Постанова № 54253878, 08.12.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2015 р.Справа № 915/1530/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю представників сторін: від прокуратури: від позивача 1.: від позивача 2.:ОСОБА_4 посвідчення ОСОБА_5 довіреність ОСОБА_6 довіреністьвід відповідача:не зявивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України), м. Вінниця на рішення господарського судуМиколаївської областівід20.10.2015рокуу справі№ 915/1530/15 (суддя: Мавродієва М.В.)за позовомВійськової прокуратури Вінницького гарнізону Центрального регіону України, м.Вінниця в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України, м. Київ; 2. Військової частини А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України), м. Вінницядо Державного Південного виробничо-технічного підприємства, м. Миколаїв простягнення 21624,41 грн.

В С Т А Н О В И В:

Військова прокуратура Вінницького гарнізону Центрального регіону України, м.Вінниця в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ (далі Перший позивач) та Військової частина А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України), м. Вінниця (далі Другий Позивач») звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Державного Південного виробничо-технічного підприємства, м. Миколаїв (далі Відповідач) 21624,41 грн. неустойки у вигляді пені.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.10.2015 року у справі № 915/1530/15 позов був задоволений частково. Стягнуто з Державного Південного виробничо-технічного підприємства, м. Миколаїв на користь Військової частини А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України), м. Вінниця 7597,88 грн. пені. В частині стягнення 6428,66 грн. пені в позові відмовлено. Також стягнуто з Державного Південного виробничо-технічного підприємства, м. Миколаїв в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 1827,00 грн.

Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з винятковості і обєктивних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.

Не погодившись з прийнятим рішенням Військова частина А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України), м. Вінниця звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області скасувати і прийняти нове рішення, яким позов Військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України, м. Вінниця в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ та Військової частини А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України), м. Вінниця до Державного Південного виробничо-технічного підприємства, м. Миколаїв про стягнення 21624,41 грн. задовольнити у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального права та невірно зроблені висновки.

В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що відповідач своїм діями порушив строки виконання зобовязання за укладеним між сторонами договором про закупівлю послуг за державні кошти №192/14 від 23.09.2014року. Наполягає, що сума з якої повинно виходити при розрахунку пені становить 831708,00 грн., у розумінні п.п.3.1 п.3 договору, яка є ціною договору та визначена за результатами проведення процедури торгів у Протоколі погодження ціни послуг.

Прокурор та сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник другого позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, з які також усно підтримали прокурор та перший позивач.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, поважність не явки не повідомив, надіслав відзив, у якому просить оскаржуване рішення залишити без зміни, оскільки вважають його законним та обґрунтованим, а мотиви, з яких подано апеляційну скаргу - безпідставними, у звязку з чим апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України, здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням норм матеріального права та процесуального права; а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.09.2014 року між Військовою частиною А0215, як Замовником та Державним Південним виробничо-технічним підприємством, як Виконавцем, укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти №192/14 з додатками (далі Договір №192/14), відповідно до умов якого виконавець зобовязався надати у 2014 році послуги зазначені у Специфікації послуг (Додаток 1), а замовник прийняти і оплатити надані послуги.

Сума договору становить 831708,00 грн., у тому числі 138618,00грн. ПДВ (п.п.3.1 п.3 договору). Ціна послуг визначена за результатами проведення процедури торгів у Протоколі погодження ціни послуг (п.п.3.2п.3 договору).

Розрахунки за надані послуги здійснюються за фактом їх надання згідно з чинним законодавством України, за умови проведення платежів Головним управлінням Державної казначейської служби України, протягом 2014 бюджетного року, після надання представнику Замовника (командиру військової частини А2504) Виконавцем документів: рахунку-фактури, актів приймання надання послуг, затверджених Виконавцем та Замовником, актів прийому-передачі, затверджених представником Замовника (п.п.4.2 п.4 договору).

За п.п. 5.1, 5.9 п.5 Договору, термін надання послуг не пізніше 01.12.2014, після надання замовником виконавцю нарядів на ремонт та отримання від замовника повідомлення про готовність до виконання умов договору, передбачених у п.1.4 Договору, яким замовник визначає обсяг надання послуг. Зобовязання виконавця щодо надання послуг вважаються виконаними в повному обсязі після підписання і затвердження актів приймання наданих послуг за формою затвердженою Додатком №3 та акту прийому-передачі за всіма виданими нарядами на ремонт. Датою виконання зобовязання Виконавцем - є остання дата затвердження замовником акту приймання наданих послуг (Додаток №3). Датою виконання зобовязання Замовником є дата повного розрахунку з виконавцем за умовами Договору.

Відповідно до пункту 7.2 договору, за порушення строку виконання зобовязань, зазначеного у пункті 5.1 цього договору, з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Договір діє до 31грудня 2014року, за винятком дії гарантійних зобовязань, які діють до повного їх виконання (п.п.10.2 договір).

24 вересня 2014року на адресу Державного Південного виробничо-технічного підприємства Військовою частиною А0215 надіслано повідомлення про готовність до виконання умов договору у повному обсязі на загальну суму 831708,00 грн.

27.12.2014року між Державним Південним виробничо-технічним підприємством та Військовою частиною А0215 було підписано та скріплено печатками акти приймання наданих Послуг, а саме: №270, №271, №272, №273, №274, №275, №276, №277.

Платіжними дорученнями від 29.12.2014року Військовою частиною А0215 було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача 831708,00 грн., підстава договір №192/14 від 23.09.2014року (а.с.51-54).

За порушення зобовязань щодо строків надання послуг, Військовою частиною А0215, на підставі п.7.2 договору, нарахована відповідачу пеня за 26 днів прострочення у сумі 21624,41 грн.

23.01.2015року Військова частина А0215 звернулась до Державного Південного виробничо-технічного підприємства з претензією про сплату пені у розмірі 21624,41 грн. за перевищення терміналу надання послуг за договором закупівлю послуг за державні кошти.

Претензія залишена відповідачем без відповіді.

03.08.2015року складений, підписаний та скріплений печатками Військової частини А0215 та Державного Південного виробничо-технічного підприємства акт перевірки фактичних витрат виконання послуг Державним Південним виробничо-технічним підприємством за договорами, зокрема, №192/14 від 23.09.2014року за №36. З якого вбачається, що сума не зарахованих витрат становить 538150,95 грн. та пропонується зарахувати фактичні витрати за договором №192/14 від 23.09.2014року на суму 607829,76 грн.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобовязань призвело до звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних інтересів.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одеський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, тому спірні відносини, регулюються главою 63 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частина 1 ст.902 Цивільного кодексу України зазначає, що Виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається, з п.п.5.1п.5договору, послуги надаються не пізніше 01.12.2014року, після надання Замовником нарядів на ремонт та отримання від Замовника повідомлення про готовність до виконання умов договору, передбаченого п.п.1.4 п.1 договору, яким Замовник визначає обсяг надання послуг.

Датою виконання зобовязання Виконавцем - є остання дата затвердження замовником акту приймання наданих послуг (Додаток №3) (п.п.5.9 п.5 договору).

Як свідчать матеріали справи, датою підписання та затвердження актів приймання надання послуг №270, №271, №272, №273, №274, №275, №276, №277 - є 27.12.2014року.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактична вартість отриманих послуг склала 607829,76 грн., строк надання яких відповідачем порушено на 25 днів. Отже, сума пені має становити 15195,75 грн. (607829,76 х 0,1% х 25 дн./ 365 дн.).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

За приписами п.п.2.4 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені (штрафу) покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Підпункт 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Частина 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Штраф - є різновидами неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання щодо їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, а не засобом безпідставного збагачення.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен брати до уваги майновий стан обох сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи інтереси обох сторін.

06.10.2015року відповідачем подано до суду клопотання про зменшення розміру пені на 70%.

В обґрунтування заяви відповідач посилається на наступне:

-Державне південне виробничо-технічне підприємство за організаційно-правовою формою є державним підприємством сфери військово-промислового комплексу, яке виконує роботи на замовлення Міністерства оборони України. Все майно підприємства знаходиться у державній власності;, тому звернення на нього стягнення в погашення боргу не можливо.

-збитки підприємства за І півріччя 2015 року склали 1102000,0 грн., що підтверджується звітом про фінансові результати (а.с.68);

-заборгованість підприємства по заробітній платі становить 898400,0 грн., що підтверджується звітом з праці за січень-серпень 2015 року (а.с.67);

- грошові кошти на рахунках відповідача відсутні, що підтверджується довідками банків (а.с.104,105);

- у звязку із значним розміром заборгованості перед кредиторами по інших судових рішеннях, грошові кошти відповідача у банківських установах арештовані на підставі постанови Державної виконавчої служби від 10.09.2015 (а.с.106);

-період прострочення надання послуг є незначним та вник не з вини відповідача, а внаслідок того, що перевірка якості та фінансової складової послуги здійснюється головним військовим представництвом, командиром військової частини де розташовані устаткування та командиром військової частини - замовника, тому від дня фактичного виконання послуги до підписання всього комплекту документів у позивача проходить більше місяця;

-заборгованість перед позивачем може бути покрита лише за рахунок державних асигнувань, які на погашення пені кошторисом не передбачені.

З урахуванням кризової ситуації, яка склалася в країні і призводить до фінансових труднощів усіх підприємств, без виключення, те що позивачем не надано суду жодних документів у підтвердження понесених ним збитків та інших негативних наслідків, колегія суддів вважає правомірним зменшення судом першої інстанції розміру пені на 50% до 7597,88 грн. Адже, застосування правового наслідку, як нарахування пені, спрямовано на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб збагачення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України), м. Вінниця залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 20.10.2015 року у справі № 915/1530/15 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України, в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.12.2015р.

Головуючий суддя: ОСОБА_1 Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3

Надруковано примірників: 1-прокурору; 2. - позивачам; 1-відповідачу; 1-у справу; 1-ГСМО; 1-ОАГС