Ухвала суду № 54272133, 08.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2015 року м. Київ К/800/52642/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.

Суддів: Донця О.Є.

Логвиненко А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ТОВ "Водолії" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року у справі за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Водолії" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2013 рік у розмірі 121 874,64 грн. та пеню в сумі 804,32 грн..

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року позовні вимоги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено.

Судові рішення мотивовано тим, що відповідач не створив робочі місця передбачені нормами чинного законодавства для працевлаштування інвалідів, а також не повідомив позивача, шляхом подачі звітів по формі № 3-ПН, про наявність вакансій для осіб з обмеженими фізичними, а також самостійно не сплатив адміністративного-господарські санкції, у встановлені законом строки, в зв'язку з чим була нарахована пеня.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, подав касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до ч.1 ст.19 зазначеного Закону та згідно форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2013 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2013 році становила 217 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" становить 9 осіб.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не вжив всіх необхідних заходів щодо працевлаштування інвалідів, тоді як матеріалами справи не підтверджується виконання ним вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому на нього має бути покладена відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

За змістом ст. 19 вказаного Закону для підприємств, установ, організацій, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Законом України «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на те, що судами встановлено, що відповідачем не вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, висновок про покладення на нього відповідальності за непрацевлаштування необхідної кількості інвалідів встановленої законом є правильним.

Виходячи з визначених статтею 220 КАС України меж перегляду судових рішень, за якими суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі та позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, у судової колегії відсутні підстави для спростування встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, тоді як доводи касаційної інстанції не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень неправильно застосовані норми матеріального чи процесуального права. Керуючись статтею 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ТОВ "Водолії" - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили через 5 днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України.

Судді: В.Ф. Мороз

А.О. Логвиненко

О.Є. Донець