Постанова № 54271176, 07.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 грудня 2015 року № 826/10964/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до

Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації

зелених насаджень міста "Київзеленбуд"

про

стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2014 рік у розмірі 57 110,92 грн. і пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 2 855,50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на закони України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, та зазначає, що Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" повинно було працевлаштувати 7 осіб, проте працевлаштувало 6 осіб в зв’язку з чим до відповідача застосовано адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 57 110,92 грн. та донараховано пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2 855,50 грн., що разом складає 59 966,42 грн.

Відповідач заперечень по суті позову не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" є юридичною особою (код ЄДРПОУ 03362123) та перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

18 лютого 2015 року Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 по формі №10-ПІ (поштова-річна), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично за рік становить – 183, з них середньооблікова кількість штатних працівників, якім відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 6, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 7.

Позивач вказує, що відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу призначеного для працевлаштування інвалідів у відповідності до Закону України ««Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме не працевлаштовано одного інваліда.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон № 875-XII)

Згідно ст. 18 вказаного закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вказаного судом вбачається, що обов'язком підприємств є:

по-перше, зобов'язання виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів (у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством);

по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

по третє, звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вказаний перелік обов'язків підприємства є вичерпним.

Таким чином, з урахування вищевикладеного, можна зробити висновок, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Вказана правова позиція підтверджена, зокрема, у постанові Верховного суду України від 16.04.2013 року у справі №21-81а13.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць, відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (частина шоста статті 19 Закону № 875-ХІІ).

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно ст. 218 частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин не відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, у постанові Верховного суду України від 02.04.2013 по справі №21-95а13 зазначено наступне «..Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією та Законом України від 25 червня 1991 року N 1251-ХІІ, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення... Частиною другою статті 20 Закону N 875-ХІІ передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення….».

Частино 1 ст. ст. 244-2 КАС України визначено, зокрема, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З аналізу вказаного в сукупності, судом вбачається що при вирішенні питання про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відповідно до ст. 20 Закону № 875-XII слід досліджувати наявність факту скоєння юридичною особою правопорушення та встановлення факту не вжиття останнім всіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Так, з наявного в матеріалах справи листа №03-28/1388 від 22.04.2015 року вбачається, що відповідачем подавалася звітність за формою №3-ПН до в 2014 році, зокрема, 02.07.2014 року. У вказаному звіті містяться відомості щодо відкритих вакансій у кількості, що відповідає встановленим нормам Закону 875-XII. Окрім того, з листа вбачається, що протягом 2014 року безробітні з числа інвалідів, що перебували на обліку в Печерському районному центрі зайнятості, зокрема, до КО "Київзеленбуд" не направлялися.

Суд наголошує, що Законом №875-XII не встановлено обов'язку підприємства подавати звітність «Інформація про попит на робочу силі (вакансії) по формі №3-ПН кожного місяця. Таким чином, суд приходить до висновку, що Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" вживалися дії щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, однак інваліди до відповідача з метою їх працевлаштування не направлялися.

Окрім зазначеного, суд звертає увагу , що позивачем не надано доказів, що відповідачем не створювалися місця для інвалідів чи відмовлено у працевлаштуванні інвалідів, які зверталися до підприємства самостійно або за направленням центру зайнятості.

Враховуючи те, що відповідачем подавався звіт за формою 3-ПН, доказів порушення відповідачем статті 18 Закону № 875-XII позивачем не надано, а судом не встановлено, суд дійшов до висновку про вжиття Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відтак відсутні підстави для застосування адміністративно-господарської санкції та пені.

Аналогічна правова позиція підтверджена Верховним Судом України у постанові від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11.

В силу ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя А.С. Мазур