Рішення № 54253589, 07.12.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.12.2015 Справа № 920/1658/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім

«Танір»,

с. Довжик, Житомирська область

до відповідача:Колективне підприємство торгівлі «Корал-1», м. Суми

про стягнення 32692 грн. 10 коп.

СУДДЯ ЗАЄЦЬ С.В.

Представники сторін:

Від позивача: не зявився

Від відповідача:не зявився

При секретарі судового засідання Данілової Т.А.

Суть спору: позивач подав позовну заяву б/н від 16.10.2015р., в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 17849 грн. 49 коп. боргу, відповідно до умов договору постачання № 14/10/37 від 01.10.2014 року, 5348 грн. 30 коп. пені, 3668 грн. 57 коп. -15% річних, 11174 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань, а також судові витрати повязані з розглядом справи.

Представник позивача в судове засідання не прибув, однак надав письмові пояснення № 107 від 17.11.2015 р., в яких навів обгрунтування заявлених позовних вимог, а також надав акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2015 року, підписаного та скріпленого печатками обох сторін. Зазначені документи розглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

Окрім цього, представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог № 106 від 17.11.2015, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 32692 грн. 10 коп., з яких: 17849 грн. 49 коп. боргу, відповідно до умов договору постачання № 14/10/37 від 01.10.2014 року, 3668 грн. 57 коп. -15% річних, 11174 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань, а також судові витрати повязані з розглядом справи.

Враховуючи, що положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено такої процесуальної дії як уточнення позовних вимог, суд зазначену заяву розцінює як зменшення позовних вимог, оскільки відповідно до приписів пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Враховуючи передбачене статтею 22 Господарського процесуального кодексу України право позивача до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог суд приймає подану заяву до розгляду.

Таким чином, суд розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача 32692 грн. 10 коп., з яких: 17849 грн. 49 коп. боргу, відповідно до умов договору постачання № 14/10/37 від 01.10.2014 року, 3668 грн. 57 коп. -15% річних, 11174 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань, а також судові витрати повязані з розглядом справи.

Відповідач в судове засідання 07.12.2015 р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення від 13.11.2015 р. (вручено 17.11.2015 р.)

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд, встановив:

01 жовтня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Танір» (постачальник - позивач) та Колективним підприємством торгівлі «Корал-1» (покупець - відповідач) було укладено Договір постачання № 14/10/37.

Згідно з п. п. 1.1., 1.2., 1.3. Договору позивач - зобов'язався передати, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити продукти харчові (товар) на умовах, визначених в цьому договорі. Найменування, ассортимент та кількість товару визначаються у видаткових накладних, які складаються сторонами при прийманні-передачі кожної партії товару. Партією товару вважається найменування, кількість та ассортимент товару, зазначені в одній видатковій накладній.

Відповідно до п. 6.3 договору оформлення приймання-передачі товару здійснюється шляхом підписання представниками сторін видаткових накладних та інших товаросупроводжувальних документів.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 03.10.2014 по 15.10.2014 було здійснено шість поставок товару на загальну суму 53149 грн. 49 коп.

Факт поставки товару від позивача відповідачу на загальну суму 53149 грн. 49 коп. підтверджується матеріалами справи, а саме наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № РН-0000004 від 03.10.2014 р. на суму 11792 грн. 04 коп.;

- видаткова накладна № РН-0000006 від 03.10.2014 р. на суму 11792 грн. 04 коп.;

- видаткова накладна № РН-0000029 від 08.10.2014 р. на суму 8133 грн. 00 коп.;

- видаткова накладна № РН-0000030 від 08.10.2014 р. на суму 4699 грн. 61 коп.;

- видаткова накладна № РН-0000048 від 15.10.2014 р. на суму 7454 грн. 88 коп.;

- видаткова накладна № РН-0000049 від 15.10.2014 р. на суму 9277 грн. 92 коп.

Зазначені накладні підписані та скріплені печатками обох сторін, без будь-яких зауважень.

Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки за товар здійснюються за кожною поставленою піртією товару шляхом оплати покупцем вартості партії товару протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки такої партії.

З матеріалів справи, а саме банківських виписок по рахунку позивача, вбачається, що, відповідачем здійснювалась оплата отриманого товару частинами, всього на загальну суму 31800 грн. 00 коп.

Однак, під час огляду зазначених виписок судом встановлено, що в призначені платежу відповідачем зазначався інший період, ніж період в якому відбувалася поставка товару в даній справі.

В обґрунтування зазначеного, позивачем надано пояснення, що при зарахуванні таких платежів позивач керувався розясненнями Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України (лист № 06-10/10-1215 від 29.10.2004.

Відповідно до зазначеного листа, передбачено, що питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, або такий період вказаний некоректно має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином:

- якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів- згідно з положенням договору;

- якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Враховуючи зазначене позивач, як одержувач коштів від боржника зарахував оплати погашення заборгованості у хронологічному порядку відповідно до кожної окремої поставки партії товару, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

03.02.2015 року позивачем на адресу відповідача за вихідним номером № 03/02/15-4 було направлено претензію з проханням сплатити борг в сумі 21349 грн. 49 коп.

Письмової відповіді на претензію відповідач не надав, проте здійснив два платежі: 19.03.2015 р. в сумі 3000 грн. та 07.05.2015 р. в сумі 1500 грн., що зменшило суму заборгованості до 17849 грн. 49 коп.

З урахуванням здійснених відповідачем проплат сума заборгованості зменшилася до 17849 грн. 49. коп.

05.08.2015 року позивач повторно направив претензію відповідачу з проханням сплатити 17849 грн. 49. коп., однак відповіді відповідач не надав, заборгованість не сплатив.

В той же час, факт заборгованості за договором в сумі 19349 грн. 49 коп. станом на 31.03.2015 року визнається відповідачем, що підтверджується матеріалами справи, а саме актом звірки взаємних розрахунків від 31.03.2014 року, якій підписаний та скріплений печатками обох сторін. (З урахуванням здійснених проплат сума зменшилася до 17849 грн. 49 коп.)

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним зобовязання за договорами виконані в повному обсязі, однак відповідач свої зобовязання не виконав і не здійснив розрахунків за поставлений товар в повному обсязі через, що у відповідача перед позивачем на день подачі позову виникла заборгованість у сумі 17849 грн. 49 коп.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобовязання не допускається; договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що субєкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати, господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог до виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що факт отримання відповідачем товару від позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копіями видаткових накладних, проте в порушення умов укладеного договору та вимог ст.ст. 526, 530 ЦК України, відповідач не виконав передбачені договором зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати отриманого товару, у звязку з чим, його заборгованість перед позивачем складає 17849 грн. 49 коп.

Враховуючи, що факт заборгованості відповідача підтверджується матеріалами справи, останнім не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти позову, тому суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 17849 грн. 49 коп. заборгованості за поставлений товар.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та відсотків річних, позивач зазначає, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.3.1 договору, сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару відповідач додатково сплачує 15 % річних від суми заборгованості.

За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховано 15 % річних в загальній сумі 3668 грн. 57 коп., виходячи з суми боргу з урахуванням часткових проплат.

Також позивачем нараховано інфляційні збитки в загальній сумі 11174 грн. 04 коп., за несвоєчасну оплату отриманого товару.

Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати % річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені % є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Суд перевіривши, поданий позивачем розрахунок, встановив невірність зазначення позивачем початку нарахування відсотків річних та інфляційних збитків, зокрема позивачем невірно розраховано закінчення строків розрахунку за поставлений товар та відповідно початок нарахування компенсаційних платежів, виходячи з наступного, як встановлено раніше, товар поставлено відповідно до 6-ти видаткових накладних, а саме видаткової накладної № РН-0000004 від 03.10.2014 р., видаткової накладної № РН-0000006 від 03.10.2014 р., видаткової накладної № РН-0000029 від 08.10.2014 р., видаткової накладної № РН-0000030 від 08.10.2014 р., видаткова накладна № РН-0000048 від 15.10.2014 р. та видаткової накладної № РН-0000049 від 15.10.2014 р., а положеннями п. 4.1 Договору сторони встановили, що розрахунки за товар здійснюються за кожною поставленою партією товару шляхом оплати покупцем вартості партії товару протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки такої партії. В той же час, позивач починає розрахунки відповідно:

- по видатковим накладним № РН-0000004, № РН-0000006 від 03.10.2014 р. з 13.10.2014 р., а необхідно з 14.10.2014 р.,

- по видатковим накладним № РН-0000029, № РН-0000030 від 08.10.2014 р. з 18.10.2014р., а необхідно з 19.10.2014 р.,

- по видатковим накладним № РН-0000048, № РН-0000049 від 15.10.2014 р. з 25.10.2014р., а необхідно з 26.10.2014 р.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Оскільки позивачем невірно зазначено початок періоду застосування компенсаційних нарахувань, судом здійснено перерахунок 15% річних та інфляційних збитків, відповідно до якого розмір 15% річних та інфляційних нарахувань не змінився в бік зменшення.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми Ліга: ОСОБА_1 9.4.1. ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «Ліга», ТОВ «Ліга Закон», 2015.

Таким чином, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати наданих послуг, а також те, що право позивача щодо стягнення з відповідача пені, 15% річних та інфляційних збитків передбачене діючим законодавством України та умовами укладених між сторонами договорів, відповідачем контрозрахунок не подано, суд вважає обґрунтованими, правомірними і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 11174 грн. 04 коп. інфляційних збитків, 3668 грн. 57 коп. 15% річних.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобовязань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 1218 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Колективного підприємства торгівлі «Корал -1» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Кутузова, 2, ідентифікаційний код 14025140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Танір» (10004, Житомирська область, Житомирський район, с. Довжик, вул. Шевченка, 4, код 38741892) 17849 грн. 49 коп. заборгованості, 3668 грн. 57 коп. -15% річних, 11174 грн. 04 коп. інфляційних нарахувань, 1218 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.12.2015 року.

Суддя ОСОБА_2