Ухвала суду № 54272365, 09.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2015 року м. Київ К/800/56521/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року

у справі № 813/2776/14 (876/6180/14)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати»

до Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 січня 2014 року №0000062200.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2014 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Виробниче об'єднання «Пружина» за період з 01 вересня 2013 року по 30 вересня 2013 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 30 грудня 2013 року № 249/2200/37958251.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті занижено податок на додану вартість на 581990,00 грн.

Підставою для вказаних висновків податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, стала відсутність реального виконання господарських операцій позивача з контрагентом.

Із такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції, який в оскаржуваному рішенні зазначив, що наданими позивачем первинними документами підтверджується фактичне виконання господарських зобов'язань, за укладеним позивачем з контрагентом правочином.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16 січня 2014 року № 0000062200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 727488,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 581990,00 грн., за штрафними санкціями - на 145498,00 грн.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді між позивачем та ПП «ВО «Пружина» укладено договір поставки від 16 серпня 2013 року № 02/08-13. На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, акти приймання продукції, докази оплати.

Транспортування придбаного товару підтверджується: залізничними накладними, актами здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг).

Використання придбаної у контрагента продукції у власній господарській діяльності підтверджується: актами здачі-приймання виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, актами прийому-передачі, накладними, лімітно-забірними картами, видатковими накладними, актами використання давальницької сировини, актами про технічне приймання нового грузового вагону, актами прийому-передачі вагонів-хоперів, договорами купівлі-продажу вагонів-хоперів.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на окремі недоліки в актах прийому-передачі придбаної позивачем продукції.

Вказані доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки формальні помилки та неточності в первинних документах не можуть свідчити про безтоварність укладених правочинів. Натомість оцінка здійсненим господарським операціям повинна даватись на підставі комплексного всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судоми апеляційної інстанції.

Крім того, податковий орган вказує на відсутність документів на підтвердження транспортування придбаного позивачем товару. Колегія суддів вважає безпідставними вказані доводи відповідача, оскільки вони спростовуються наявними матеріалами справи, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року у справі № 813/2776/14 (876/6180/14) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна