Рішення № 54284468, 09.12.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Бондаренко Л.І.

Доповідач - Карташов О.Ю.

Справа № 433/1123/15-ц

Провадження № 22ц/782/558/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року грудня «9» дня Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Борисов Є.А., Яресько А.В.

за участю секретаря Ткаченко Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення

Троїцького районного суду Луганської області від 29 травня 2015 року

за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що від шлюбу з ОСОБА_2 має дочку ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1, яка, після його розлучення з відповідачем, по домовленості з останньою, мешкає разом з ним, а інколи у разі виникнення у відповідача бажання поспілкуватися з донькою, на окремо обговорений термін, у відповідача. Відповідач на теперішній час мешкає на окупованій території в м. Луганськ. Разом з донькою він проживає у м. Рубіжному Луганської області з вересня 2014 року, де зареєстровані, як особи, переміщені з тимчасово окупованої території України та району проведення антитерористичної операції. Дитина має все необхідне для нормального проживання. З серпня 2014 року по березень 2015 року звісток та відомостей від відповідача не надходило. У березні 2015 року, на короткий термін, відповідач з'явилася в м. Рубіжне з метою вирішення питання щодо подальшого утримання та виховання дитини. Відповідач заявила, що допомагати або взагалі утримувати дитину не в змозі, в зв'язку з тим, що мешкає на окупованій території, не має роботи, коштів на утримання дитини, займається тимчасовими заробітками і не заперечує проти того, щоб дитина постійно мешкала разом з ним. На підставі викладеного, позивач просив визначити місцем проживання його дитини його місце проживання.

Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 29 травня 2015 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задоволено в повному обсязі.

Визначено місцем проживання ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання батька ОСОБА_3

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримала, пояснила, що про судовий розгляд за позовом ОСОБА_3 до неї, вона не знала, про наявність рішення суду дізналася лише у вересні 2015 року, останній перешкоджає їй зустрічатися з дочкою, змінює місця проживання, надані ним довідки не відповідають дійсності, заяву на те, що вона сама надала згоду на проживання дитини з батьком вона не складала, з квітня 2015 року вона фактично проживає та працює у м. Рубіжне.

Представник позивача ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на висновок органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1. Батьки проживають окремо. На теперішній час малолітня дочка мешкає за місцем проживання батька ОСОБА_3

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції зазначив, що оцінюючи те питання, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, суд приходить до висновку, що увага і прихильність батька до доньки доведена в повному обсязі.

Судом достовірно встановлено, що дитина проживає зі своїм батьком ОСОБА_3, що цілком влаштовує відповідача ОСОБА_2, яка сама надала згоду на те, щоб дитина проживала разом з батьком.

З урахуванням зазначеного, діючи в інтересах малолітньої дитини, дослідивши докази по справі в їх сукупності, враховуючи, що дитина і так проживає з батьком за місцем його проживання, де має належні умови для виховання, суд прийшов до висновку про доцільність задоволення позову та визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_3

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак, ухвалене у справі судове рішення, в оскарженій частині, зазначеним вимогам закону в повному обсязі не відповідає.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст.ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із частинами 4 і 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки і піклування, та його письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Так, відповідно до висновку органу опіки та піклування Рубіжанської міської ради щодо захисту прав та інтересів малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 12.10.2015 року № 24/2862, орган опіки та піклування вважає, що у матері дитини ОСОБА_2 створені умови для проживання та виховання доньки, батько ОСОБА_3, який перешкоджає спілкуванню доньки з її матір'ю порушує права та інтереси малолітньої дитини.

Згідно до висновку органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, від 24.11.2015 року № 5121, за місцем проживання батька ОСОБА_3 для дитини створені умови для навчання та відпочинку, виходячи з інтересів дитини та враховуючи відсутність теплих емоційних стосунків з матір'ю, орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 з батьком.

Згідно зі ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. За змістом цієї статті у випадку зміни обставин, які були підставою для вирішення позову про визначення місця проживання дитини, батько чи мати не позбавлені можливості звернутись до суду з повторним позовом про визначення місця проживання дитини. При цьому суд, розглядаючи позов, перевіряє як фактичні обставини справи, так і у випадку, передбаченому ст. 171 СК України, заслуховує думку дитини.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1989 року і яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року передбачено:

«Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, прийнятого державою-учасницею, наприклад при арешті, тюремному ув'язненні, депортації чи смерті (включаючи смерть, що наступила через будь-яку причину, під час перебування даної особи у віданні держави) одного чи обох батьків або дитини, така держава-учасниця надає батькам, дитині чи, якщо це необхідно, іншому члену сім'ї на їх прохання необхідну інформацію щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім'ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання само по собі не призвело до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб)».

У Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959р. (принцип 6), проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Разом з тим, судом першої інстанції та під час розгляду справи колегією суддів, не встановлено зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальної поведінки кожного з батьків - ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що може зашкодити розвиткові дитини, та наявності в них будь-яких захворювань.

Вбачається, що обидві сторони відповідальне ставляться до виконання своїх батьківських обов'язків, мають позитивні характеристики, належні матеріально-побутові умови для забезпечення потреб малолітньої дитини.

При визначенні місця проживання малолітньої ОСОБА_4 з батьком, не встановлено виняткових обставин, за яких дівчинка має бути розлучена зі своєю матір'ю. Жодних доказів, які б свідчили про неналежне виконання відповідачем своїх материнських обов'язків, недбале або жорстоке ставлення до дівчинки, негативний вплив на її особистість, немає.

Таким чином, місце проживання дівчинки, яка в будь-якому випадку потребує щоденної жіночої ласки і турботи, материнської поради при розв'язанні щоденних дівочих проблем, на думку колегії суддів, не може бути визначене з батьком. Прихильність дівчинки до батька, не є, на думку колегії суддів, достатньою підставою для розлучення дитини з матір'ю. За умови проживання дівчинки з матір'ю батько малолітньої має достатньо можливостей як батько, впливати на виховання доньки і формування її особистості, на гармонічний розвиток її здібностей і талантів. Сторони проживають в близько розташованих населених пунктах, і батько об'єктивно не позбавлений можливості щоденного спілкування з дочкою, у випадку, якщо малолітня дочка переїде на місце проживання до своєї матері.

Та обставина, що відповідач вимушена була перебувати на тимчасово окупованої території, у зв'язку з доглядом за близьким родичом, не свідчить про небажання матері опікуватися своєю дитиною.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, - підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області, ~

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ~ задовольнити.

Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 29 травня 2015 року ~ скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини ~ відмовити за необґрунтованістю.

Рішення апеляційного суду набирає законно сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: