Рішення № 54259891, 10.12.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/4894/13-ц Номер провадження 22-ц/786/647/15Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. Мартєв С. Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

І М ЕН Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2015 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області у складі:

головуючого - МАРТЄВА С.Ю.,

суддів - ХІЛЬ Л.М., ЧІЧІЛЯ В.А.,

за участю секретарів - САМОЙЛОВОЇ М.Д.,КОЛОДЮК О.П.,

ГНАТЮК О.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного підприємства «Будімпекс» про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, усунення перешкод у користуванні власністю.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, у якому зазначила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 13.08.99 року по 25.10.07 року.

За час шлюбу за спільні кошти ними придбані АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2.

Також зазначає, що після розлучення сторони продовжували проживати разом, мали спільний бізнес - ПП «Будімпекс» і придбали автомобіль Acura MDX д.н. НОМЕР_1.

У травні 2013 року ОСОБА_4 повідомив про придбання житлового будинку АДРЕСА_3 і запропонував продати АДРЕСА_1.

Після відмови ОСОБА_3 на відчуження квартири, відповідач вимагав від неї звільнити квартиру та почав заперечувати спільне придбання сторонами майна як у шлюбі, так і поза шлюбом.

Під час розгляду справи позивачка неодноразово змінювала та доповнювала свої вимоги.

Остаточно просила встановити факт спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу із 26.11.07 року по 27.06.13 року, визнати об'єктами спільної сумісної власності подружжя АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, житловий будинок по АДРЕСА_4, автомобіль Acura MDX д.н. НОМЕР_1.

Поділити спільне майно подружжя, визнавши за позивачкою право власності на АДРЕСА_1, а за відповідачем право власності на АДРЕСА_2, житловий будинок по АДРЕСА_4, автомобіль Acura MDX д.н. НОМЕР_1.

Також просила зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні АДРЕСА_1 і стягнути на свою користь ? частину вартості АДРЕСА_2, житловий будинок по АДРЕСА_4, автомобіль Acura MDX д.н. НОМЕР_1 (т.2 а.с.69).

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2015 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі порушено питання про скасування рішення з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і ухвалення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

У лютому 2015 року до апеляційного суду надійшла заява неповнолітньої ОСОБА_5 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 .

У судовому засіданні ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник проти скарги заперечували, суду пояснили, що сім'я фактично розпалася із 2003 року, сторони жили своїм окремим життям, офіційно шлюб не розривали задля спільної дитини.

ПП «Будімпекс» не є спільною власністю подружжя, оскільки засновано у 2003 році на кошти, отримані у подарунок від іншої жінки, з якою він на той час мешкав разом і збирався одружитися та створити спільний бізнес.

Квартира АДРЕСА_1 придбана за кредитні кошти, які повертав банку особисто він, зокрема після розірвання шлюбу.

Квартира АДРЕСА_2 набута у власність юридичною особою ПП «Будімпекс», тому не є спільним майном подружжя. Спірна квартира перебувала заставним майном за кредитним договором підприємства та у подальшому відчужена з метою погашення банківського кредиту, про що надаються відповідні документи.

Решта майна ним придбана після розірвання шлюбу.

За відсутності у справі диску із технічною фіксацією засідання місцевого суду від 28.05.14 року, у якому сторони визначали свої позиції, давали особисті пояснення, зверталися до суду із заявами і клопотаннями, апеляційним судом повторно заслухані пояснення сторін та задоволені їх клопотання про допит свідків та приєднання документів.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що остання підлягає задоволенню частково.

Виходячи з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального й процесуального права.

Місцевим судом вірно встановлені фактичні обставини укладання шлюбу сторонами 13.08.99 року, придбання під час шлюбу АДРЕСА_1 та припинення шлюбних відносин за рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25.10.07 року у порядку ст.114 СК України.

Судом першої інстанції правильно встановлений зміст спірних правовідносин, дана належна оцінка доказам у справі, а висновок суду про безпідставність заявлених вимог про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу із 26.11.07 року по 27.06.13 року відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи.

Проте, відмовляючи за таких обставин у позові про поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив із пропуску позивачкою трирічного строку звернення до суду із часу розірвання шлюбу.

З таким висновком місцевого суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його при неповному з'ясуванні обставин справи та із помилковим застосуванням норм матеріального права.

З огляду на абз.3 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).

Із справи убачається, що ОСОБА_4 змінив замки АДРЕСА_1 та почав перешкоджати проживанню там позивачки влітку 2013 року, тому строк звернення нею за судовим захистом на час звернення не сплинув.

За таких обставин, вимоги ОСОБА_3 про визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя АДРЕСА_1 та усунення перешкод у користуванні нею є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Між тим, доводи апелянта про спільне проживання однією сім`єю після розірвання шлюбу, з 26.11.07 року по 27.06.13 року ,крім пояснень свідків,спростовуються матеріалами справи.

Звертаючись до суду за розірванням шлюбу сама ОСОБА_3 у позові зазначала, що шлюбні відносини припинені із квітня 2007 року (т.3 а.с.206).

У власноруч складеній заяві від 3.06.13 року прокурору Київського району м. Полтави ОСОБА_3 зазначала, що шлюб між сторонами розірвано у 2007 році, у придбаній у шлюбі АДРЕСА_1 вона прописана та мешкає разом із дочкою. ОСОБА_4 у цієї квартирі не прописаний і не проживав (т.2 а.с. 214).

Аналогічні відомості викладені нею у особистих поясненнях на ім'я начальника Київського РВ ПМУ УМВС У у Полтавській області від 3.06.13 р. (т.2 а.с. 216).

Сусідка ОСОБА_6 у письмових поясненнях на ім'я начальника Київського РВ ПМУ УМВС У у Полтавській області від 3.06.13 р. повідомила, що у АДРЕСА_1 мешкає громадянка на ім'я ОСОБА_3 разом із дочкою на ім'я ОСОБА_5. (т.2 а.с. 117).

Сусідка ОСОБА_7 у письмових поясненнях на ім'я начальника Київського РВ ПМУ УМВС У у Полтавській області від 3.06.13 р. повідомила, що близько 5 років у АДРЕСА_1 мешкає громадянка на ім'я ОСОБА_3 разом із дочкою. Декілька разів бачила невідомого чоловіка, який навідував ОЛЬГУ (т.2 а.с. 118).

У лютому 2014 року позивачка знову звертається до Київського РВ ПМУ УМВС У у Полтавській області, як вона сама зазначає у заяві «з метою інформування» (т.2 а.с.223).

У особистих поясненнях на ім'я начальника Київського РВ ПМУ УМВС У у Полтавській області від 15.02.14 р. ОСОБА_3 повідомляє, що близько 6 років тому розлучилася із відповідачем. Під час шлюбу сторонами придбано АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2. Обидві квартири оформлені на ОСОБА_4 Після розлучення сторони фактично проживали у обох квартирах разом, а з травня 2013 року почалися сварки, відповідач почав її виселяти.

У червні 2013 року нею подано позов про поділ спільного майна подружжя, а у лютому 2014 року ОСОБА_4 вивіз спільне майно із АДРЕСА_1.

До органів внутрішніх справ звернулася з метою фіксації даного факту для подальшого використання у судовому засіданні у цивільній справі (т.2 а.с. 224).

Таким чином версія спільного проживання сторін після розлучення виникла у позивачки лише після звернення до суду за поділом спільного майна подружжя, як вона сама зазначає «для подальшого використання у судовому засіданні у цивільній справі», з метою штучного збільшення обсягу майна, що підлягає поділу.

Апеляційний суд критично оцінює наявні у справі фото таблиці.

Організація ОСОБА_4 відпочинку спільної дочки ОСОБА_5 в Україні і за її межами у супроводі колишньої дружини та спільне святкування дня народження не свідчить про зберігання подружніх відносин, оскільки на підставі ч.2 ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. (т.1 а.с.15- 21,63-77).

До справи також приєднані фото святкувань і відпочинку позивачки із іншими якнайменш 7 різними особами чоловічої статі, проте з цього не випливає, що вона із усіма ними проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу (т.3 а.с.137- 145).

Факт таких святкувань у АДРЕСА_1 ставить під обґрунтований сумнів спільне проживання там сторін однією сім'єю.

Сам ОСОБА_4 надав суду докази проживання та одруження із іншою жінкою (т.3 а.с.151- 154).

З урахуванням викладеного вимоги позивачки про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу із 26.11.07 року по 27.06.13 року і визнання об'єктами спільної сумісної власності подружжя житлового будинку по АДРЕСА_4, автомобіля Acura MDX д.н. НОМЕР_1, придбаних відповідачем поза шлюбом, слід відмовити за безпідставністю.

Посилання апелянта на необхідність визнання спільним майном подружжя та поділ АДРЕСА_2 не ґрунтуються на законі.

Із справи убачається, що стороною договору про пайову участь в будівництві спірної квартири виступило ПП «Будімпекс» (т.1 а.с. 117-122).

За рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради №318 від 10.07.07 року право власності оформлено та належним чином зареєстровано за ПП «Будімпекс» (т.1 а.с.38,47-48).

Відповідно до статті 191 ЦК України, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

За змістом абзацу 6 п.2.2 рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, на думку Конституційного Суду України, приватне підприємство, засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

За таких обставин предметом визнання права спільної сумісної власності подружжя та поділу має виступати не окрема частка активів юридичної особи, а саме приватне підприємство як єдиний майновий комплекс із усіма видами майна, призначеного для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги підприємства перед ПАТ «Полтава-банк» за кредитними договорами на суму 1 000 000 грн. та 750 000 грн. (т.3 а.с.115-128).

Таких позовних вимог позивачкою у справі не заявлялось.

З урахуванням викладеного позовні вимоги про визнання спільним майном подружжя та поділ АДРЕСА_2 є безпідставними та не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення місцевого суду скасуванню із постановленням нового про задоволення заявлених вимог позивачки про визнання об'єктом спільної сумісної власності сторін АДРЕСА_1 та зобов'язання ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_3

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує положення статті 88 ЦПК, тому стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Вартість автомобілю «Acura» складає 228 227 грн. (т.2 а.с.1-25), вартість АДРЕСА_1 - 414 669 грн. (т.2 а.с.42-48), вартість АДРЕСА_2 1 398 633 грн. (т.2 а.с.99-103), вартість земельної ділянки по АДРЕСА_4 складає 218 820 грн. (т.2 а.с.55-59), а усього обсяг спірного майна складає 2 260 349 грн. Вартість половини обсягу майна, на яку висунула вимоги становить 1 130 174,5 грн.

Вартість половини АДРЕСА_1 (яка визнана спільною сумісною власністю подружжя) складає 207 334, 5 грн., тому майнові вимоги ОСОБА_3 задоволено на 1/5.

Апелянту ОСОБА_3 письмово пропонувалося надати розрахунок витрат адвокатом часу на участь у справі для вирішення питання щодо відшкодування (т.3 а.с. 172), проте такий розрахунок суду не надано.

Таким чином судові витрати апелянта за юридичну допомогу відшкодуванню не підлягають за відсутністю документального підтвердження.

Пропорційно частині задоволених вимог відшкодуванню апелянту підлягають судові витрати, пов'язані із розглядом вимог щодо АДРЕСА_1, а саме за подачу позову 688,2 грн. (т.1 а.с.1-2), вартість експертної оцінки зазначеної квартири 500 грн. (т.2 а.с.47), забезпечення позову щодо зазначеної квартири 229,4 грн. (т.1 а.с.22-25), за подачу апеляційної скарги щодо вимог майнового характеру 344,1 грн. та немайнового - 57,33 грн. (т.3 а.с.175), а усього 1 819,03 грн..

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного підприємства «Будімпекс» про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, усунення перешкод у користуванні власністю задовольнити частково.

Визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_3.

У решті позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 819,03 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: С. Ю. МАРТЄВ

Судді : Л. М. ХІЛЬ

В. А. ЧІЧІЛЬ

З оригіналом згідно:

суддя С.Ю. МАРТЄВ