваги, що в період з жовтня 2014 року по лютий 2015 року відповідач був позбавлений можливості сплачувати за теплову енергію, оскільки відповідно до Постанови КМУ України №444 від 17.09.2014 року кошти повинні вноситись на спеціальний рахунок. Також, судом при винесені рішення не застосовані вимоги п.3.17.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2011 року про зменшення розміру штрафу та пені, оскільки на час винесення рішення суду в повному об'ємі погашена сума основного боргу та виконана передоплата в розмірі 49 788,88 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Зварювальник-2" та призначено справу до розгляду.

В подальшому у судовому засіданні оголошувалась перерва.

20.11.2015 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 24.11.2015 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.08.2001 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Київенерго"; (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Зварювальник - 2" (споживач) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1641361 (а.с.17).

Згідно з пунктом 2.3.2 договору відповідач зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до договору.

Відповідно до п.5.1. договору облік споживання "Абонентом" теплової енергії проводиться по приладах обліку та розрахунковим способом.

Пунктом 5.5 зазначеного договору передбачено, що при відсутності приладів обліку кількість теплової енергії, що відпущена абоненту визначається енергопостачальною організацією розрахунковим способом.

За змістом п.5.6. договору у випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту з приладом обліку -від загального споживання теплової енергії, визначеного за приладами обліку центрального теплового пункту, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів, підключених до центрального теплового пункту, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється абоненту - пропорційно його договірним навантаженням.

Додатком 1 до Договору (а.с. 22) сторони погодили обсяги постачання теплової енергії.

Відповідно до п. 5 вказаного Додатку при відсутності розбіжностей у сторін по обсягам відпуску теплової енергії в поточному році, термін дії даного додатку продовжується на кожний наступний рік.

Додатком №4 (а.с.23) до Договору сторони обумовили порядок розрахунків за теплову енергію, згідно якого відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: вул. Закревського 14 рахунок -фактуру на суму,яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції, облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює і повертає один примірник «Енергопостачальній організації» протягом 2 днів з моменту їх одержання. Сплату за вказаними документами Відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця .

Відповідно до п. 10 додатку № 2 до договору, сплату за вказаними документами відповідач забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 8.1 Договору договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001р. А на підставі пункту 8.4 договору, останній вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Доказів припинення договору в установленому порядку господарському суду не надано.

Як вказує позивач, на виконання умов договору №1641361 від 01.08.2001р. у період з з 01.10.2012 року по 01.05.2015 року відповідачу поставлено теплову енергію, проте останній умови вищевказаного договору в повному обсязі не виконує у зв'язку з чим має заборгованість в розмірі 109 130, 11 грн.

29.05.2015 року позивачем було направлено на адресу відповідача Вимогу № 93/21/359 (а.с.118) про погашення заборгованості, інфляційної складової боргу, трьох відсотків річних та/або неустойки. Проте , відповідач вимогу не виконав заборгованість не не сплатив, в зв'язку з чим позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості , 3 відсотків річних та інфляційної складової боргу.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином доведено, а відповідачем не спростовано порушення договірних зобов'язання, та в зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість по оплаті за спожиту теплову енергію за період з 01.10.2012 по 01.01.2015рік в розмірі 94 130, 11 грн. У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання прийшов до висновку про стягнення трьох процентів річних та збитків від інфляції.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

Згідно ч. 1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється, відповідно до звертання-доручення про укладення договору, по приладах обліку за тарифами, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України та Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України (а.с.21).

Як передбачено ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.(ч. 1 ст. 625 ЦК України)

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 632 ГК України у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоуправління.

Нормами ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Частинами 1 та 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 1641361 від 01.08.2001 р. та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив не повністю у зв'язку з чим виникла заборгованість за період з 01.10.2012 року по 01.01.2015 року в розмірі 209 130,11 грн., у зв'язку з чим позивачем звернувся до суду.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем сплачено 100 000,00 грн., у зв'язку з чим позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог 19.06.2015 року (а.с. 105) та 15 000 грн. сплачено 20.08.2015 року (а.с. 107).

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 15 000,00 грн. підлягає припиненню, у відповідності до п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1641361 від 01.08.2001 року, станом на час розгляду справи судом першої інстанції становить 94 130,11 грн.

Доказів належного виконання зобов'язань щодо оплати спожитої теплової енергії за договором № 1641361 від 01.08.2001 року відповідач не надав, що свідчить про порушення відповідачем умов договору, а також ст. ст.525,526 ЦК України та ст.193 ГК України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем належним чином виконав свої зобов'язання за договором постачання теплової енергії від 01.08.2001 року, позивач зобов'язаний в повному обсязі розрахуватись на поставлену теплову енергію та сплати заборгованість в розмірі 94 130,11 грн.

При цьому, необґрунтованими є посилання відповідача в апеляційній скарзі на невірно визначений об'єм вжитої теплової енергії, оскільки відповідно до умов договору постачання теплової енергії від 01.08.2001 року за № 1641361, а саме п.7 додатку 4 до Договору , у разі відсутності у абонента будинкових комерційних приладів обліку або ненадання абонентом показників приладу обліку, встановлені цим додатком терміни, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається: на гаряче водопостачання - як множення кількості діб за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначених у додатках 1,8,9 з урахуванням середньомісячної температури носія. При цьому, розділом 5 вищевказаного договору сторони погодили, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться на потреби центрального опалення - приладом обліку, а на потреби горячого водопостачання розрахунковим способом, тобто за п.7 додатку 4 до договору.

Також, колегія суддів приймає до уваги, що обсяги постачання теплової енергії, що передбачені додатком 1 до договору в період дії договору сторонами не переглядались і не змінювались та відповідно до п.5 додатку 1 при відсутності розбіжностей у сторін по обсягам відпуску теплової енергії в поточному році, термін дії даного додатку продовжується на кожний наступний рік.

Окрім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги неможливість проведення оплат за договором у жовтні 2014 року-лютому 2015 року у зв'язку з прийняттям Постанови Кабінету міністрів України від 17.09.2014 року за № 444 згідно з якою для проведення розрахунків з енергопостачальниками повинні бути відкриті спеціальні рахунки, оскільки як видно з довідки про надходження коштів за спожиту від ПАТ «Києвенерго» теплову енергію (а.с.10-12) відповідач сплачував за надані послуги проте не в повному обсязі.

Крім того, з позовних вимог вбачається, що позивач просив, стягнути з відповідача 154 940,89 грн. інфляційної складової боргу та 21 007,76 грн. трьох відсотків річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Колегія суддів, перевіривши розрахунку інфляційної складової боргу та 3 % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції що він є вірним, тому на підставі ст. 625 ЦК з відповідача підлягають стягненню 154 940,89 грн. інфляційної складової боргу та 21 007,76 грн. трьох відсотків річних, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 1641361 від 01.08.2001 р.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, якими на думку позивача є три відсотки річних та збитки від інфляції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Проте, відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року за № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми ( якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) , так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 4.3. зазначеної постанови Пленуму передбачено, щодо до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України застосовується загальна позовна давність. Як видно з матеріалів справи відповідач з заявою про застосування наслідків спливу позовної давності, в порядку ст. 267 ЦК України не звертався.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 08.09.2015 року у справі № 910/15532/15, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Зварювальник-2" на рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2015 року у справі № 910/15532/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2015 року у справі № 910/15532/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/15532/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко