Рішення № 54257190, 02.12.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1727/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2595/2015

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Бойчук І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Проскурніцького П.І., Вакарук В.М.,

секретаря Драганчук У.М.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення неповнолітніх дітей їхній матері та відшкодування моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа орган опіки та піклування - служба у справах дітей Тисменицької РДА про зміну місця проживання неповнолітніх дітей за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2015 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення неповнолітніх дітей їхній матері та відшкодування моральної шкоди.

Задоволено позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування Тисменицької районної державної адміністрації про зміну проживання неповнолітніх дітей.

Змінено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 на АДРЕСА_1.

Залишено проживати неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що не може погодитися із даним рішенням оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального та матеріального права, неповно з'ясовано судом обставини справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважає встановленими.

При вирішенні спору щодо місця проживання дітей суд взяв до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність старшої дочки до кожного з них, вік дітей, стан їх здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Однак вирішуючи спір та відмовляючи у позові, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені вимоги закону та принцип ст. 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, в якій вказано, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Апелянтка також, вказує на те, що суд не перевірив пояснення відповідача, у достатньому обсязі не визначились із наявністю чи відсутністю обставин, на які вона посилалась, не вмотивували свого висновку про неможливість забезпечення позивачкою виховання малолітніх дітей, не взяли до уваги характеристику та умови проживання матері, не дав оцінки обставинам справи та поясненням сторін у їх сукупності.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення по суті позовних вимог.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що утримання батьком неповнолітніх дітей та зміна їх місця проживання з батьком відповідає інтересам малолітніх дітей і буде забезпечувати належний їх розвиток та виховання.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Частиною 1 ст.160 цього Кодексу встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Відповідно до ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 17 липня 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від проживання у шлюбі у них народилися спільні діти: донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 і син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Тисменицького районного суду від 29 січня 2014 року шлюб між сторонами розірвано. Визначено місце проживання малолітніх дітей з матір'ю ОСОБА_2 в АДРЕСА_2.

Після розірвання шлюбу за поясненням сторін, діти певний час проживали з матір'ю і до них навідувався батько. Однак, літом 2014 року ОСОБА_3 забрав дітей за місцем свого проживання у АДРЕСА_1 не повернувши їх матері. З того часу діти проживають з ним та бабусею і навчаються в школі в цьому селі.

ОСОБА_2 в суді ствердила, що на її прохання повернути дітей їх батько не реагує і чинить їй перешкоди у побаченні з дітьми. Крім того, у присутності матері ОСОБА_3, яка є бабусею дітей, позивачка не може повноцінно зустрічатися з дітьми та брати участь у їх вихованні.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької РДА від 31.07.2015 року, яке постановлено на виконання ухвали суду від 27.05.2015 року (а.с. 121-122) вирішено вважати за доцільне визначити місце проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у с. Вільшаниця Тисменицького району по АДРЕСА_1. Вказане рішення носить рекомендаційний характер і оцінюється судом на рівні з іншими доказами без порушення прав та законних інтересів дітей та батьків.

Також установлено, що батько малолітніх дітей самовільно змінив місце їх проживання і відмовляється повернути їх за місцем реєстрації та проживання позивачки. Зазначених обставин ОСОБА_3. не заперечував у суді.

Не обґрунтованими і такими, що не підтверджені будь-якими доказами є доводи ОСОБА_3, що мати дітей не приходить до них, не приймає участі у їх вихованні.

На думку колегії суддів, саме у зв'язку з тим, що діями ОСОБА_7 створюються перешкоди у побаченні матері з дітьми та у більш тісному спілкуванні її з дітьми в межах свого будинку в повсякденних умовах, створилися передумови, що діти втратили тимчасово певний контакт з матір'ю, який слід і можливо відновити шляхом їх повернення на проживання з матір'ю. ОСОБА_2 як мати та особа, характеризується позитивно, працює, має задовільні житлові умови, тому висновок суду першої інстанції про те, що проживання дітей разом зі батьком відповідає їх інтересам. ОСОБА_7 має можливість забезпечити їм належні умови проживання, повною мірою займатися їх вихованням, чого відповідачка не хоче і не може забезпечити, є необґрунтованим. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір'ю, крім тих випадків, коли наявні виняткові обставини. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст.162 СК України суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність повернення дітей їх матері, оскільки батько, у порушення вимог закону, самовільно змінив їх місце проживання.

В засіданні апеляційного суду не знайшли свого підтвердження доводи батька ОСОБА_3 про те, що матір'ю дитини неналежним чином здійснюється догляд за дітьми та їх вихованням. Дані доводи були предметом дослідження комісією у справах дітей і судом. Також не є цьому перешкодою і притягнення її до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов'язків.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що не встановлено виняткових обставин, згідно з якими малолітні діти можуть бути розлучені зі своєю матір'ю, тому у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визначення місця проживання його малолітніх дітей з ним слід відмовити. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення без додержання вимог матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням у даній справі нового рішення про відмову у зустрічному позові ОСОБА_3 та про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 307,309,313,314,316,317 ЦПК України колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_3 повернути матері ОСОБА_2 неповнолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем її проживання у АДРЕСА_2

У стягненні моральної шкоди відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування - служба у справах дітей Тисменицької РДА про зміну місця проживання неповнолітніх дітей відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 511.56 грн (п'ятсот одинадцять гривень 56 коп) сплачених судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

П.І.Проскурніцький

В.М. Вакарук