Постанова № 54271319, 07.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2403/15 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.,

Оксененка О.М.,

при секретарі: Печенюку Р.В.

за участю: представника позивача Привалової О.Ю.

третьої особи ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, третя особа - ОСОБА_1, про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати постанову від 10.09.2013 ВП №38801026 в частині накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та зобов'язати винести постанову про зняття арешту з вказаного нерухомого майна.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити, в той час, як третя особа проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, 27.12.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту №112795050000, за умовами якого Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 262430,00 дол. США, а Позичальник зобов'язується належним чином використовувати та повернути Банку кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, визначених кредитним договором (а.с. 11-27).

В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором від 27.12.2007 №112795050000, між АКІБ "УкрСиббанк" (Іпотекодержатель) та

ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки від 27.12.2007 №74560/5602, відповідно до якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0800 га, що знаходяться за цією ж адресою, кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с. 28-31). Заборона на відчуження цього нерухомого майна, зареєстровано в реєстрі за №6953.

У подальшому, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", яке є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", на підставі договору факторингу від 12.12.2011 №1 відступило ТОВ "Кей-Колект" право вимоги до ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 27.12.2007 №112795050000 (а.с. 32-37).

Одночасно з договором факторингу між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено та нотаріально посвідчено договір від 12.12.2011 про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до умов якого сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованості по кредитному договору, відступаються права вимоги за іпотечним договором від 27.12.2007 №74560/5602 (а.с. 38-41).

Таким чином, судом встановлено, що нерухоме майно ОСОБА_1, а саме, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0800 га, кадастровий номер НОМЕР_1, обтяжене іпотекою з 27.12.2007 на користь ПАТ "УкрСиббанк" та у подальшому з 12.12.2011 на користь ТОВ "Кей-Колект".

Разом з тим, 21.02.2011 набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі №2-13082/10 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" суми боргу у розмірі 1824905,15 грн.

27 грудня 2013 року постановою державного виконавця ВДВС Києво-Святошинського РУЮ відкрито виконавче провадження ВП№38801026 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" боргу у розмірі 1824905,15 грн. (а.с.99).

Постановою державного виконавця ВДВС Києво-Святошинського РУЮ від 10.09.2013 в рамках виконавчого провадження ВП№38801026 накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1, а саме, земельну ділянку площею 0,0800 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходяться за адресою: Київська область,

АДРЕСА_1.

Рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 23.09.2013 №6140011 проведено державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту земельної ділянки площею 0,0800 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідний запис за №2606959.

Вважаючи, що накладення арешту на обтяжене іпотекою майно до прийняття судового рішення на користь інших кредиторів, перешкоджає позивачеві у першочерговому порядку задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, ТОВ "Кей-Колект" звернулось з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що державний виконавець діяв у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», при цьому, виходив з того, що законодавством України не передбачено під час здійснення виконавчих дій заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону України "Про виконавче провадження").

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (частина восьма статті 54 Закону України "Про виконавче провадження").

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку", за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

За змістом частини шостої статті 3 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки.

Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 09.04.2014 року (справа 6-13цс14), а також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.03.2015 року (справа №К/800/53408/14).

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеній у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов»язковим для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що державним виконавцем звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання проведено за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодержателем, та у порушення передбаченого частиною восьмою статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" і частиною шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Отже, висновок суду першої інстанції, що стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іншими зобов'язаннями, може бути звернуто без жодних обмежень, пов'язаних із пріоритетом іпотеки, та без дотримання спеціального порядку, встановленого законом для звернення стягнення на предмет іпотеки, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що скасування постанови про накладення арешту на нерухоме майно є необхідним і достатнім способом захисту порушеного права позивача і додаткового винесення постанови про зняття арешту не потребує, тому позовні вимоги в цій частині є зайвими.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб»єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір при поданні позову 73,08 грн.(а.с.2) та при поданні апеляційної скарги в сумі 1339,80 грн. (а.с.170), загалом 1412,88 грн., які йому мають бути відшкодовані за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області.

Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №38801026 від 10.09.2013 року, виданого ВДВС Києво-Святошинського РУЮ в частині накладення арешту на нерухоме майно: житловий будинок та земельна ділянка (загальною площею - 0,08 га кадастровий номер НОМЕР_1), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1412 (тисяча чотириста дванадцять) грн. 88 (вісімдесят вісім) коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Постанова в повному обсязі складена 11 грудня 2015 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Ю.А.Ісаєнко

О.М.Оксененко

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.