Вирок № 54231609, 11.12.2015, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/9506/14-к

Провадження № 1-кп/676/60/15

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2015 року м. Кам'янець-Подільський

Камянець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючої судді Кузняк-Годлевської Е.В.,

з участю секретаря судового засідання Костецької І.В.,

прокурора Пронозюка В.І.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 13 серпня 2014 року до ЄРДР за № 12014240160000706, за обвинуваченням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, неодруженого, ІНФОРМАЦІЯ_4, на час інкримінованих діянь старшого державного виконавця РВ ДВС Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції, на час розгляду справи судом непрацюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 7 квітня 2011 року), ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 221-VIІ від 18 квітня 2013 року),

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2, обіймаючи посаду старшого державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції на підставі наказу начальника Головного управління юстиції у Хмельницькій області № 17/к від 5 січня 2011 року, будучи службовою особою VII категорії 13-го рангу, в порушення ст. ст. 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження», п. п. 2.1, 2.2.11 посадової інструкції старшого державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції, затвердженої начальником Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції 26 січня 2012 року, відповідно до яких старший державний виконавець зобов'язаний дотримуватися етики поведінки державного службовця, сумлінно виконувати службові обов'язки, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи і підвищувати професійну кваліфікацію, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та Законами України, діяти лише в межах визначених законодавством повноважень; неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії у спосіб і порядок, визначений виконавчим документом, 26 квітня 2013 року одержав від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 хабар в розмірі 990 грн., а 8 серпня 2013 року повторно одержав від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 неправомірну вигоду в розмірі 1000 грн. за наступних обставин.

Так, 26 квітня 2013 року ОСОБА_2 під час телефонної розмови з ОСОБА_5, яка представляла інтереси стягувача ФОП «ОСОБА_6І.» на підставі довіреності № 609 від 23 лютого 2012 року по виконавчому провадженню, що перебувало на виконанні у ОСОБА_2 згідно з судовим наказом № 5/5025/415/12 від 29 жовтня 2012 року щодо примусового виконання рішення господарського суду Хмельницької області про стягнення з ОСОБА_7 «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод» (вул. Вербецьке шосе, 1 с. Гуменці Кам'янець-Подільського району) заборгованості на користь ФОП «ОСОБА_6І.» (вул. Ушакова, 1-А м. Кіровоград) повідомив про необхідність передачі йому хабара в розмірі 1000 грн. за прискорення виконання судового наказу шляхом зарахування грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_8 з реквізитами «Р\б 29241880000005 к/б 00039019», які він переслав у вигляді смс-повідомлення 26 квітня 2013 року о 10 год. 29 хв. зі свого номера абонента мобільного звязку № 067-852-92-71 на номер абонента мобільного звязку № 098-088-66-28, що належить ОСОБА_5

Того ж дня ОСОБА_2 за прискорення виконання судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_7 «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод» на користь ФОП «ОСОБА_6І.» одержав від представників стягувача ФОП «ОСОБА_6І.» ОСОБА_5 та ОСОБА_9 хабар у розмірі 990 грн. шляхом зарахування вказаної суми грошових коштів ОСОБА_9 та ОСОБА_5 з Городищенського відділення № НОМЕР_2 ПАТ "ОСОБА_10 ОСОБА_1" Черкаської області на банківський рахунок ОСОБА_8 (код банку 00039019) № 26256890010506, відкритий у ПАТ «Укрсоцбанк», що обслуговувався банківською карткою № 4874120001770230.

Крім того, 7 серпня 2013 року ОСОБА_2 під час телефонної розмови з ОСОБА_5, яка представляла інтереси стягувача ПП «Агробізнес Мінерал» на підставі довіреності від 26 липня 2013 року по виконавчому провадженню, що перебувало на виконанні у ОСОБА_11 за ухвалою Господарського суду Хмельницької області № 4/5025/2274/11 від 13 лютого 2012 року згідно з мировою угодою про стягнення боргу з ОСОБА_7 «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод» (вул. Вербецьке шосе, 1 с. Гуменці Кам'янець-Подільського району) на користь ПП «Агробізнес Мінерал» (м. Київ, вул. Ґонти, 5/10) повідомив про необхідність передачі йому неправомірної вигоди в розмірі 1000 грн. за прискорення виконання ухвали суду шляхом зарахування грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_12 № 4405 8858 2581 9425, реквізити якого він переслав у виді смс-повідомлення об 11 год. 52 хв. 7 серпня 2013 року з номера абонента оператора мобільного звязку № 098-661-95-84 на номер абонента мобільного звязку № 098-088-66-28, що належить ОСОБА_5

8 серпня 2013 року о 15 год. 12 хв. ОСОБА_11 за прискорення виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області про стягнення боргу з ОСОБА_7 «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод» на користь ПП «Агробізнес Мінерал» повторно одержав від представників стягувача ПП «Агробізнес Мінерал» ОСОБА_5 та ОСОБА_9 неправомірну вигоду у розмірі 1000 грн. шляхом перерахунку вказаної суми грошових коштів ОСОБА_9 та ОСОБА_5 з банківського рахунку ОСОБА_9 у ПАТ КБ «ПриватБанк» № 6762 4683 1304 3105 на банківський рахунок ОСОБА_13 № 4405 8858 2581 9425 у ПАТ КБ «ПриватБанк».

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованих діянь заперечив та пояснив, що єдиний номер абонента мобільного звязку, яким він користувався та користується, 067-85-29-271. З вказаного номера він ніколи будь-яких номерів рахунків ОСОБА_4 не відправляв, будь-яких коштів не отримував, чужими банківськими картками ніколи не користувався. По смс-повідомленнях з ОСОБА_4 як представником стягувачів спілкувався виключно з приводу зведеного виконавчого провадження, що перебувало на його виконанні. Вказав, що із заявницями вперше зустрівся у березні 2014 року у приміщенні РВ ДВС, а телефоном спілкувався лише по робочих питаннях виключно з ОСОБА_4 з кінця 2012 року. Підтвердив, що ОСОБА_8 його односелець, а ОСОБА_12 однокласник, і з вказаними особами тісного звязку не підтримує, а інтенсивність свого спілкування з ними у дні, в які йому інкриміновано вчинення злочину, пояснив випадковим збігом, яким скористалася сторона обвинувачення та підвела вказані дати під дати нібито вчинених злочинів. Зазначив, що отримував погрози від заявниць протягом 2014 року, оскільки вони вимагали від нього вчинення протиправних дій, які він відмовлявся вчиняти. Щодо оголошення у газету, то він його подавав на прохання свого знайомого ОСОБА_14. Заперечив отримання повідомлення про підозру за ч. ч. 3, 4 ст. 368 КК України, пояснивши свою відмову від отримання примірника у приміщенні РВ УМВС погіршенням стану здоровя, однак будь-які документальні підтвердження цієї обставини стороною захисту до дослідження не пропонувалися. Просив його виправдати по всьому обсягу обвинувачення.

Не зважаючи на заперечення ОСОБА_2 своєї вини у інкримінованих діяннях (епізодах від 26 квітня та 8 серпня 2013 року), його винуватість обєктивно підтверджена сукупністю досліджених судом доказів.

По епізоду від 26 квітня 2013 року

Свідок ОСОБА_3 суду повідомила, що разом з ОСОБА_4 була представником ФОП «Ткач» в рамках зведеного виконавчого провадження щодо боржника комбікормового заводу. Їх довіритель дав їм номер обвинуваченого, який телефонував йому з приводу виконавчого провадження. В подальшому зв'язок з державним виконавцем Поворознюком М.Л. тримала ОСОБА_4 У квітні 2013 року ОСОБА_2 у телефонному спілкуванні з ОСОБА_4 за прискорення проведення виконавчих дій в інтересах стягувача ОСОБА_6 висунув вимогу про перерахунок йому грошових коштів в сумі 1000 грн., після чого на телефон ОСОБА_4 направив реквізити банківського рахунку ОСОБА_8 в «Укрсоцбанку», на який вона спільно з ОСОБА_4 через касу банку «Аваль» перерахували кошти, внаслідок чого невдовзі питання по ОСОБА_6 було закрито. Свідок наголосила на тому, що скаргу на обвинуваченого в управління юстиції разом з колегою написали по спливу значного часу після вчинення ним інкримінованих діянь, оскільки його вимоги набули систематичного характеру.

Підтвердивши наведені вище показання свідка ОСОБА_3, свідок ОСОБА_4 повідомила, що наприкінці жовтня 2012 року до ДВС надійшов наказ про стягнення боргу у розмірі близько 300000 грн. з комбікормового заводу на користь ФОП «Ткач», якого вона представляла з ОСОБА_3 за дорученням. ОСОБА_2 шукав спілкування з ОСОБА_6, за дорученням якого й стала посередником. Зокрема, навесні 2013 року у неї відбулася телефонна розмова з ОСОБА_2, у якій він вимагав 1000 грн. за сприяння у якнайшвидшому стягненні боргу (за умови надання переваги перед іншими стягувачами) або ж відрахування стягувачу будуть вестися на загальних умовах. Зі свого номера 067-852-92-71 на її номер 098-088-66-28 він направив реквізити банківського рахунку ОСОБА_8 в «Укрсоцбанку», однак платіж не пройшов через помилку у рахунку. ОСОБА_2 на її прохання уточнив номер рахунку, після чого вона разом з ОСОБА_3 перерахували кошти, внаслідок чого стягнення коштів невдовзі відбулося у повному обсязі. Свідок довела до відома суду, що батько обвинуваченого чинив на неї тиск через своїх колишніх колег, які є працівниками органів внутрішніх справ за її місцем проживання, тому вони з колегою за вимогами ОСОБА_15 змушені були написати відмову від своїх скарг, яку в подальшому спростували.

Показання ОСОБА_4 про усну домовленість з приводу перерахунку коштів на рахунок ОСОБА_8, повідомлений шляхом отримання від обвинуваченого смс-повідомлення з неправильним рахунком, підтверджуються даними фототаблиці до протоколу огляду мобільного телефона ОСОБА_4 (з номером абонента 098-088-66-28) (т. 1 м.д.р., 114-115), на яких зображено скріншот наступного змісту: смс від № 067-852-92-71 від 26 квітня 2013 року 10 год. 29 хв. (через декілька хвилин після телефонного дзвінка, дані про який досліджено нижче) зі змістом «Р/б 29241880000005 к/б 00039019» (зображення № 15-17), а також даними, здобутими в ході отримання тимчасового доступу до документів ПрАТ «Київстар» (т. 1 м.д.р., а. 151, т. 3 м.д.р., а. 160), відповідно до яких на № 098-088-66-28 о 10 год. 28 хв. 26 квітня 2013 року було направлено смс-повідомлення з номера абонента 067-852-92-71, що перебував в зоні дії ретрансляційної антени на перехресті вулиць Огієнка та Соборної у напрямку перехрестя вул. Соборної і просп. Грушевського (20220, 815-b). При цьому суд виходить з тих міркувань, що хибність довідки ПрАТ «Київстар» про те, що дані про смс № 067-852-92-71 та № 098-088-66-28 за жовтень 2012 року-січень 2014 року не збереглися, підтверджена відповідним повідомленням ПрАТ «Київстар» (т. 1 м.д.р., а. 134, 149), долученим до наявної інформації, наданої після виявлення оператором звязку інформаційної помилки.

Перерахунок коштів у сумі 1000 грн. з карткового рахунку ОСОБА_3 26 квітня 2013 року об 11 год. 44 хв. з реквізитами: 29241880000005, код отримувача 00039019 (як зазначено у дослідженому вище смс-повідомленні), ПАТ «Укрсоцбанк», платник ОСОБА_3, призначення платежу поповнення картки № 4874120001770230 ОСОБА_8 підтверджено даними досліджених судом оригіналу та копії квитанції № N150V42249 ВАТ «ОСОБА_10 ОСОБА_1» від 26 квітня 2013 року (т. 1 м.д.р., а. 69, 72).

Як повідомив суду свідок ОСОБА_8, навесні 2012 чи 2013 року йому зателефонував чоловік на імя ОСОБА_14, представився колегою ОСОБА_2, з яким свідок знайомий як односелець, але у дружніх стосунках не перебуває, та попросив дати йому у користування банківську картку. Картку чоловік повернув приблизно через 2 тижні, змін у балансі рахунку не було. У 2014 році при зустрічі з ОСОБА_2 розповів про цю ситуацію, на що той здивувався та повідомив, що йому нічого про це невідомо. Зазначив, що під час першого допиту в ході досудового розслідування вказував, що свою банківську картку віддавав ОСОБА_2, оскільки помилково вважав, що немає різниці кому особисто він давав картку самому ОСОБА_2 чи чоловікові, який запевнив, що він його колега.

Такі показання свідка ОСОБА_8 суд оцінює критично, оскільки вони суперечать іншим доказам по справі, які, крім іншого, підтверджують й наявність стабільного телефонного звязку з обвинуваченим у період вчинення інкримінованого діяння.

Так, з досліджених в суді матеріалів тимчасового доступу до документів ПрАТ «Київстар» (т. 3 м.д.р., а. 145-147, 159) вбачається, що ОСОБА_2 телефонував ОСОБА_8 (№ 096-769-69-36), який перебував поза межами міста Кам'янця-Подільського, 26 квітня 2013 року о 13 год. 27 хв. (тривалість розмови 18 с), перебуваючи в зоні дії ретрансляційної антени на перехресті вулиць Огієнка та Соборної у напрямку перехрестя просп. Грушевського та вул. Соборної м. Кам'янця-Подільського, а також 27 квітня 2013 року о 18 год. 29 хв. (тривалість розмови 23 с), перебуваючи в зоні дії ретрансляційної антени в с. Гуменці (ТОВ «Авангард»). При цьому ОСОБА_8 двічі телефонував ОСОБА_2: 27 квітня 2013 року о 13 год. 39 хв. (тривалість розмови 83 с), перебуваючи у с. Корчівка, та о 17 год. 33 хв. (тривалість розмови 9 с), також перебуваючи в зоні дії ретрансляційної антени в с. Гуменці (ТОВ «Авангард»). Перебування ОСОБА_8 у зоні дії ретрансляційних станції в межах м. Кам'янця-Подільського 27 квітня 2013 року о 18 год. 13 хв. та 21 год. 54 хв. підтверджено даними переглянутого в судовому засіданні диску, здобутого в ході тимчасового доступу до документів ПрАТ «Київстар» (т. 3 м.д.р., а. 187).

Це підтверджує інтенсивність спілкування між ними у дні перерахунку коштів на банківську картку ОСОБА_8 та їх зняття, а місце перебування ОСОБА_2 відповідає даним руху коштів на рахунку ОСОБА_8, відповідно до яких 26 квітня 2013 року відбулося поповнення його карткового рахунку на 990 грн., з яких переведені кошти в сумі 980 грн. було знято 27 квітня 2013 року за допомогою банкомату по просп. Грушевського, 25, як вбачається з даних інформації про рух коштів на рахунку № 26256890010506 (ОСОБА_8, картка № 4874120001770230) (т. 3 м.д.р., а. 18, 22).

З досліджених в суді матеріалів тимчасового доступу до документів ПрАТ «Київстар» (т. 3 м.д.р., а. 159, 161) вбачається, що ОСОБА_2 телефонував ОСОБА_4 (№ 098-088-66-28) 26 квітня 2013 року о 10 год. 24 хв. (тривалість розмови 42 с), перебуваючи в зоні дії ретрансляційної антени по вул. Шевченка, 17, а вона двічі телефонувала йому: 26 квітня 2013 року о 12 год. 42 хв. (тривалість розмови 109 с), коли він перебував в зоні дії ретрансляційної антени на перехресті вулиць Огієнка та Соборної у напрямку перехрестя просп. Грушевського та вул. Соборної м. Кам'янця-Подільського; 27 квітня 2013 року о 8 год. 54 хв. (тривалість розмови 76 с), коли він перебував в зоні дії ретрансляційної антени на перехресті вулиць Огієнка та Соборної у напрямку перехрестя вулиць Пушкінська та Огієнка м. Кам'янця-Подільського. Наведене підтверджує інтенсивність спілкування між ними, а також показання ОСОБА_4 про неправильність рахунку, вказаного ОСОБА_2 для перерахунку коштів на картку ОСОБА_8, у звязку з чим вона змушена була повторно перераховувати кошти на уточнений рахунок, оскільки перший платіж не пройшов.

Натомість суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_15 (батька обвинуваченого) який ствердив, що у його сина був і є лише один абонентський номер оператора мобільного звязку: 067-852-92-71. Пояснив, що 4 липня 2014 року близько 8 год. за власною ініціативою зустрівся з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з метою зясування причини їх звернення зі скаргою на сина в управління юстиції. Вони ж запропонували, щоб він (свідок) вмовив ОСОБА_8 заднім числом укласти угоду з ТОВ «Цехаве Корм ЛТД», нібито ОСОБА_8 працював на це товариство, щоб легалізувати ті кошти, які вони йому перераховували, проводячи фінансові махінації. Водночас ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомили йому, що хочуть домовитися аналогічним чином з ОСОБА_12 Свідок ствердив, що проти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 порушено кримінальні справи в Черкаській області за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ст. 212 КК України. Також повідомив суду, що 30 березня 2015 року телефонувала ОСОБА_3 особисто йому з вибаченням, оскільки ОСОБА_4 її примусила дати неправдиві показання проти його сина. Заперечив чинення тиску на вказаних осіб в цій справі, а також повідомив, що у серпні 2014 року ОСОБА_8 йому особисто пояснив, що банківську картку у нього брав не ОСОБА_2, а чоловік на імя ОСОБА_14, що представився його колегою, працівником ДВС. Такі показання свідка ОСОБА_15 суд оцінює критично, оскільки свідок є батьком обвинуваченого, тобто особисто зацікавлений у результаті розгляду справи, крім того, його показання не підтверджені іншими доказами по справі. Так, наявності будь-якого звязку між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 судом не встановлено і вбачається абсурдним перерахунок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 коштів невідомій особі (ОСОБА_8В.) з невідомих причин у квітні 2013 року для того, щоб аж у липні 2014 року висунути вимогу батькові обвинуваченого про залучення до фіктивної угоди ОСОБА_8, який, за дивним збігом обставин, виявився односельцем обвинуваченого та його батька, з яким ОСОБА_2 тісних стосунків не підтримує, однак саме на період перерахування коштів активно (неодноразово) спілкувався з ним телефоном і саме його прізвище імя та по батькові відправив у смс-повідомленні ОСОБА_4, зазначивши реквізит, який в подальшому був вказаний у квитанції про перерахування коштів з рахунку ОСОБА_3 на рахунок ОСОБА_8

По епізоду від 8 серпня 2013 року

Як повідомила суду свідок ОСОБА_3, у серпні 2013 року вона діяла в інтересах стягувача ПП «Агробізнес Мінерал» разом з ОСОБА_4 в рамках виконавчого провадження. Після отримання ОСОБА_4 в усній розмові по телефону з ОСОБА_2 вимоги про суму коштів, які необхідно йому перерахувати для прискорення виконавчого провадження, знову ж на телефон ОСОБА_4 надійшло повідомлення з номером рахунка на прізвище ОСОБА_12, на який вони разом перерахували через «ПриватБанк» кошти в сумі 1000 грн., внаслідок чого виконавче провадження було завершено, а кошти стягнуто на користь їх довірителя.

Свідок ОСОБА_4 категорично запевнила суд у тому, що ОСОБА_2 користувався, крім свого основного номера, номером абонента мобільного звязку 098-66-19-584, а також підтвердила, що по справі за результатами мирової угоди між боржником та «Агробізнес Мінерал» працювали аналогічним чином: ОСОБА_2 у серпні 2013 року в телефонній розмові висунув вимогу про перерахунок коштів, після чого смс-повідомленням направив номер рахунка на імя ОСОБА_12, на який вона з ОСОБА_3 перерахували 1000 грн., внаслідок чого приблизно через 1 міс. питання було закрито. Надходження коштів на виконання домовленості підтверджено даними платіжного доручення № 13043 від 28 серпня 2013 року про перерахування ОСОБА_7 «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод» на користь ТОВ «Агробізнес Мінерал» 35672,24 грн. (т. 1 м.д.р., а. 177).

Як вказала в ході допиту в суді свідок ОСОБА_16 (начальник районного відділу ДВС, безпосередній керівник обвинуваченого), гаражі у с. Кульчіївці належать її сестрі. Про продаж сестрою цього майна вона декілька років тому повідомила на роботі, сподіваючись, що комусь із співробітників потрібен гараж. Однак ніхто гаражами не зацікавився, а конкретно ОСОБА_2 займатися продажем цих гаражів вона на просила, хоча не заперечила, що він з її сестрою був знайомий.

Як ствердив у суді свідок ОСОБА_14, декілька років тому у с. Слобідка-Кульчієвецька він дивився гараж, який хотів придбати, але ціна була зависока. Власник гаража запропонував непогані відсотки, якщо він допоможе продати гараж. Приставши на пропозицію, попросив свого однокурсника ОСОБА_2 допомогти з продажем гаража шляхом подачі відповідного оголошення у газету, однак вказати свій номер, оскільки на його (ОСОБА_14Ю.) робочому місці був поганий зв'язок. Йому відомо, що з часів студентства ОСОБА_2 користувався номером 067-852-92-71. Згодом ОСОБА_2 повідомив, що покупців не було, тому мати зиск з продажу гаражу можливість зникла.

Таким чином, показання свідка ОСОБА_14 суперечать показанням обвинуваченого, який ствердив, що подавав оголошення він імені ОСОБА_14, оскільки свідок категорично ствердив, що попросив ОСОБА_2 вказати саме свій номер телефону у звязку з тим, що не міг отримувати дзвінки на своєму робочому місці, де було погане покриття мережі.

На користь наведених обставин свідчить й той факт, що шеф-редактор рекламного відділу редакції газети «Подолянин» ОСОБА_17, допитана судом як свідок, зазначила, що після звернення до неї слідчого з приводу оголошень щодо продажу гаражів за 2012-2013 роки підняла архівну документацію (на цей час вже знищена, оскільки зберігається лише протягом одного року), по якій встановила, що дійсно приймала таке оголошення від особи чоловічої статі. Записавши зміст оголошення, на звороті вказала прізвище заявника з його слів «Поворознюк». Впізнала свій почерк на копії рукописного запису, наявній у справі (т. 4 м.д.р., а. 82), на якому записано зміст оголошення про продаж приміщення у с. Кульчіївці з контактним № 098-66-19-584 з відмітками про дні розміщення оголошення 10 січня, 17 січня та 24 січня і написом «Поворознюк» на звороті.

Крім того, з даних протоколу огляду газет від 19 листопада 2014 року з додатком, проведеного на підставі добровільної згоди головного редактора газети «Подолянин» (т. 4 м.д.р., а. 83, 84), вбачається, що оголошення зі змістом, що відповідає змісту написів на дослідженому вище аркуші та контактним номером 098-66-19-584, розміщені у номері газети від 10 січня 2014 року (т. 4 м.д.р., а. 87), що відповідає рукописному запису, наведеному вище. Водночас, оголошення з вказаним контактним номером про продаж приміщень/гаражів розміщені у випусках газети від 7 грудня 2012 року, 7 червня 2013 року та 8 листопада 2013 року (т. 4 м.д.р., а. 90, 96, 104), що узгоджується з показаннями в суді свідка ОСОБА_18, який ствердив, що неодноразово (вперше приблизно наприкінці 2012 року) телефонував за оголошенням про продаж гаражів у с. Слобідка-Кульчієвецька, однак чоловіка, з яким зустрічався на місці, не запамятав, лише згадав, що той повідомляв, що має відношення до виконавчої служби. Свідок зазначив, що по спливу певного часу, можливо у березні 2013 року, знову телефонував на той номер, щоб зясувати чи не знижено ціну, оскільки гаражі перебували у занедбаному стані і не вартували тих коштів, які просив за них продавець. Ці обставини він детально пригадав, ознайомившись з роздруківкою дзвінків по його номеру 067-804-12-51 (т. 3 м.д.р., а. 168-169) в ході допиту слідчим, а також підтвердив їх в суді.

Показання свідка ОСОБА_18 повністю узгоджені з показаннями в суді свідка ОСОБА_19 (старшого оперуповноваженого другого міжрайонного відділу № 2 управління протидії злочинам у сфері економіки УМВС України в Хмельницькій області), який повідомив, що виконував доручення щодо встановлення власника абонентського номера оператора мобільного звязку «Київстар» № 098-66-19-584, в ході чого з пояснень ОСОБА_18 встановив, що продажем гаражів займався чоловік, який працює в ДВС.

Однак суд позбавлений можливості визнати такі показання ОСОБА_19 допустимими, оскільки відповідно до вимог ч. 7 ст. 97 КПК України у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Показання свідка ОСОБА_20 (голови Кульчієвецької сільської ради) суд оцінює з тієї точки зору, що вони не несуть ні виправдального, ні обвинувального смислового навантаження, оскільки свідок лише повідомив, що обвинувачений у нього не цікавився гаражами на території сільської ради, лише запамятав візит ОСОБА_16, однак чи був з нею ОСОБА_2 точно сказати не зміг. Також йому невідомо чи перебували на виконанні виконавчої служби виконавчі провадження щодо цих гаражів.

Показання ОСОБА_4 про усну домовленість з приводу перерахунку коштів на рахунок, повідомлений шляхом отримання від обвинуваченого смс-повідомлення з № 098-66-19-584, підтверджуються даними фототаблиці до протоколу огляду мобільного телефона ОСОБА_4 (з номером абонента 098-088-66-28) (т. 1 м.д.р., а. 114-116), на яких зображено скріншот наступного змісту: смс від № 098-66-19-584 від 11 год. 52 хв. 7 серпня 2013 року зі змістом: «Приватбанк 4405885825819425 ОСОБА_12», а також даними, здобутими в ході отримання тимчасового доступу до документів ПрАТ «Київстар» (т. 3 м.д.р, а. 170), відповідно до яких об 11 год. 49 хв. 7 серпня 2013 року на № 098-088-66-28 (ОСОБА_4В.) було відправлено смс-повідомлення з № 098-661-95-84.

Належність карткового рахунку 6762468*******05 в ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 підтверджена даними довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 15 жовтня 2014 року № 1841133, долученої до матеріалів справи за заявою власника рахунку (т. 1 м.д.р., а. 119, 124).

Надходження 8 серпня 2013 року о 15 год. 12 хв. коштів в сумі 1000 грн. на рахунок ПАТ КБ «ПриватБанк» на імя ОСОБА_12 № 4405 8858 2581 9425 як перерахунку з Черкаського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» з картки 6762 4683 1304 3105, а також факт зняття коштів в сумі 1000 грн. з вказаного рахунку о 13 год. 45 хв. 9 серпня 2013 року в банкоматі по вул. Червоноармійська, 42/1 в м. Кам'янці-Подільському підтверджено випискою по вказаному рахунку від 12 листопада 2014 року (т. 3 м.д.р., а. 37, 38, 47).

Водночас надати суду відповідь щодо причини інтенсивного спілкування з ОСОБА_12 з 6 по 8 серпня 2013 року обвинувачений ОСОБА_2 не зміг, посилаючись на можливу повязаність таких дзвінків з питаннями, що стосувалися його роботи і цікавили його колишнього однокласника, хоча такі дзвінки були вихідні, а не вхідні (т. 3 м.д.р., а. 152).

Суд не бере до уваги оригінал та копію квитанції від 6 червня 2013 року про переказ на імя ОСОБА_12 (рахунок 4149********7486) коштів в сумі 1350 грн. (т. 1 м.д.р., а. 70, 72), які не є належними доказами у розумінні ст. 85 КПК України, оскільки жодним чином не підтверджують і не спростовують обставини, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів, оскільки стосуються 6 червня 2013 року, а не 8 серпня 2013 року.

Показання свідка ОСОБА_21 (директора боржника по зведеному виконавчому провадженні «Кам'янець-Подільського комбікормового заводу») суд оцінює з тієї точки зору, що вони стосуються висловлення особистої неприязні до свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що ґрунтується на тому, що вони як представники стягувачів ініціювали питання визнання його підприємства банкрутом і неодноразово при приїзді з державним виконавцем на підприємство блокували його роботу.

Невизнання ОСОБА_2 своєї вини у інкримінованих діяннях по епізодах від 26 квітня та 8 серпня 2013 року суд розцінює як спробу уникнути відповідальності.

Посилання захисту на те, що обвинуваченому ОСОБА_2 не було вручено повідомлення про підозру за ч. ч. 3, 4 ст. 368 КК України, тому інкриміновані в цій частині діяння не можуть бути предметом судового розгляду, суд вважає необґрунтованими, оскільки про цю обставину захист в підготовчому судовому засіданні суд не повідомив, наголосивши лише на тому, що обвинувачений не отримав обвинувальний акт. У звязку з цим підготовче судове засідання було відкладено для вручення обвинувального акту та підготовки до захисту. Натомість будь-яких перешкод для заявлення клопотання про ознайомлення з матеріалами провадження чи повідомлення суд про невручення підозри для сторони захисту не було, однак захист повідомив про це лише в ході допиту обвинуваченого після проведення допитів свідків та дослідження матеріалів кримінального провадження. Водночас, з переглянутого судом відеозапису (в порядку ч. 1 ст. 136 та ч. 1 ст. 278 КПК України), долученого до непідписаного обвинуваченим повідомлення про підозру з підписами понятих (т. 5 м.д.р., а. 1-6), вбачається, що ОСОБА_2 та його захисник явно ухилялися від отримання повідомлення про підозру. Крім того, у суду відсутні відомості про оскарження захистом ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу з підстав неповідомлення про підозру, оскільки в ході розгляду такого клопотання сторона обвинувачення зачитує зміст підозри, а слідчий суддя за участю сторін провадження досліджує докази на підтвердження підозри, у звязку з чим суд вправі вважати, що ОСОБА_2 було повідомлено про підозру не пізніше, ніж слідчий суддя розглянув клопотання про застосування до нього запобіжного заходу (9 грудня 2014 року).

Посилання захисту на ненадання стороною обвинувачення доступу стороні захисту до всього масиву матеріалів провадження, зокрема, цифрових дисків та оригіналів квитанцій, не знайшли свого підтвердження, оскільки згідно з даними протоколу надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 25 грудня 2014 року (т. 5 м.д.р., а. 78-79) захисник ознайомився з матеріалами провадження в 5-ти томах, а будь-які дані про внесення змін у формування томів справи у суду відсутні.

Твердження захисника про недопустимість доказів у виді копій документів з підстав відсутності засвідчувальних написів та відтисків печаток на копіях документів, долучених до протоколів оглядів речей та документів, є необґрунтованими, оскільки такі копії здобуті відповідно до вимог допустимості доказів, тобто у порядку, встановленому КПК України (в ході тимчасового доступу (про застосування фотоапарату чітко вказано у тексті відповідних протоколів), огляду, а також у ході огляду з письмової згоди власника/володільця предметів чи документів, щодо якого, всупереч твердженню захисника, чинним КПК України не встановлено вимоги отримання тимчасового доступу у разі надання добровільної згоди). Крім того, сторона захисту не клопотала про витребування оригіналів такої документації для дослідження їх в судовому засіданні.

Таким чином, оцінивши належні, допустимі та достовірні докази в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозвязку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, суд дійшов наступних висновків.

Органом досудового розслідування ОСОБА_2 ставиться у вину те, що 4 грудня 2012 року він, обіймаючи посаду старшого державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції, будучи службовою особою VII категорії 13-го рангу, будучи наділеним організаційно-розпорядчими повноваженнями, одержав від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 хабар в розмірі 1000 грн. за наступних обставин.

4 грудня 2012 року у коридорі на першому поверсі приміщення районного відділу ДВС Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції по вул. Татарська, 8 в м. Кам'янці-Подільському ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_9, яка представляла інтереси стягувача згідно з довіреністю № 609 від 23 лютого 2012 року по виконавчому провадженню, що перебувало на виконанні у ОСОБА_11 згідно з судовим наказом № 5/5025/415/12 від 29 жовтня 2012 року щодо примусового виконання рішення господарського суду Хмельницької області про стягнення з ОСОБА_7 «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод» (вул. Вербецьке шосе, 1 с. Гуменці Кам'янець-Подільського району) заборгованості на користь ФОП «ОСОБА_6І.» (вул. Ушакова, 1-А м. Кіровоград), про необхідність передачі йому хабара в розмірі 1000 грн. за прийняття від неї заяви про відкликання клопотання про повернення виконавчого документу стягувачеві, що була подана 20 листопада 2012 року, та невчинення дій, які він мав би вчинити згідно з вимогами ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (складання акту та винесення постанови про повернення стягувачу виконавчого документа), а також в подальшому прискорення виконання судового наказу.

Цього ж дня ОСОБА_11JI. у коридорі на першому поверсі приміщення районного відділу ДВС Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції одержав особисто в руки від ОСОБА_9 хабар у вигляді грошових коштів в сумі 1000 грн. за прийняття ним від ОСОБА_9 заяви про відкликання клопотання про повернення виконавчого документу стягувачу та прискорення виконання судового наказу.

Вказані дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 1 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 7 квітня 2011 року).

Втім, обвинувачення в цій частині не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки стороною обвинувачення відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 КПК України належними, допустимими та достовірними доказами не доведено, а судом не встановлено, що кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_2, було вчинено.

Так, обвинувачений категорично заперечив не лише зустріч з ОСОБА_3 4 грудня 2012 року, а й сам факт знайомства з нею до березня 2014 року, зазначивши, що діяв у рамках зведеного виконавчого провадження відповідно до закону та посадової інструкції, тому й продовжив здійснення виконавчих дій після надходження клопотання про відкликання заяви про відкликання виконавчого листа, що, зокрема, підтверджено даними розпорядження державного виконавця Поворознюка М.Л. № 351004357 ЄДРВП В7р від 27 березня 2013 року та платіжного доручення № 611 від 28 березня 2013 року на перерахування ОСОБА_7 «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод» на рахунок ФОП «ОСОБА_6І.» 20000 грн.(т. 1 м.д.р., а. 170-171), а також показаннями свідка ОСОБА_16, яка в суді ствердила, що до її повноважень як начальника відділу ДВС входить затвердження постанови про повернення виконавчого листа, однак виконавець зобовязаний продовжувати виконавче провадження, якщо заява про відкликання виконавчого документа відкликана.

Свідок ОСОБА_4 суду повідомила, що у грудні 2012 року за домовленістю приїхала з колегою у м. Кам'янець-Подільський, де очікувала у автомобілі з водієм, поки ОСОБА_3 у приміщенні ДВС передала ОСОБА_2 узгоджену 1000 грн. за задоволення письмового клопотання у присутності юриста комбікормового заводу ОСОБА_22. Внаслідок передачі коштів клопотання було задоволено і ОСОБА_2 виконавчий документ стягувачу не повернув. Запевнила суд, що їх довіритель ОСОБА_6 перерахував кошти на картковий рахунок, тому у м. Кам'янець-Подільський приїхали вже з цією сумою, призначеною для дачі хабара. Ствердила, що кошти передавала ОСОБА_3, про що й повідомили довірителю.

Як зазначила в суді свідок ОСОБА_3, у грудні 2012 року її довіритель ОСОБА_6 подав клопотання про відкликання попереднього клопотання про відкликання заяви стягувача, за задоволення якого за попередньою домовленістю між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 особисто вона (ОСОБА_3В.) у приміщенні ДВС передала ОСОБА_2 конверт з 1000 грн. Внаслідок цього наказ не був повернутий стягувачу і стягнення у виконавчому провадженні продовжувалося. У приміщенні ДВС її бачила представник комбікормового заводу ОСОБА_22, а ОСОБА_4 з водієм чекали її у кафе неподалік приміщення ДВС. Спочатку вказала, що кошти на хабар давав ОСОБА_6 (однак спосіб передачі зазначити не змогла), потім змінила показання, зазначивши, що ОСОБА_6 дізнавався про передачу коштів по факту.

Таким чином, показання вказаних свідків містять суттєві розбіжності в частині походження коштів, які начебто були використані для передачі хабара, а також в частині обізнаності довірителя свідків щодо передачі хабара, тому суд позбавлений можливості вважати показання свідків по епізоду 4 грудня 2012 року достовірними доказами, особливо враховуючи ту обставину, що інші суттєві докази (як-то показання стягувача ОСОБА_6 чи юриста боржника ОСОБА_22 тощо) на підтвердження обвинувачення стороною обвинувачення на дослідження не пропонувалися.

Допитані ж як свідки колеги ОСОБА_2 ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 ствердили, що не бачили, щоб ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 передавали обвинуваченому кошти, та повідомили, що стягнуті кошти у зведеному виконавчому провадженні розподіляються на рахунки пропорційно вимог стягувачів. Колегам було відомо, що у ОСОБА_2 на виконанні перебуває велике зведене провадження. Свідок ОСОБА_25 наголосила, що розподілом коштів займається державний виконавець, у провадженні якого перебуває виконавче провадження.

Ці показання працівників ДВС узгоджені з показаннями в суді начальника районного відділу ДВС ОСОБА_16, яка, крім іншого, повідомила, що по зведеному виконавчому провадженні, що перебувало на виконанні обвинуваченого, до неї скарг не надходило, а з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 познайомилася лише у червні 2014 року, коли управління юстиції вже проводило службове розслідування за їх скаргою на дії ОСОБА_2

Щодо копій аркушів журналів реєстрації вхідної та вихідної кореспонденції РВ ДВС за 2012 рік, згідно з якими: 23 листопада 2012 року зареєстровано заяву ФОП ОСОБА_6І про повернення наказу без виконання від 20 листопада 2012 року № 78, а 4 грудня 2012 року зареєстровано заяву ФОП ОСОБА_6 про залишення без розгляду заяви від 20 листопада 2012 року за № 78; (т. 1 м.д.р., а. 184, 185-195), а також даних, здобутих в ході отримання тимчасового доступу до документів ПрАТ «Київстар» (т. 3 м.д.р., а. 144-184, 188), відповідно до яких користувач абонентського номера 098-088-66-28 (ОСОБА_4В.) 4 грудня 2012 року о 13 год. 56 хв. та 14 год. 17 хв. перебував у зоні дії ретрансляційних антен м. Кам'янця-Подільського, то вони лише підтверджують сам факт надходження на реєстрацію таких заяв та перебування ОСОБА_4 у м. Кам'янці-Подільському і аж ніяк не підтверджують отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 хабара 4 грудня 2012 року.

Водночас суд критично оцінює посилання захисту на можливе перебування ОСОБА_3 (користувача абонентського номера оператора мобільного звязку ТОВ «Астеліт» № 093-473-75-56) 4 грудня 2012 року за межами України з огляду на дані, отримані в ході перегляду в судовому засіданні диску з інформацією, здобутою в ході тимчасового доступу до документів ПрАТ «Київстар», ініційованого стороною захисту (т. 1 м.к.п., а. 148), відповідно до яких вказаний номер з 20 листопада 2012 року по 5 грудня 2012 року перебував у режимі «переадресація дзвінків», оскільки така функція може бути застосована у чотирьох випадках: при переадресації всіх викликів (опція користувача), при переадресації за відсутності відповіді, при зайнятості абонента розмовою, а також у разі, якщо телефон вимкнено або знаходиться поза зоною покриття, тобто перебування ОСОБА_3 поза межами України такі відомості не підтверджують, хоча суд не бере до уваги витяг з бази ВІС «Шлюз МВС-Аркан» від 12 жовтня 2015 року, що стосуються ОСОБА_26 та ОСОБА_27 (по справі навпаки: ОСОБА_3 та ОСОБА_4), що не є належним доказом у розумінні ст. 85 КПК України, оскільки жодним чином не підтверджує і не спростовує обставини, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Також органом досудового розслідування ОСОБА_2 також ставиться у вину те, що 10 грудня 2012 року він під час телефонної розмови з ОСОБА_5, яка представляла інтереси стягувача ФОП «ОСОБА_6І.» згідно з довіреністю № 609 від 23 лютого 2012 року по виконавчому провадженню, що перебувало на виконанні у ОСОБА_11 згідно з судовим наказом № 5/5025/415/12 від 29 жовтня 2012 року щодо примусового виконання рішення господарського суду Хмельницької області про стягнення з ОСОБА_7 «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод» (вул. Вербецьке шосе, 1 с. Гуменці Кам'янець-Подільського району) заборгованості на користь ФОП «ОСОБА_6І.» (вул. Ушакова, 1-А м. Кіровоград) на її прохання про надання повідомлення про стан заборгованості боржника ОСОБА_7 «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод» перед стягувачем ФОП «ОСОБА_6, повідомив ОСОБА_5 про необхідність передачі йому за підготовлений документ хабара в розмірі 1 000 грн.

3 січня 2013 року близько 12 год. 00 хв., знаходячись у салоні автомобіля ОСОБА_28 перед заїздом на територію районного відділу ДВС Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_11JI. повторно одержав особисто в руки від ОСОБА_28 хабар у вигляді паперового конверту з грошовими коштами в сумі 1000 грн., що передали йому через ОСОБА_28 ОСОБА_5 та ОСОБА_9, які представляли інтереси стягувача ФОП «ОСОБА_6І.» згідно з довіреністю № 609 від 23 лютого 2012 року, за надання ОСОБА_2 повідомлення старшого державного виконавця районного відділу ДВС Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції № 12883 від 10 грудня 2012 року про стан заборгованості боржника ОСОБА_7 «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод» перед стягувачем ФОП «ОСОБА_6І.», адресованого представнику ОСОБА_6 ОСОБА_5

Вказані дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 7 квітня 2011 року).

Однак обвинувачення в цій частині не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки стороною обвинувачення відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 КПК України належними, допустимими та достовірними доказами не доведено, а судом не встановлено, що кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_2, було вчинено.

Так, обвинувачений ОСОБА_2 категорично заперечив отримання від ОСОБА_28 грошових коштів 3 січня 2013 року. Наявність відомостей про здійснення телефонних дзвінків пояснив тим, що у звязку з роботою йому щодня телефонувала значна кількість людей, в тому числі й незнайомих, і всіх їх він не в змозі пригадати.

Свідок ОСОБА_3 по епізоду 3 січня 2013 року пояснила, що у січні 2013 року через ОСОБА_4 ОСОБА_2 передав вимогу про надання йому 1000 грн. за видачу довідки про стан заборгованості комбікормового заводу перед стягувачем ОСОБА_6, яка їм була потрібна для предявлення у господарський суд Хмельницької області. Кошти на хабар давав ОСОБА_6 (спосіб передачі не памятає) у сумі 1000 грн. Запевнила суд, що цю суму передали спільно з ОСОБА_4 рейсовим автобусом у конверті знайомому ОСОБА_6 ОСОБА_28, який по телефону її повідомив про передачу коштів за призначенням. Довідку отримали, однак чи особисто, чи по факсу не памятає.

Натомість свідок ОСОБА_4 спочатку ствердила, що кошти на хабар передали знайомому ОСОБА_6 ОСОБА_28, як і хто не памятає, а в подальшому заперечила наявність прямого рейового автобуса з Черкас у Кам'янець-Подільський та повідомила, що кошти передавали не рейсовим автобусом, а водієм, який по власних справах їхав у м. Кам'янець-Подільський. За передачу коштів сплатила водію 300 грн., з яких 150 грн. ОСОБА_4 їй повернула. Підтвердила, що ОСОБА_28 отримав необхідну довідку на її імя, надіслав скановану довідку ОСОБА_3, а оригінал передав ОСОБА_6. Спілкування з ОСОБА_28 вів спочатку ОСОБА_6, а потім ОСОБА_3 ОСОБА_2 у телефонній розмові підтвердив отримання коштів.

Водночас свідок ОСОБА_28 повідомив, що близько 3 років тому його товариш ОСОБА_6 попросив передати гроші якомусь чоловікові, якого не запамятав. Попередньо подзвонивши на наданий йому номер телефона, домовився про зустріч з чоловіком, якому передав на території Старого місту свої кошти у розмірі 1000 грн., після чого отримав від ОСОБА_6 перерахунок вказаної суми коштів на свою банківську картку «ПриватБанк». Підтвердив, що передавав ОСОБА_6 від того невідомого чоловіка якісь документи, однак категорично заперечив, що ОСОБА_6 будь-коли передавав йому автобусом грошові кошти готівкою.

Даними, здобутими в ході отримання тимчасового доступу до документів ПрАТ «Київстар» (т. 3 м.д.р., а. 144) підтверджено, що 3 січня 2013 року о 12 год. 04 хв. ОСОБА_28 (067-562-11-01) здійснив 2 телефонні дзвінки тривалістю 3 сек. та 52 сек. ОСОБА_2 (067-852-92-71), однак свідок ОСОБА_28 категорично вказав, що впізнати особу, якій передавав кошти, не може, як і пригадати номінали купюр, які передавав невідомому чоловіку.

Як вбачається з даних копії аркуша журналів реєстрації вихідної кореспонденції РВ ДВС за 2012 рік, 10 грудня 2012 року на імя ОСОБА_4 було адресовано довідку № 12883 про стан заборгованості ОСОБА_7 «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод», що підтверджено даними її копії та оригіналу, долучених до матеріалів справи за клопотанням ОСОБА_3 (т. 1 м.д.р., а. 119, 126, 129, 189), що підтверджує сам факт оформлення та отримання такої заяви представниками ОСОБА_6, однак аж ніяк не підтверджує отримання ОСОБА_2 через ОСОБА_28 хабара 3 січня 2013 року.

Таким чином, з огляду на суттєві суперечності як у показаннях свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які не змогли надати суду чітку однозначну послідовну відповідь про спосіб передачі коштів ОСОБА_28, так і їх повну суперечність показанням свідка ОСОБА_28, який категорично заперечив отримання коштів від ОСОБА_6 автобусом, запевнивши суд у тому, що власні кошти невідомому чоловікові передавав на прохання ОСОБА_6 і жодним чином не спілкувався з ОСОБА_3 чи ОСОБА_4, а також враховуючи те, що будь-яких інших вагомих доказів стороною обвинувачення суду надано не було, допит судом ОСОБА_6 прокурором не ініціювався, як і питання руху коштів на рахунку ОСОБА_28 на підтвердження чи спростування його показань, суд позбавлений можливості вважати доведеним, що кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_2 по епізоду від 3 січня 2013 року, було вчинено.

Отже, виходячи з вимог п. 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі Грабчук проти України від 21 вересня 2006 року, відповідно до яких Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року має бути інтерпретована у такий спосіб, щоб гарантувати права, здійснення яких буде практичним та результативним, а не теоретичним та таким, що вводить в оману; це також застосовується до права, висвітленого у п. 2 ст. 6 Конвенції, та з огляду на вимоги ст. 62 Конституції України, п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року № 9, ч. 4 ст. 17 та ч. 3 ст. 373 КПК України, відповідно до яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи положення п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 року № 5, суд дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 7 квітня 2011 року), по епізоду 4 грудня 2012 року, а також ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 7 квітня 2011 року) по епізоду 3 січня 2013 року, у яких обвинувачується ОСОБА_2, були вчинені.

У звязку з чим за вказаними епізодами ОСОБА_2 підлягає виправданню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.

З огляду на виправдання обвинуваченого по епізодах від 4 грудня 2012 року та 3 січня 2013 року та відповідно відсутністю повторності як кваліфікуючої обставини епізод від 26 квітня 2013 року слід перекваліфікувати на ч. 1 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 7 квітня 2011 року). Щодо кваліфікації діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2 по епізоду від 8 серпня 2013 року, за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 221-VIІ від 18 квітня 2013 року), то вона правильна. Суд дійшов висновку, що такі діяння мали місце, дії обвинуваченого містять склад відповідних кримінальних правопорушень і становлять собою одержання службовою особою хабара за виконання в інтересах того, хто дає хабара, та в інтересах третьої особи дії з використанням службового становища (епізод від 26 квітня 2013 року), а також одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто дає хабара, та в інтересах третьої особи дії з використанням службового становища (епізод від 8 серпня 2013 року). Вина обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні зазначених діянь повністю доведена в судовому засіданні і він підлягає покаранню за їх вчинення.

На виконання вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд враховує ступінь тяжкості вчинених діянь, які є злочином невеликої тяжкості та тяжким злочином, відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також особу винуватого, який раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання КП «Добробут» компрометуючими даними щодо ОСОБА_2 не володіє, на час ухвалення вироку не працевлаштований, утриманців не має.

З врахуванням викладеного вище, обставин справи, дотримуючись вимог ч. 4 ст. 5 КК України (відповідно до якої, якщо після вчинення особою діяння, передбаченого чим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію у часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, помякшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи) суд вважає за необхідне призначити лише покарання у виді 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без призначення додаткового покарання, оскільки таке додаткове покарання в редакції Закону України № 221-VIІ від 18 квітня 2013 року не було передбачено.

Також з огляду на особу обвинуваченого, який є людиною молодого віку, раніше не судимий, компрометуючі дані щодо нього за місцем проживання відсутні, суму отриманого хабара (неправомірної вигоди), суд вбачає за доцільне призначити йому покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, визначений санкцією ч. 4 ст. 368 КК України. Крім того застосуванню підлягають також й додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади (оскільки обвинувачений вчинив злочин з використанням свого службового становища як старшого державного виконавця), а також у виді конфіскації всього майна, що є його власністю, крім житла (за ч. 4 ст. 368 КК України).

Однак з огляду на обставини справи та особу обвинуваченого, відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України, враховуючи характер вчинених діянь, їх кількість та тяжкість наслідків, вид сукупності, обставини, якими було зумовлене одержання хабара (неправомірної вигоди), його розмір, а також корисливий мотив, з яким ця неправомірна вигода була одержана, суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_2 покарання за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Водночас, з огляду на характер вчинених діянь та їх високу суспільну небезпечність, відсутність декількох обставин, що помякшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд не вбачає підстав для застосування при призначенні покарання ст. 69 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням.

На глибоке переконання суду, саме таке покарання є необхідним, достатнім, справедливим для виправлення ОСОБА_2, запобігання вчинення нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Щодо запобіжного заходу, який належить застосувати до набрання вироком законної сили, то суд з метою забезпечення виконання вироку на підставі п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України вважає за доцільне застосувати до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, що вбачається співрозмірним ризикам, визначеним ч. 1 ст. 177 КПК України.

Питання речових доказів підлягає вирішенню в порядку ч. 9 ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 374 КПК України,

у х в а л и в:

Визнати ОСОБА_2 невинуватим у предявленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 7 квітня 2011 року) епізод від 4 грудня 2012 року)) та ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 7 квітня 2011 року) епізод від 3 січня 2013 року)) та виправдати його за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч. 1 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 7 квітня 2011 року), та призначити покарання у виді 750 (семисот пятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (12750 грн.) без застосування додаткового покарання на підставі ч. 4 ст. 5 КК України (із застосуванням норм Закону України № 221-VIІ від 18 квітня 2013 року);

- ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 221-VIІ від 18 квітня 2013 року), та призначити покарання у виді 5 (пяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на 3 (три) роки та з конфіскацією всього майна, що є його власністю, крім житла.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (пять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на 3 (три) роки та з конфіскацією всього майна, що є його власністю, крім житла.

Строк покарання обчислювати з моменту приведення вироку у виконання.

До набрання вироком законної сили застосувати до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, поклавши на нього наступні обовязки:

1) прибувати за викликом суду апеляційної інстанції;

2) цілодобово не відлучатися з місця постійного проживання з квартири АДРЕСА_1 без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

4) носити електронний засіб контролю;

5) здати на зберігання в Камянець-Подільський МВ УДМС України в Хмельницькій області паспорт громадянина України для виїзду за кордон (у разі його наявності).

Контроль за виконанням домашнього арешту покласти на прокурора.

Речові докази:

- мобільний телефон, переданий на зберігання ОСОБА_4 (т. 1 м.д.р., а. 117-118), їй залишити;

- книги реєстрації вхідної та вихідної кореспонденції, матеріали виконання судових наказів з ТОВ «Кам'янець-Подільський комбікормовий завод», передані на зберігання начальнику РВ ДВС КП МРУЮ (т. 1 м.д.р., а. 197, т. 2 м.д.р., а. 192), йому залишити;

- дві банківські картки, передані на зберігання ОСОБА_12 (т. 3 м.д.р., а. 39), йому залишити;

- повідомлення, квитанція, чеки (т. 1 м.д.р., а. 129) зберігати в матеріалах справи.

Вирок набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги до апеляційного суду Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченому, а також направити в Кам'янець-Подільське районне відділення Кам'янець-Подільського ВП ГУНП в Хмельницькій області для виконання в частині застосування електронного засобу контролю.

Інші учасники судового провадження мають право на отримання копії вироку в суді.

Суддя Е.В. Кузняк-Годлевська