Ухвала суду № 54254543, 18.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 року м. Київ К/800/17298/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Вербицької О.В., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013

у справі № 2а-17919/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіл Стандарт" (далі - ТОВ "Оіл Стандарт")

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013, позов ТОВ "Оіл Стандарт" задоволено: податкове повідомлення - рішення ДПІ від 20.09.2012 № 0000742250, яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 98 336,00 грн., скасовано повністю, податкове повідомлення - рішення ДПІ від 20.09.2012 № 0000752250 - у частині збільшення позивачеві грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток на 284 615,00 грн.

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки, викладені в акті від 10.09.2012 № 2833/22-521/35976939 про результати виїзної планової перевірки ТОВ "Оіл Стандарт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.09.2012. Згідно з цими висновками ТОВ "Оіл Стандарт" порушено вимоги статей 3, 4, 5, пункту 16.4 статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР), пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV (Закон № 889-IV), внаслідок чого підприємством за ІІІ квартал 2009 - ІІІ квартал 2010 року занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 17 740,00 грн., за ІV квартал 2011 року - І квартал 2012 року - на суму 284 615,00 грн.; за листопад 2011 року і березень 2012 року занижено ПДВ на суму 97 600,00 грн.; занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 851,43 грн.

З позиції контролюючого органу заниження ТОВ "Оіл Стандарт" податку на прибуток відбулося внаслідок заниження валового доходу на суму 25 904 830,00 грн. та заниження (завищення) валових витрат на суму 12 596 908,00 грн. (1 315 550,00 грн.). В свою чергу висновки податкового органу про завищення ТОВ "Оіл Стандарт" валових витрат на суму 1 315 550,00 грн. вмотивовані відсутністю зв'язку між фактом придбання підприємством рекламних послуг у ТОВ "Орбіс Еліт" з огляду на недоліки змісту актів виконаних робіт та безтоварністю господарських операцій з придбання ТОВ "Оіл Стандарт" рекламних послуг у ТОВ "МВ КОНСАЛТІНГ" через фіктивність останнього, що встановлено за наслідками здійснення заходів податкового контролю (використані результати перевірки ТОВ "МВ КОНСАЛТІНГ" за період з 01.11.2012 по 30.06.2012, викладені у акті від 16.08.2012 № 3140/22-9/35310898, у ході якої встановлено відсутність у цього платника податків матеріально - технічних умов, складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів для реального здійснення господарських операцій). Посиланням на ці ж підстави вмотивовано і висновок про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ внаслідок включення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, виписаними у ТОВ "Орбіс Еліт" та ТОВ "МВ КОНСАЛТІНГ".

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 01.04.2011, за винятком деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пункту 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пункт 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. У разі фактичного здійснення господарської операції недоліки в заповненні первинних документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як підстави для формування платником податків даних свого податкового обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, вищенаведені норми законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентів, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен в зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на валові витрати за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Судами з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом виконання вимог статті 11 цього Кодексу, та зроблено обґрунтований висновок, що ДПІ не доведено недостовірність даних податкового обліку позивача. Так, суди дослідили первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку і копії яких приєднані до справи, а саме: договори про надання рекламних послуг та проведення рекламної компанії, укладені із ТОВ "МВ КОНСАЛТІНГ" (договір від 15.02.2012 № 15022012) та ТОВ "Орбіс Еліт" (договір від 01.09.2011 № 01/11-2) (а.с. 65-67, 73-77); податкові накладні; акти прийому-передачі виконаних робіт та надання послуг (а.с.55-56, 71-72, 83-87); акти резервування площ спеціальних конструкцій для розміщення на них рекламного продукту, складені в рамках виконання зобов'язань за договором від 01.09.2011 № 01/11-2 (а.с. 78-82); договір оренди складського приміщення і виконання вантажно -розвантажувальних робіт від 01.01.2012 № 21, укладений між позивачем та ЗАТ "Київметал", та акт приймання-передачі майна до договору від 01.01.2012 № 21 (а.с. 57-60); договір оренди транспортного засобу від 01.01.2011, укладений між позивачем та ТОВ "ГПЛ"; фотозвіти про первинне розміщення реклами на поверхнях спеціальних конструкцій (а.с. 42-48); платіжні документи щодо оплати позивачем придбаних послуг (а.с. 35-39), - та встановили, що господарські операції позивача з ТОВ "МВ КОНСАЛТІНГ" та ТОВ "Орбіс Еліт" були здійснені з метою провадження господарської діяльності та мають реальний характер.

Враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені нормою частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема щодо оцінки доказів у справі судами попередніх інстанцій, та з огляду на вимоги частини другої статті 71 цього ж Кодексу, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги, доводи ДПІ, викладені у касаційній скарзі не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстави для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 у справі № 2а-17919/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, визначених ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Є.А. Усенко

Судді О.В. Вербицька

І.Я. Олендер