Рішення № 54264176, 30.11.2015, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 30.11.2015

Справа № 501/3437/15-ц

2/501/1382/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2015 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Смирнова В.В.,

при секретарі Пращук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Іллічівську Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа ОСОБА_3) про визнання договору дарування дійсним,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування дійсним, стверджуючи, що 02 серпня 2005 року її (позивачки) мати - ОСОБА_2, яка до розірвання шлюбу у 2006 році мала прізвище - Поркуян подарувала їй особисто 60800 гривень, отримані від продажу її дачі (земельної ділянки) за адресою: Молодіжненська сільська рада, с.Молодіжне, ОГСТ «Заря», вул.Цвіточна, 65 та 6200 евро, що за курсом НБУ складало 36873 гривень. Вказані кошти мати надіслала позивачці банківським переказом «Western Union», так як на той момент знаходилася за кордоном (в Італії), де працювала за контрактом.

Зазначений письмовий договір відповідачка оформила листом від 22 липня 2005 року, який позивачка отримала до 02 серпня 2005 року.

Позивачка вказує, що зазначені подаровані їй кошти в сумі 117673 гривень вона повністю витратила на придбання інвестиційної квартири №65 в будинку №4 (будівельна адреса будинку №8; по вул.Карла Маркса в м.Іллічівську, тобто придбала частину майнових прав на вказану квартиру.

Також позивачка зазначає в позові, що в провадженні Іллічівського міського суду знаходиться цивільна справа №501/2212/15-ц за позовом колишнього чоловіка позивачки - ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя в тому числі і майнових прав на вище вказану квартиру, тому їй (позивачці) необхідно надати до суду певні докази придбання частини майнових прав за її власний кошт.

Разом з тим, на теперішній час відповідачка ухиляється від нотаріального оформлення спірного договору, мотивуючи це тим, що вона знаходиться за кордоном (в Італії), де працює за контрактом і не має фінансово і можливості приїздити до України та оплатити послуги нотаріуса.

У звязку з цим позивачка звернулася до суду з даним позовом та просить суд визнати дійсним договір дарування від 22 липня 2005 року, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 6200 євро, що за курсом НБУ складало 36873 гривень та 80800 гривень, які ОСОБА_1 прийняла в дар 02 серпня 2005 року та стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1 усі понесені судові витрати під час розгляду справи за даним позовом.

Позивачка була належним чином сповіщена про день і час судового розгляду справи, однак до суду не зявилася та надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, просила позов задовольнити.

Відповідачка була належним чином сповіщена про день і час судового розгляду справи, однак до суду не зявилася та надала заяву про визнання позову (а.с.14-15), просила позов задовольнити, мотивуючи тим, що вона подарувала доньці особисто 80800 гривень, отримані від продажу її дачі (земельної ділянки) за адресою: Молодіжненська сільська рада, с.Молодіжне, ОГСТ «Заря», вул.Цвіточна, 65 та 6200 євро. Вказані кошти вона (відповідачка) надіслала позивачці банківським переказом «Western Union», так як на той момент знаходилася за кордоном (в Італії), де працювала за контрактом. Зазначений письмовий договір відповідачка оформила листом від 22 липня 2005 року, який позивачка отримала до 02 серпня 2005 року.

Третя особа ОСОБА_3 також був належним чином сповіщений про день і час судового розгляду справи, однак до суду не зявився та представник третьої особи надав до суду заяву про застосування строків позовної давності (а.с.119-121), просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності і відсутності підстав для його поновлення.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звертатися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позову.

За змістом даної норми закону при вирішенні цивільного спору суд з'ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє у позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням цивільного спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє у позові саме з цих підстав.

Таким чином, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Судом встановлено, що відповідно до копії виписки з банківського переказу «Western Union» (а.с.5, 55), заяви на видачу готівки від 02 серпня 2005 року (а.с.7), мати позивачки - ОСОБА_2 переслала позивачці ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 6200 евро, що за курсом НБУ складало 36873 гривень.

Згідно копії договору купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: Молодіжненська сільська рада, с.Молодіжне, ОГСТ «Заря», вул.Цвіточна, 65 вбачається, що ОСОБА_1 продала вказану земельну ділянку ОСОБА_4 (а.с.6,57).

Відповідно до копії закордонного паспорту відповідачки (а.с.17-33) вбачається, що відповідачка перебувала у вказаний період в Італії.

Згідно копії свідоцтва від 02 серпня 2005 року за ОСОБА_1 закріплено обєкт інвестування - 2-кімнатна квартира №47 загальною площею 71,52 кв.м., розташована на 12 поверсі будинку 8 по вул.Карла Маркса 4 в м.Іллічівську (будівельна адреса) (а.с.58).

Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла й операцій з нерухомістю", управитель ФФБ надає забудовнику перелік довірителів, які мають право отримати у власність закріплені за ними обєкти інвестування, відповідно до отриманих довірителями від управителя майнових прав на ці обєкти інвестування, і повідомляє про введення обєкта будівництва в експлуатацію, а на письмову вимогу довірителя надає йому копію відповідного акту.

Отже, з часу сплати довірителем ОСОБА_1 100% вартості обєкту інвестування, у неї виникло право на отримання майнових прав на закріплений за нею обєкт інвестування - 2-кімнатну квартиру №47 загальною площею 71,52 кв.м., розташована на 12 поверсі будинку 8 по вул.Карла Маркса 4 в м.Іллічівську (будівельна адреса).

У відповідності до ч.1 ст.717 Цивільного Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно (дарунок) у власність, при цьому, відповідно до ч.1 ст.722 Цивільного Кодексу право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Згідно ч.5 ст.719 Цивільного Кодексу договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує пятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір дарування є одностороннім правочином, реальним - з дня передачі речі, нотаріально посвідченим та зареєстрованим.

Згідно ч.1 ст.219 Цивільного Кодексу у разі недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

У відповідності до ч.2 ст.219 Цивільного Кодексу суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставин, яка не залежала від її волі.

Згідно Цивільного Кодексу договір дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консесуальний.

Договір дарування є, як правило, одностороннім договором, тобто таким, коли одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність, причому, остання не приймає на себе ніяких обовязків, а стає лише власником цього майна або наділяється правом вимагати передання йому дарунка. Цивільний кодекс прямо встановлює заборону обумовлення в договорі дарування обов'язку обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру (ч.2 ст.717 Цивільного Кодексу).

Новелою у цивільному законодавстві стало положення ст.725 Цивільного кодексу, яке надало можливості трансформації договору дарування в двосторонній договір. Відповідно до цієї статті, договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Аналізуючи зміст цього положення та ч.3 ст.626 Цивільного Кодексу, можна зазначити, що у такому разі правами та обовязками наділяються обидві сторони договору, а отже є достатньо підстав для віднесення такого договору до двосторонніх. Крім того, воно не суперечить ч. 2 ст.717 Цивільного Кодексу, бо обовязок обдаровуваного вчинити будь-яку дію майнового характеру встановлюється на користь не дарувальника, а третьої особи.

Враховуючи викладене, суд погоджується з позицією позивача, що до спірних правовідносин можливо одночасно застосувати і положення ст.220 Цивільного Кодексу.

Так, згідно ч.1 ст.220 Цивільного Кодексу у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У відповідності до ч.2 ст.220 Цивільного Кодексу - якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Отже, суд приходить до висновку про наявність порушеного права позивачки та необхідності його захисту у суді.

Разом з тим, позивачка звернулася до суду з даним позовом тільки 27 липня 2015 року, тобто з пропуском строку звернення до суду з даним позовом, тому слід відмовити у задоволенні позову саме з цих підстав.

Керуючись ст.ст. ст.220, 256, 257, 267 ЦК України, ст.ст.213-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа ОСОБА_3) про визнання договору дарування дійсним відмовити у повному обсязі через пропуск позовної давності звернення до суду.

Рішення може бути оскаржено, до апеляційного суду Одеської області через Іллічівський міський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення, або отримання його копії.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області ОСОБА_5