Ухвала суду № 54252157, 10.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

10 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - судді Кирилюк Г.М.

суддів: Качана В.Я., Рейнарт І.М.

при секретарі Архіповій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в інтересах яких діє ОСОБА_6, про визнання права власності, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року,

встановила:

09.07.2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням подальших уточнень просила визнати 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_1 Визнати за нею право власності на 1/4 частину вказаного житлового будинку.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року помер її брат ОСОБА_8, з яким вона протягом тривалого часу проживала однією сім'єю, була пов'язана з ним спільним побутом, взаємними правами та обов'язками, за його згоди здійснила капітальний ремонт Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 що належала йому на праві власності. У зв'язку з тим, що вона за власні кошти здійснила реконструкцію будинку, яка полягала у заміні всіх основних комунікацій, у відповідності до вимог ч.4 ст.368 ЦК України просила визнати Ѕ частину будинку об'єктом спільної сумісної власності та визнати за нею право власності на ј частину вказаного житлового будинку.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Свої доводи мотивує тим, що обставини проживання позивача з спадкодавцем однією сім'єю та здійснення нею за власні кошти реконструкції належної йому частини будинку були підтверджені в судовому засіданні показами свідків, яким суд першої інстанції дав неправильну оцінку. При цьому судом не взято до уваги той факт, що після смерті спадкодавця витрати на його поховання понесла позивач та його мати, що свідчить про наявність взаємних обов'язків її та померлого брата як членів сім'ї та тісних родинних зв'язків між ними.

Заповіт, складений ОСОБА_8 після здійснення реконструкції будинку, засвідчує його волю на розпорядження не Ѕ частиною спірною будинку, а всім належним йому майном, без конкретизації розміру частки. Відповідачі не виявили зацікавленості у справі, що свідчить про визнання ними позову. Спірне майно є єдиним житлом позивача. В квартирі, де вона зареєстрована, вона фактично не має можливості проживати.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_7, ОСОБА_9 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Інші особи, що беруть участь в справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності тієї обставини, що спірне майно було набуто в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти позивача ОСОБА_1 та її брата ОСОБА_8, як членів сім'ї.

Висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи, сукупності зібраним по справі доказів та вимогам закону.

Відповідно до ч.4 ст.368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю.

Відповідно до ст. 392 цього Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 грудня 2013 року ОСОБА_8 склав заповіт, яким заповів все своє майно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в рівних частинах кожному (а.с.127 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_8 помер (а.с.110 т.1).

На час смерті ОСОБА_8 належала на праві власності Ѕ частина жилого будинку, що знаходиться в м. Києві по вул. Шпильова, 12 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 квітня 2007 року (а.с.160 т.1).

Після смерті ОСОБА_8 заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори подали: мати спадкодавця - ОСОБА_10, син ОСОБА_2, донька ОСОБА_3, ОСОБА_6 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, сестра ОСОБА_1 (а.с. 109, 117, 129,136, 139 т.1).

Позивачем не притягнуто до участі в справі матір спадкодавця ОСОБА_11, прав та інтересів якої також стосується вказаний спір.

Посилання позивача на те, що Ѕ частина спірного жилого будинку, яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 квітня 2007 року, є об'єктом спільної сумісної власності є необґрунтованими.

Як пояснила сама позивач, проживати зі своїм братом однією сім'єю вона почала з 2008 року.

Належних та допустимих доказів того, що спірну частину будинку було набуто позивачем в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти з ОСОБА_8, як членом її сім'ї, суду надано не було.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень позивача, перебудова спірного будинку здійснювалась нею за власні кошти.

Здійснення позивачем реконструкції будинку та проведення в ньому ремонтних робіт за рахунок власних коштів, участь останньої у витратах на поховання спадкодавця не є обставинами, що свідчать про виникнення у неї права спільної сумісної власності на спірний будинок в розумінні ч.4 ст.368 ЦК України.

Позовних вимог з приводу визнання права власності на спірне майно з інших підстав по справі не заявлено.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд першої інстанції розглянув спір в межах заявлених позовних вимог, вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачі не виявили зацікавленості у справі, а ОСОБА_2 визнав позов, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч.4 ст.173 ЦПК України якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відсутність у позивача іншого житла не може бути самостійною підставою для задоволення даного позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

Ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 відхилити.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа № 22-ц/796/15099/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Українець В.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.