Ухвала суду № 54258556, 10.12.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/1572/15-к Провадження №11-кп/773/508/15 Головуючий у 1 інстанції:Сівчук А. Є. Категорія:ч. 1 ст. 286 КК України Доповідач: Оксентюк В. Н.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2015 року місто ОСОБА_1

Апеляційний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Оксентюка В.Н.,

суддів Польового М.І., Бешти Г.Б.,

з участю секретаря Гладкого В.В.,

прокурора Васьовчика І.В.,

потерпілої ОСОБА_2,

представника потерпілої ОСОБА_3 ОСОБА_4,

обвинуваченої ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12013020010003702 за апеляційними скаргами прокурора прокуратури міста Луцька та обвинуваченої ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2015 року, яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, українка, громадянка України, уродженка с. Поступель Ратнівського району Волинської області, жителька м. Луцьк, вул. Конякіна, 25а/60 Волинської області, ІНФОРМАЦІЯ_2, одружена, працює приватним підприємцем, є депутатом Боровненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, раніше не судима,

засуджена за ст. 286 ч. 1 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 5100 (пять тисяч сто) гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.

Стягнуто з ОСОБА_5 в користь потерпілої ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 35000 (тридцять пять тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_5 в дохід держави 782,40 (сімсот вісімдесят дві) гривні сорок копійок витрат за проведення судових експертиз в даному кримінальному провадженні.

Переглядаючи справу в порядку апеляційного провадження, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Згідно вироку суду ОСОБА_5 визнана винною у тому, що 01 серпня 2013 року, близько 11:00 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «Рено Мастер», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по правій смузі руху по вул. Кравчука, в напрямку вул. Воїнів Інтернаціоналістів зі сторони проспекту Соборності в м. Луцьку, зі швидкістю приблизно 20-25 км/год., порушила вимоги пунктів 2.3 (б), 12.3 Правил дорожнього руху України, а саме: проявила безпечність та неуважність, неправильно оцінила дорожню обстановку, відволіклась від спостереження, помітивши попереду свого автомобіля на відстані до 30 метрів пішохода, котрий здійснював перехід проїзної частини дороги поза пішохідним переходом, не вжила негайних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу або ж шляхом безпечного об'їзду, таким чином не надала дорогу пішоходу, який здійснював перехід проїзної частини, в результаті чого здійснила наїзд правою передньою частиною автомобіля на ОСОБА_6

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого поперечного метаепіфізарного відламкового зламу обох кісток правої гомілки із незначним зміщенням кісткових відламків, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.

У поданій апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок його м'якості. Вказує, що ОСОБА_5 вину у вчинені інкримінованого їй злочину не визнала, не розкаялась та не сприяла розкриттю злочину. Тому застосування покарання лише у виді штрафу не є достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати, постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Обвинувачена ОСОБА_5 у поданій апеляційній скарзі зазначає, що інкримінованої їй дорожньо-транспортної пригоди вона не вчиняла, а потерпілий ОСОБА_7 сам впав на дорозі біля припаркованих машин.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно не врахував розписки потерпілого, яку він дав у присутності медсестри про те, що жодних претензій до неї немає.

Також судом належно не перевірено і не спростовано пояснень померлого ОСОБА_6, які також зафіксовані в його медичній карті, що 01 серпня 2013 року він звернувся в травмпункт через травму в побуті, а саме впав на вулиці.

На відсутність факту ДТП, на думку обвинуваченої, свідчить також те, що працівники міліції, які прибули на вул. Кравчука у м. Луцьку після огляду дорожнього покриття, прилеглої території та її автомобіля, не знайшли жодних слідів, які б свідчили про зіткнення її авто з пішоходом. Тому через відсутність події ДТП працівники міліції не внесли цього факту в ЄРДР.

Вказує, що жоден зі свідків, які були допитані судом не сказав, що бачив як саме відбулась ДТП вони лише чули звук схожий на удар. На її думку вони могли чути звук падіння людини на виступаючі частини дорожнього покриття.

Тобто припущення свідків суд незаконно поклав в основу вироку, а усі сумніви щодо доведеності вини особи, відповідно до ст. 62 Конституції України, тлумачаться на користь особи.

Також зазначає, що потерпілий ОСОБА_7 помер природною смертю і при житті дав розписку, що він до неї претензій матеріального та морального характеру не має, а тому суд першої інстанції у задоволенні цивільного позову ОСОБА_3 мав відмовити.

Просить вирок скасувати і закрити кримінальне провадження за відсутністю події злочину.

У поданому на апеляційну скаргу прокурора запереченні обвинувачена ОСОБА_5 вказує на те, що злочин, який їй інкримінується є злочином невеликої тяжкості, а невизнання нею вини у його вчиненні не є обставиною, яка обтяжує її відповідальність. Вважає, що прокурором в апеляційній скарзі не наведено достатніх доказів для призначення їй покарання у виді обмеження волі строком на три роки та позбавлення права керувати транспортними засобами на три роки .

Щодо заявленого цивільного позову, то обвинувачена вказує, що відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 26.06.2014 року №38 причиною смерті ОСОБА_6 стала гостра легенево-серцева недостатність. Тобто, останній помер у лікарні від причин не повязаних з ДТП, після того як шість днів перебував вдома. Тому вважає, що суд незаконно та необґрунтовано дійшов висновку про стягнення 35000,00 грн. моральної шкоди на користь потерпілої.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляцій, обвинувачену ОСОБА_5, яка апеляційну скаргу підтримала, просила вирок скасувати, а провадження у справі закрити, апеляцію прокурора заперечила, прокурора, який свою апеляційну скаргу підтримав, а апеляційну скаргу обвинуваченої заперечив, потерпілу та представника потерпілої, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляцій, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Дії ОСОБА_5 кваліфікував за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження і така кваліфікація її дії є правильною.

Винуватість ОСОБА_5 у вчиненому кримінальному правопорушенні повністю стверджуються сукупністю зібраних і перевірених у суді першої інстанції доказів, а саме:

показаннями потерпілої ОСОБА_2, яка є сестрою ОСОБА_6, яка у суді першої інстанції ствердила, що близько 15.00 год. 01 серпня 2013 року їй зателефонувала ОСОБА_1 та повідомила, що її брата збила машина.

Чоловік потерпілої ОСОБА_8 в суді першої інстанції показав, що після того як дізнався про ДТП, то поїхав на місце її вчинення на вул. Кравчука, де від очевидців дізнався обставини здійснення наїзду на ОСОБА_6 Для вияснення обставин поїхав до обвинуваченої ОСОБА_5, яка повідомила, що ОСОБА_7 вона зачепила лише дзеркалом свого автомобіля.

Свідок ОСОБА_1, яка є сусідкою ОСОБА_6 в суді першої інстанції ствердила, що обвинувачена ОСОБА_5 в серпні 2013 року разом з двома незнайомими чоловіками привезла додому потерпілого ОСОБА_6 та повідомила, що останнього на Варшавському ринку збила машина, а вона зі своєї доброї волі завезла його в лікарню, де останньому було надано першу медичну допомогу, яку вона і оплатила. При цьому ОСОБА_5 показала розписку про відсутність у ОСОБА_6 до неї будь-яких претензій.

В суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_5 не заперечувала того, що вона 01 серпня 2013 року близько 11.00 год. на вул. Кравчука в м. Луцьку керувала автомобілем «Рено Мастер». За 30 метрів попереду бачила як чоловік переходив дорогу зліва на право відносно руху її автомобіля. Проїхавши далі, в дзеркало заднього виду вона побачила людину, яка лежала між автомобілями. Зупинилась поцікавитись що сталося, дала потерпілому грошей, а в подальшому завезла в травмпункт, де оплатила першу медичну допомогу. Свої дії пояснила як жест доброї волі.

Про те, що потерпілий ОСОБА_6 не просто впав на дорозі біля припаркованих машин, як стверджує обвинувачена ОСОБА_5, а він був збитий автомобілем «Рено Мастер» під керуванням останньої, також ствердили свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які в суді першої інстанції показали, що бачили автомобіль «Рено», який рухався зі швидкістю 40-60 км/год після чого чули звук удару і бачили як ОСОБА_6, який в той час переходив дорогу, відлетів від автомобіля та впав на асфальт. Автомобіль зупинився і з нього вийшли дві жінки, які допомогли ОСОБА_6 сісти на бордюру.

Також в суді свідок ОСОБА_10 ствердив, що коли він підійшов до ОСОБА_6 і сказав ОСОБА_5, що вона збила людину і потерпілого необхідно завезти в лікарню, то вона факту ДТП не заперечувала, лише сказала, що у неї не має часу.

Посилання ОСОБА_5 в своїй апеляційній скарзі на зміст розписки підписаної ОСОБА_6 про відсутність у нього до обвинуваченої претензій матеріального та морального характеру, жодним чином не свідчить про відсутність факту дорожньо-транспортної пригоди та наїзду обвинуваченою ОСОБА_5 на потерпілого ОСОБА_6

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги показань ОСОБА_5, які вона давала у судовому засіданні, де стверджувала, що її автомобіль будь-якого контакту з ОСОБА_6 не мав, а потерпілий сам впав між автомобілями, оскільки, такі доводи спростовуються як вищенаведеними доказами так і іншими доказами, які в ході судового розгляду дослідив суд першої інстанції.

Зокрема, винуватість ОСОБА_5 у вчиненому кримінальному правопорушенні, крім показань свідків, ґрунтуються на інших матеріалах кримінального провадження, а саме: даних протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 03 серпня 2013 року та схемою до нього, відповідно до яких, потерпілий ОСОБА_6 переходив проїжджу частини дороги зліва на право щодо руху автомобіля «Рено Мастер», яким керувала обвинувачена ОСОБА_5, і наїзд автомобіля на потерпілого відбувся за проїжджій частині дороги за 3.7 метра від правої частини дороги по ходу руху автомобіля. При огляді місця події у вказаній частині дороги каменів чи інших предметів за які міг би перечепитись потерпілий виявлено не було. ( а.с. 76-77 ).

Це обєктивно спростовує доводи обвинуваченої, що потерпілий перечепився за камінь і впав на дорогу, отримавши при цьому тілесні ушкодження.

Аналогічні обставини встановлені і при проведенні слідчого експерименту з участю очевидця події - свідка ОСОБА_10, який також підтвердив, що наїзд автомобіля «Рено-Мастер» на потерпілого ОСОБА_6 відбувся на проїжджій частині дороги, яку потерпілий перетинав зліва на право по ходу руху вказаного автомобіля ( а.с. 96-98).

З протоколу огляду місця події (трупа потерпілого ОСОБА_6О.) від 07.08.2015 року та фототаблиць до нього встановлено, що на правій руці потерпілого виявлені тілесні ушкодження у виді синців темно-бурого кольору. Права нога потерпілого ОСОБА_6 знаходиться у гіпсі. Інших тілесних ушкоджень на тілі потерпілого не за зафіксовано Вказаним протоколом також підтверджується та обставина, що на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 знаходився правою частиною тіла до автомобіля, що вказує на правдивість показань очевидців події свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (а.с.79-82).

Винуватість ОСОБА_5 у цій дорожньо-транспортній пригоді також стверджується висновком судово-медичної експертизи № 294 від 25.09.2013 року (а.с.83-88). Згідно цього висновку виявлені у ОСОБА_6О тілесні ушкодження отримані ним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди при контакті потерпілого із виступаючими допереду частинами рухаючогося автомобіля із правою передньо-боковою поверхнею тіла потерпілого, який перебував у вертикальному положенні і малоімовірне виникнення їх при падінні з висоти власного росту як з прискоренням так і без нього.

Свідки та очевидці події ОСОБА_10 та ОСОБА_9 підтвердили, що саме у такому положенні і перебував потерпілий ОСОБА_6 в момент наїзду на нього автомобіля, яким керувала обвинувачена ОСОБА_5, що також вказує на правдивість показань цих свідків.

Згідно ж висновку комісійної судово-медичної експертизи № 38 від 26 червня 2014 року встановлено, що у даному конкретному випадку мала місце автотравма фронтальний наїзд з ударом легковим автомобілем «Рено Мастер» на потерпілого ОСОБА_6 з послідуючим відкиданням останнього і падінням на земне покриття; первинний контакт відбувся передньою крайньою правою частиною рухаючогось автомобіля із правою передньо-боковою поверхнею тіла пішохода, який перебував у вертикальному положенні ( а.с. 107-117 ).

Наведене також спростовує твердження обвинуваченої ОСОБА_5, що її автомобіль не мав будь-якого контакту з ОСОБА_6, а він просто впав на бордюру між автомобілями.

Також встановлено, що в заданій дорожній ситуації обвинувачена ОСОБА_5 з моменту виявлення небезпеки для руху мала технічну можливість уникнути наїзду на пішохода (потерпілого ) шляхом застосування негайного гальмування, що підтверджується висновком авто-технічної експертизи № 231 від 13.01.2014 року.

З врахуванням усіх зазначених вище обставин у їх сукупності, колегія суддів судової вважає, що винуватість ОСОБА_5 у порушені правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесні ушкодження повністю доведена зібраними і перевіреними у суді першої інстанції доказами, а тому доводи ОСОБА_5 про відсутність події дорожньо-транспортної пригоди та її вини у ній, колегія суддів до уваги не приймає.

Відповідно до пунктів 2.3 «б» та 12.3 Правил дорожнього руху України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобовязаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну.

У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій обєктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху обїзду перешкоди.

Вказаних вимог Правил дорожнього руху обвинувачена ОСОБА_5 не дотрималась і саме порушення вимог цих пунктів Правил перебувають у безпосередньому причинному звязку з даною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, а тому в діях ОСОБА_5 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Вказаних вимог закону при призначенні ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції дотримався.

Врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином невеликої тяжкості. Обставин, що обтяжують чи помякшують покарання судом не встановлено.

Щодо особи обвинуваченої то суд врахував, що вона раніше не судима, має постійне місце роботи та проживання, на утриманні перебуває неповнолітня дочка.

Врахувавши усі наведені вище обставини у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_5 покарання у межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу в розмірі трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Обговорюючи питання про додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами суд першої інстанції виходив з конкретних обставин справи, поведінки обвинуваченої та того, що ОСОБА_5 займається підприємницькою діяльністю і посвідчення водія їй необхідне для здійснення такої діяльності, а тому судом правильно не застосовано щодо неї додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Невизнання обвинуваченою вини не є обставиною, що обтяжує покарання, а є лише способом захисту від обвинувачення і така поведінка обвинуваченого не може враховуватись при призначенні покарання. Тому доводи прокурора у апеляції, що ОСОБА_5 вини не визнала, не розкаялась і не сприяла розкриттю злочину не впливають на тяжкість вчиненого правопорушення і до уваги колегією суддів не приймаються.

Призначене ОСОБА_5 покарання відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарань, є необхідним і достатнім для її виправлення.

Тому підстав для скасування вироку і ухвалення нового вироку, з призначенням ОСОБА_5 більш суворого покарання, з підстав викладених у апеляції прокурора, немає.

Разом з тим, задовольняючи частково цивільний позов про стягнення з обвинуваченої ОСОБА_5 в користь потерпілої ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 35000 гривень суд першої інстанції вирок в цій частині не умотивував. Зокрема, не дав жодної правової оцінки розписці, яка знаходиться у матеріалах провадження про те, що ОСОБА_6 претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_5 не має. Визначаючи розмір моральної шкоди суд першої інстанції у вироку не зазначив з тілесних ушкоджень чи факту смерті потерпілого він виходив. У вироку суд також не вказав якими діями чи бездіяльністю обвинуваченої була завдана потерпілій моральна шкода, норми закону за яким обвинувачена має нести відповідальність за шкоду, а також не обґрунтував її розмір.

Оскільки суд першої інстанції вирок в цій частині не взагалі умотивував, а обвинувачена ОСОБА_5 заперечує свою вину у цьому, то враховуючи специфіку судового розгляду, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції і прийняти з цього приводу будь-яке рішення.

Тому вирок суду першої інстанції у частині вирішення цивільного позову підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. 405, 407, 409 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу прокурора прокуратури міста Луцька залишити без задоволення, а апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_5 в частині вирішення цивільного позову скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті вирок залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13