Постанова № 54254071, 09.12.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"09" грудня 2015 р. Справа № 903/632/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Ковельської міської ради

на рішення господарського суду Волинської області від 20.08.2015 р.

та на додаткове рішення господарського суду Волинської області від 25.08.2015 р.

у справі № 903/632/15 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Ковельської міської ради

до відповідачів:

1) виконавчого комітету Ковельської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Каскад"

про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 12.06.2001р. №229 та визнання недійсним свідоцтва про право власності

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідачів:

1) не з'явився;

2) ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 20.08.2015 р. у справі №903/632/15 у задоволенні позову Ковельської міської ради до виконавчого комітету Ковельської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Каскад" про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 12.06.2001р. №229 та визнання права власності, відмовлено.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 12.06.2001 року виконавчим комітетом Ковельської міської ради було прийнято рішення №229 про оформлення права власності за виробничо-комерційним підприємством "Каскад" на приміщення пл. 234.1 по вул. Косачів, 8 у м. Ковелі. В подальшому, 15.04.2015 року Ковельською міською радою було прийнято рішення №69/49 Про скасування рішення, відповідно до п.1 якого Ковельська міська рада скасувала рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 12.06.2001 року № 229 про оформлення права власності за ВКП Каскад на приміщення площею 234,1 кв.м., що розташоване в м. Ковелі по вул. Косачів, 8. Проте, рішенням господарського суду Волинської області від 13.07.2015р. у справі №903/516/15 задоволено позовну вимогу товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство Каскад і визнано недійсним рішення Ковельської міської ради від 15 квітня 2015 року №69/49.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, Закону України №280/97-ВР від 21.05.1997р. Про місцеве самоврядування в Україні, Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Держбуду України від 09.06.1998 року № 121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998p. за №399/2839, а також розяснення Президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000р. Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів.

В обґрунтування своїх висновків, суд першої інстанції зазначив, що серед повноважень, передбачених ст. ст. 27-39 Закону України №280/97-ВР від 21.05.1997р., відсутнє таке право виконавчого комітету міської ради як оформлення права власності, однак згідно п.п.а п.4.1. ст.4 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Держбуду України від 09.06.1998 року № 121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998p. за №399/2839, оформлення права власності на обєкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку 11 місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування. Між тим, позивачем не доведено, які його права порушено прийняттям виконавчим комітетом рішення №229 від 12.06.2001р. Про оформлення права власності на установи, тобто не доведено факту порушення свого субєктивного цивільного права прийняттям цього рішення, вимога про визнання його недійсним до задоволення не підлягає.

Також суд зауважив, що у звязку із відмовою в позові про визнання недійсним рішення виконкому Ковельської міської ради №229 від 12.06.2001р., відсутні правові підстави для задоволення позову і визнання недійсним свідоцтва про право власності від 13.06.2001р., яке було видане на підставі цього рішення. Окрім цього, свідоцтво про право власності не є актом ненормативного характеру і не може бути предметом оскарження. З урахуванням положень ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, суд першої інстанції відзначив, що вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності не є належним способом захисту.

Таким чином, ураховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Додатковим рішенням господарського суду Волинської області від 25.08.2015 р. у справі №903/632/15 вирішено стягнути з Ковельської міської ради (45000, м. Ковель, вул. Незалежності, 73, код 21735504) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Каскад" (45001, м. Ковель, вул. Косачів, 8, код 13361350) 3000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Не погоджуючись із прийнятими рішенням господарського суду Волинської області від 20.08.2015 р. та додатковим рішенням від 25.08.2015 р. у справі №903/632/15, позивач - Ковельська міська рада звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Волинської області від 20.08.2015 р. та додаткове рішення від 25.08.2015 р. у справі №903/632/15 скасувати, прийняти нове, яким задоволити позов.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, зокрема, наступне:

при прийнятті рішення, суд керувався ч. 1 ст. 10, частинами 1, 2 ст. 11 та ч. 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні", які, відповідно, регламентують, загальні поняття визначення ради і виконавчих органів та форми нормативних актів, які приймають органи місцевого самоврядування;

відповідно до ч. 3 ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи;

Закон розмежовує виключну компетенцію міських рад, повноваження виконавчих органів та делеговані повноваження виконавчим органам міською радою, про що прямо вказано в ч. 1 ст. 11 Закону виконавчі органи міських рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади;

станом на дату прийняття виконавчим комітетом Ковельської міської ради рішення № 229 - 12.06.2001р., підпункт 1 пункту б) ч. 1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" був викладений в наступній редакції: "Повноваження у галузі будівництва", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: б) делеговані повноваження: 1) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів у порядку, встановленому законодавством». Законом України № 2367-VІ від 29 червня 2010р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла", підпункт 1 пункту "б" ч. 1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" був викладений в наступній редакції: "1) участь у прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством";

Законами № 3038-VІ від 17.02.2011р. "Про регулювання містобудівної діяльності" та № 191 VIІІ від 12.02.2015р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)", підпункт 1 п. б) ч. 1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" викладений в існуючий на даний час редакції. Таким чином, станом на 12.06.2001р. виконавчий комітет Ковельської міської ради мав право приймати рішення № 229 від 1.2.06.2001р. "Про оформлення права власності на установи" лише на підставі делегованих на прийняття такого рішення повноважень від Ковельської міської ради;

в порушення вказаних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про фактичну реалізацію виконкомом наданих йому радою делегованих повноважень щодо оформлення права власності на підставі усного пояснення представника позивача в судовому засіданні, не переконавшись в наявності письмового делегування міською радою повноважень виконавчому комітету на оформлення права власності на обєкти нерухомості;

28.08.2015р. за № 100 архівним відділом була надана архівна копія рішення Ковельської міської ради № 15/20 від 28.12.99 "Про делегування повноважень", відповідно до якого виконавчому комітету міської ради були делеговані повноваження щодо надання земельних ділянок в тимчасове користування на умовах оренди під орендованими приміщеннями міської комунальної власності. Таким чином, станом на 12.08.2001р. Ковельська міська рада не делегувала виконавчому комітету Ковельської міської ради повноваження щодо оформлення права власності на приміщення.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, позивач вважає, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову за відсутності на те визначених законом підстав, у звязку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Каскад" надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне:

не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що до висновку про те, що повноваження виконавчого комітету міської ради щодо оформлення права власності не є власною компетенцією виконавчого комітету, а є делегованими повноваженнями, а тому, прийнявши 12.06.2001р. рішення № 229 виконком фактично реалізував повноваження, надані йому радою, суд першої інстанції прийшов лише на підставі усного пояснення в судовому засіданні представника позивача, оскільки вказані апелянтом обставини вже досліджувались господарським судом під час розгляду справи № 903/516/15 (рішення від 13.07.2015 року) і суд встановив, що повноваження виконкому міської ради були делеговані йому міською радою, а відповідач у тій справі - Ковельська міська рада, з цим погодився, не оскаржуючи дане рішення господарського суду;

представником відповідача у справі №903/516/15 за позовом ВКП «Каскад» до Ковельської міської ради про визнання недійсним рішення від 15.04.2015р. № 69/49 виступав ОСОБА_4, який у засіданнях у справі № 903/516/15 вказував про те, що повноваження щодо оформлення права власності є делегованими Ковельською міською радою її ж виконавчому комітету;

про обставини щодо делегування Ковельською міською радою виконкому повноважень щодо оформлення права власності ОСОБА_4 стало відомо ще в липні 2015 року, а тому безпідставними є твердження скаржника, що ці обставини ОСОБА_4 почав з'ясовувати тільки під час розгляду справи № 903/632/15;

на виконання вимоги суду від 12.08.2015р. щодо обгрунтування позивачем порушеного права, за захистом якого звернувся до суду, суд зобов'язав позивача у своїх додаткових поясненнях довести порушене право, що згідно п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України позивач повинен був здійснити під час подання позовної заяви до суду;

у листі архівного відділу виконавчого комітету Ковельської міської ради від 28.08.2015 року № 101 на запит головного спеціаліста юридичного відділу ОСОБА_5 зазначено, що в рішеннях Ковельської міської ради і виконавчого комітету за 1999-2009 роки даних про делегування виконкому повноважень щодо оформлення права власності на приміщення не виявлено. Натомість, ніхто не звертався до архівного відділу з запитом про наявність таких рішень в період з 1992 по 1998 рік;

Ковельський міськрайонний суд у справі № 159/1175/15-к не досліджував правомірність прийняття виконавчим комітетом Ковельської міської ради рішення від 12.06.2001 року № 229 «Пре оформлення права власності на установи» та не давав йому жодної юридично оцінки. У даному кримінальному провадженні судом не досліджувалась вина особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, у інкримінованому їй злочині, оскільки судом не ухвалювався вирок в даній справі, а отже вказана ухвала Ковельського міськрайонного суду не може слугувати доказом правомірності чи неправомірності оскаржуваного рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради, як помилково вважає позивач. Зазначене встановлено господарським судом Волинської області у рішенні від 13.07.2015р. у справі № 903/516/15, у якому вказав на те, що в оскаржуваному рішенні не вказано обставини, якими викликана необхідність прийняття рішення, адже такими обставинами не можуть бути ні заява гр. ОСОБА_6, ні ухвала Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2015 року по справі №159/1175/15-к.;

судом першої інстанції досліджувалось питання добудови ТОВ ВКП «Каскад» до власних приміщень площею 67,1 м. кв. і встановлено, що дану добудову здійснено в 1997 році та узаконено в 2001 році прийняттям рішення №143 від 20.04.2000 року «Про погодження добудови до власних приміщень». Відтак, рішенням №229 від 12.06.2001 року було лише об'єднано існуючу раніше площу 167, 0 м. кв. та добудову площею 67, 1 м. кв., а це означає, що кримінальне провадження №12013020110001092 від 13.07.2013 року стосувалося рішення Ковельської міської ради від 16.03.2000 року № 99, яке товариство не виконувало, та практично не могло виконати, оскільки добудова вже на той час існувала. З цієї ж причини не може слугувати доказом висновок судової будівельно-технічної експертизи № 7975 від 25 грудня 2014 року Волинського відділення Львівського НДІ судових експертиз, наявний в матеріалах кримінального провадження №12013020110001092 по справі ОСОБА_7, який складено на підставі припущень щодо виконання товариством того ж таки рішення №99 від 16.03.2000 року. Окрім того, у цьому висновку містяться відомості, які суперечать самому висновку, оскільки факт добудови приміщення у 1997 році даний висновок не заперечує, тоді як при дослідженні експертами застосовуються норми, які вступили в дію після проведення товариством добудови в 1997 році, а саме наказ Держкомітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 року №273, ДБН від 2004 року та Порядок затвердження проектно-кошторисної документації від 2002 року;

позивач не надав суду належних та допустимих доказів у підтвердження невідповідності спірного рішення виконавчого комітету вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції, а також не довів порушення у зв'язку із прийняттям означеного рішення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

За наведеного вище, відповідач вважає, що оскаржене рішення є цілком законним, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Інший відповідач у справі не скористався своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

7 грудня 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 20.08.2015 р. та додаткове рішення від 25.08.2015 р. у справі №903/632/15 належить скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Представники відповідача - ТОВ ВКП «Каскад» в судовому засіданні заявили, що з доводами апелянта не погоджуються, вважають їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просять суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник виконавчого комітету Ковельської міської ради в судове засідання не з'явився.

За результатами судового засідання, 7 грудня 2015 року судом апеляційної інстанції оголошено перерву до 9 грудня 2015 року.

9 грудня 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представники відповідача - ТОВ ВКП «Каскад» підтримали раніше озвучену правову позицію щодо наявності у виконавчого комітету делегованих згідно закону повноважень в частині прийняття оспорюваного рішення, а, відтак, вважають, що рішення суду першої інстанції є цілком законним, у зв'язку з чим у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити.

Представники скаржника та виконавчого комітету Ковельської міської ради в судове засідання після перерви не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 181-183, 198-201, 220-221), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, представники сторін висловили свої доводи та міркування як в письмовій, так і в усній формі в попередніх судових засіданнях, колегія суддів визнала за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та одного із відповідачів.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржені рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 16.03.2000 року виконавчим комітетом Ковельської міської ради було прийнято рішення №99 Про дозвіл на реконструкцію, переобладнання та добудову приміщень і споруд, згідно з п.п. 1.4. п. 1 якого виконавчий комітет Ковельської міської ради вирішив дозволити виробничо-комерційному підприємству "Каскад" провести переобладнання власних приміщень під магазин для торгівлі товарами власного виробництва по вул. Косачів, 8 у м. Ковелі (а.с. 15).

Відповідно до п.п. 3, 4 рішення виконавчий комітет зобовязав виробничо-комерційне підприємство "Каскад" перед початком проведення будівельних робіт отримати дозвіл на початок будівництва в Інспекції Держархбудконтролю у відповідності до ДБН-А. І-2-93; після проведення робіт по добудові, реконструкції, переобладнанню приміщень і споруд прийняти їх у експлуатацію.

Згідно з рішенням №143 від 20.04.2000 року виконком Ковельської міської ради погодив виробничо-комерційному підприємству "Каскад" добудову до існуючих приміщень загальною площею 67,1 кв.м. на власній території у відповідності до Державного акта на право постійного користування землею №118 від 28.10.1997р. (а.с. 46).

Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради № 229 від 12.06.2001 року «Про оформлення права власності на установи» вирішено оформити право власності за виробничо-комерційним підприємством "Каскад" на приміщення пл.234.1 по вул. Косачів, 8 у м. Ковелі (а.с. 16).

Зазначене рішення прийнято на підставі подання виробничо-комерційного підприємства "Каскад", представлених документів і висновку Волинського обласного бюро технічної інвентаризації, Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб" (затвердженою наказом Держбуду України від 09.06.1998 року № 121 та зареєстрованої в Мінюсті України 26.06.98p. №399/2839).

В матеріалах справи міститься копія свідоцтва від 13.06.2001 року, яке посвідчує право власності виробничо-комерційного підприємства "Каскад" на приміщення пл. 234.1 кв. м. по вул. Косачів, 8 у м. Ковелі, та яке видано на підставі рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради №229 від 12.06.2001 року (а.с. 17), а також витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 30568790 від 11.07.2011р. (а.с. 48).

15.04.2015 року Ковельською міською радою прийнято рішення №69/49 Про скасування рішення, відповідно до п. 1 якого Ковельська міська рада скасувала рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 12.06.2001 року № 229 про оформлення права власності за ВКП Каскад на приміщення площею 234,1 кв.м., що розташоване в м. Ковелі по вул. Косачів, 8 (а.с. 21).

Зазначене рішення Ковельської міської ради виступало предметом оскарження у справі господарського суду Волинської області №903/516/15.

Так, за результатами розгляду спору по суті, рішенням господарського суду Волинської області від 13.07.2015р. у справі №903/516/15 задоволено позовну вимогу товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство Каскад і визнано недійсним рішення Ковельської міської ради від 15 квітня 2015 року №69/49 (а.с. 64-66).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради №229 від 12.06.2001р. Про оформлення права власності на установи, визнання недійсним свідоцтва про право власності від 13.06.2001р.

Ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У частині 1 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у діючій редакції) наведено визначення терміну "місцеве самоврядування в Україні", згідно з яким - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у діючій редакції) роз'яснено, що делеговані повноваження - це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Система місцевого самоврядування, згідго зі ст. 5 зазначеного Закону, включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у діючій редакції) виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у діючій редакції) представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Ч. 1 ст. 11 Закону унормовано, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

У ОСОБА_4 2 Закону визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у якій окрім власних (самоврядних) повноважень законодавцем визначено й делеговані повноваження виконавчих органів.

Так, згідно з підпунктом 10 пункту "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного акту), до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, делеговане повноваження щодо обліку та реєстрації відповідно до Закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ до вказаного п. п. 10 п. "б" ст. 30 Закону були внесені зміни, у зв'язку з чим слова «та реєстрація» було виключено.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти, зокрема, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у містах (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території, органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства, станом на дату прийняття спірного рішення, свідчить про те, що виконавчому комітету Ковельської міської ради делеговано Законом повноваження в частині обліку та реєстрації об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. А, відтак, Закон не містить імперативних приписів щодо реалізації виконавчим комітетом повноважень наведеного змісту лише у разі наявності відповідного рішення ради про делегування таких повноважень своїм виконавчим органам. За таких умов, виконавчий комітет самостійний у прийнятті спірного рішення у порядку, визначеному Законом.

Згідно з п.1 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 р. N02-5/35 (із змінами та доповненнями) визначено, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

В даному випадку, позивачем (скаржником) не доведено належним доказами та не підтверджено, що оспорюваний акт не відповідає вимогам чинного, на момент його прийняття, законодавства, визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт і порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідно до п.п. а п. 4.1. ст. 4 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Держбуду України від 09.06.1998 року № 121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 p. за №399/2839, чинної на час прийняття оспорюваного рішення, оформлення права власності на обєкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку 11 місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Як свідчать встановлені обставини справи, на підставі рішення органу місцевого самоврядування (виконкому Ковельської міської ради) №229 від 12.06.2001р. було видано свідоцтво про право власності на приімщення за виробничо-комерційним підприємством "Каскад".

Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 13.06.2001р., то колегія суддів зважає на те, що судом не встановлено, а скаржником (позивачем) не доведено наявності визначених законом підстав для задоволення вимоги про визнання недісним рішення виконавчого комітету, яке слугувало підставою для видачі свідоцтва.

Оспорюване свідоцтво про право власності є елементом виконання оспорюваного рішення (оскільки видано на його підставі), припиняє дію без визнання його недійсним як з визнанням права власності на майно, зазначене у свідоцтві, за іншим суб'єктом, ніж вказано у свідоцтві, так і з визнанням недійсним рішення виконкому, на підставі якого видавалося свідоцтво. При цьому, свідоцтво про право власності лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки. Тому свідоцтво не є актом в розумінні ст. 12 ГПК України.

З огляду на встановлений факт чинності правового акта, який виступає передумовою та обумовлює виникнення правових наслідків у вигляді видання оспорюваного свідоцтва, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 13.06.2001р.

Стосовно доводів позивача (скаржника) про порушення прав Ковельської міської ради у зв'язку із відсутністю у ТзОВ ВКП "Каскад" документів на підтвердження факту прийняття в експлуатацію приміщення з огляду на порушення нормативних актів, які визначають порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, які не є державною власністю, що встановлено судовим рішенням Вищого адміністративного суду України від 29.09.2015р. у справі К/800/28274/15, то колегія суддів зважає на таке.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.09.2015р. у справі К/800/28274/15 всатновлено обставини лише в частині порушення ТзОВ ВКП "Каскад" визначених Законом правил про прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

При цьому, згідно положень ч. 1, 3 ст. 376 ЦК Ураїни житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Ч. 7 ст. 376 ЦК України визначено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Отже, аналіз наведених норм права свідчить про те, що порушення ТзОВ ВКП "Каскад" будівельних норм і правил при проведенні добудови та реконструкції по переобладнанню власних приміщень не є підставою для позбавлення права власності на проведену добудову, а лише може при певних обставинах визначених законом породжувати правові наслідки у вигляді зобов'язання компетентним органом усунути такі порушення.

Окрім того, ст. 25 Закону України "Про основи містобудування" (у діючій редакції) встановлено, що особи, винні у: недотриманні державних стандартів, норм і правил при проектуванні і будівництві; проектуванні об'єктів з порушенням затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації; виконанні будівельних чи реставраційних робіт без дозволу та затвердженого у встановленому порядку проекту або з відхиленням від нього; самовільній зміні архітектурного вигляду споруди в процесі експлуатації; недотриманні екологічних і санітарно-гігієнічних вимог, встановлених законодавством при проектуванні, розміщенні та будівництві об'єктів; прийнятті в експлуатацію об'єктів, зведених з порушенням законодавства, державних стандартів, норм і правил; наданні інформації, що не відповідає дійсності, про умови проектування і будівництва чи у необгрунтованій відмові надати таку інформацію, - несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Безпосередньо відповідальність за порушення у сфері містубудування передбачена спеціальним Законом України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності".

Тобто, порушення будівельених норм та правил, а також питання порушень при прийнятті об'єкта відповідача в експлуатацію не є предметом судового розгляду у даній господарській справі, оскількі відповідальність за такі порушення передбачена спеціальним законодавством України.

З огляду вищевикладене кримінальне провадження №12013020110001092 відносно ОСОБА_7, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, ухвала Ковельського міськрайонного суду у справі № 159/1175/15-к від 11.03.2015р. не може свідчити про правомірність чи неправомірність оскаржуваного рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради.

За таких умов, не може слугувати доказом на підтвердження правової позиції скаржника і висновок судової будівельно-технічної експертизи № 7975 від 25 грудня 2014 року Волинського відділення Львівського НДІ судових експертиз, наявний в матеріалах кримінального провадження №12013020110001092.

Відтак, суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, а тому дійшов цілком законного та обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

В силу дії норм ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції.

З огляду на висновки, здійснені судом за результатами апеляційного провадження, та докази, якими підтверджуються останні, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, рішення господарського суду Волинської області від 20.08.2015 р. у справі №903/632/15 та додаткове рішення господарського суду Волинської області від 25.08.2015 р. у справі №903/632/15 прийняті за повного з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для їхньої зміни чи скасування в порядку статті 104 ГПК України.

Розглядаючи клопотання ТзОВ ВКП "Каскад" № 213 від 23.11.2015р., відповідно до якого відповідач просить покласти витрати на послуги адвоката на позивача у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги, колегія суддів зважає на таке.

До означеного клопотання долучено розрахунок наданих послуг від 23.11.2015р. та копія платіжного доручення від 20.11.2015р. № 809.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд зазначає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Згідно статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру.

Статтею 12 Закону України Про адвокатуру зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою і адвокатом.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між відповідачем та адвокатом ОСОБА_8 Валерійлвичем підтверджуються Договором про надання правової допомоги від 17.09.2015 року.

На підтвердження факт виконання умов означеного договору, надано копію платіжного доручення №809 від 20.11.2015р., згідно з яким відповідач перерахував на рахунок адвоката кошти у сумі 3 000 грн. в якості оплати за послуги згідно Договору про надання правової допомоги від 17.09.2015р.. При цьому вказана копія не містить відмітки банку про її прийняття та перерахування кошів.

Відповідно до пункту 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, а саме: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Натомість, у порушення наведеного вище, у даному випадку відсутні оригінали платіжних документів на підтвердження факту проведення оплати послуг адвокати або інші докази щодо фактичного перерахування таких коштів на рахунок адвоката. В той же час в судовому засіданні суду апеляційної інстанції керівником ТзОВ ВКП "Каскад" не було надано колегії суддів для огляду оригінали платіжних документів. При цьому керівник підприємства пояснив, що в останнього відсутні оригінали таких документів, а наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення видрукована з платіжної системи "Клієнт-Банк". З огляду на зазначене, надану ТзОВ ВКП "Каскад" копію платіжного документа не може бути прийнято в якості належного доказу понесення витрат у вигляді оплати послуг адвоката .

Відтак, з огляду на те, що відповідачем не підтверджено належними доказами факт проведення платіжної опрації наведеного змісту, колегія суддів не встановила правових підстав для задоволення наведеного вище клопотання відповідача та, як наслідок, стягнення з позивача коштів на користь відповідача в якості понесених витрат на оплату послуг адвоката в розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 44, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 20.08.2015 р. та додаткове рішення господарського суду Волинської області від 25.08.2015 р. у справі №903/632/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Ковельської міської ради - без задоволення.

2. Справу №903/632/15 повернути в господарський суд Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.