Ухвала суду № 54272241, 03.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2015 р. м. Київ К/800/38805/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівЛіпського Д.В., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю прокурора Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Прокуратури Запорізької області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року

у адміністративній справі за позовом прокурора Хортицького району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Правобережного районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття до ОСОБА_1 про стягнення суми,

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року прокурор Хортицького району м. Запоріжжя звернувся до суду з позовом в інтересах Правобережного районного центру зайнятості про стягнення з ОСОБА_1. коштів. В обґрунтування вимог зазначав, що результатами проведеної перевірки встановлено, що під час виконання Порядку обміну інформацією між Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним Фондом України та Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, затвердженого наказом від 12 липня 2006 року за № 259/407, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 2006 року за №876/12750 виявлено, що ОСОБА_1 у період перебування на обліку в центрі зайнятості отримав заробітну плату за січень 2011 року. Вважав, що приховавши факт працевлаштування, відповідач незаконно отримав право одержувати допомогу по безробіттю, чим порушив вимоги чинного законодавства України, у зв'язку з чим йому безпідставно надано статус «безробітного» та виплачено 8717,51 грн допомоги. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 відмовився повернути безпідставно отримані кошти в добровільному порядку, просив суд стягнути 8717,51 грн на користь позивача.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь Правобережного районного центру зайнятості суму виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 8717,51 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Прокуратура Запорізької області порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, норм Закону України від 02 березня 2000 року №1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон №1533-ІІІ).

В запереченнях на скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін. Вказує, що підстави для скасування рішення суду апеляційного суду відсутні.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Правобережного міжрайонного центру зайнятості від 21 січня 2011 року № НТ110126 ОСОБА_1 надано статус «безробітного» з призначенням виплати допомоги по безробіттю з 26 січня 2011 року по 28 листопада 2011 року.

Під час виконання Порядку обміну інформацією між Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним Фондом України та Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, затвердженого наказом від 12 липня 2006 року за № 259/407, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 2006 року за №876/12750 виявлено, що ОСОБА_1 у період перебування на обліку в центрі зайнятості отримав заробітну плату за січень 2011 року. За результатами розслідування даного випадку спеціалістами центру зайнятості складено акт від 08 листопада 2011 року за № 63, згідно з яким відповідач працював у ПрАТ «ДПД України» на підставі укладеного цивільно-правового договору від 04 січня 2011 року. Договір укладено до 31 січня 2011 року. Факт виконання робіт підтверджений складеним між відповідачем та роботодавцем актом приймання-передачі виконаних робіт.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте з такими висновками погодитись неможливо.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1- 4 частини 4 статті 50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності вказаних осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Отже, зміст частини 4 статті 50 КАС України дає підстави вважати, що і пункт 5 частини 4 статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини 4 статті 50 КАС України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 5 частини 4 статті 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Враховуючи те, що прокурор Хортицького району м. Запоріжжя в інтересах Правобережного районного центру зайнятості заявив позов про стягнення грошових коштів, які стали власністю громадянина ОСОБА_1., положення пункту 5 частини 4 статті 50 КАС України не поширюються на спірні правовідносини.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 22 вересня 2015 року (справа № 1884а15).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно із частиною 1 статті 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвалених судових рішень та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 157, 160, 167, 220, 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Прокуратури Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом прокурора Хортицького району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Правобережного районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття до ОСОБА_1 про стягнення суми.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.В. Головчук Судді Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак