Рішення № 5423033, 27.07.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

27 липня 2009 р. Справа 7/127-09

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "БМ Банк", м. Київ

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

про стягнення 49190,02 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

Представники

позивача : не з'явився.

відповідача : ОСОБА_1 - підприємець, свідоцтво про державну реєстрацію № 381643.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ВАТ "БМ Банк" боргу у розмірі 49190,02 грн. за договором № 01/28/010808 від 01.09.2008 року.

Ухвалою від 29.05.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/127-09 та призначено до розгляду на 24.06.2009 року.

Відповідач в судове засідання 24.06.2006 року не з'явився та не виконав вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі щодо надання доказів. При цьому суд відзначає, що ухвала про порушення провадження у справі надсилалась відповідачу рекомендованою кореспонденцією, за адресою вказаною в позовній заяві, однак до суду не надійшло доказів отримання чи неотримання відповідачем вказаної ухвали.

У зв'язку з тим, що позивач не у повному обсязі виконав вимоги суду щодо надання доказів та необхідністю у витребуванні нових доказів розгляд справи було відкладено до 27.07.2009 року.

16.07.2009 року позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти , що належать відповідачу.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів до забезпечення позову позивач посилається на те, що відповідач знявся з реєстраційного обліку за місцем проживання, ігнорує на звернення про погашення заборгованості та на думку позивача може здійснити дії стосовно майна які в подальшому можуть бути перешкодою у виконанні рішення суду.

Ухвалою від 21.07.2009 року вказану заяву позивача було відхилено з огляду на те, що позивач при подачі заяви про вжиття заходів до забезпечення позову в порушення приписів ст.33 ГПК України не надав доказів в обґрунтування того, що майно відповідача, на час розгляду справи може, зокрема, зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення. Також заявником не подано доказів стосовно зняття відповідача з реєстраційного обліку.

Позивач в судове засідання 27.07.2009 року не з'явився, хоча явка його представника була визнана обов'язковою. При цьому суд відзначає, що про час та місце судового засідання представника позивача було повідомлено під розпис в судовому засіданні 24.06.2009 року.

За письмовим клопотанням відповідача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні відповідач подав заяву про визнання позовних вимог щодо стягнення боргу за договором № 01/28/010808 відновлювальної кредитної лінії від 01.08.2008 року в повному обсязі.

Розглянувши вказану заяву суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить ст. 22 ГПК України, відповідно до ч. 5 якої відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.08.2008 року між ВАТ "БМ Банк", що є правонаступником ТОВ "БМ Банк" та ФОП ОСОБА_1 було укладено Договір № 01/28/010808 відновлювальної кредитної лінії.

Відповідно до п. 1.1 даного договору банк, зобов'язується надавати на умовах цього договору, а Позичальник зобов'язується отримувати належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки Кредит в розмірі 50000,00 грн. та сплатити проценти за користування Кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

В п. 1.2 договору сторони передбачили, що Кредит надається у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном повернення не пізніше 30.07.2010 року.

В цьому ж пункті сторонами було погоджено графік повернення позичальником кредиту згідно якого позичальник зобов'язувався погашати кредит з грудня 2008 року до липня 2010 року сплачуючи щомісяця 2500,00 грн..

За користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Банку відповідну плату в порядку та розмірах визначених цим договором (п. 1.5).

Проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 20% річних.

В пункті 2.3.1 договору сторони погодили, що банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником взятих на себе обов'язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення, вимагати негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом. При цьому, після отримання позичальником від банку повідомлення про відкликання кредиту, позичальник зобов'язаний не пізніше 15 банківських днів з моменту одержання такого повідомлення здійснити повне погашення кредиту.

Крім того в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 01.08.2008 року між сторонами було укладено договір застави товарів в обігу № 01/28/010808, згідно п. 1.1 якого відповідач з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з Кредитного договору передає в заставу, а позивач цим приймає в заставу в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить відповідачу на праві власності.

Всього договору застави було передано товари відповідача, що знаходяться в обороті на загальну суму 101100,51 грн..

В п. 2.5. договору застави відповідач зобов'язувався підтримувати залишок предмету застави не нижче 101100,51 грн..

Позивач виконав свої зобов'язання за договором кредиту та видав відповідачу кредит у розмірі 50000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 960315 від 05.08.2008 року.

Проте відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором кредиту зобов'язання, неналежним чином проводив кредитні платежі, що за посиланням позивача призвело до утворення станом на 23.04.2009 року заборгованості за кредитом у розмірі 7500,00 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 728,77 грн..

Як зазначено в позовній заяві при перевірці наявності та стану збереження заставодержателем було встановлено відсутність заставлено майна, з огляду на, що на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 592 ЦК України позивач вимагає дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором.

При цьому суду надано акт перевірки наявності та оцінки заставленого майна, що оформлено в якості забезпечення в якому зроблено висновок, що заставлене майном відсутнє, складеного в складі трьох чоловік працівників позивача. Як вбачається з даного акту він також підписаний відповідачем.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 592 ЦК України заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 40000,00 грн. строкової заборгованості, 7500,00 грн. простроченої заборгованості, 728,77 грн. простроченої заборгованості та 728,77 грн. строкової заборгованості по відсотках підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту у розмірі 232,48 грн. в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п. 6.1.1. кредитного договору від 01.08.2008 року № 01/28/010808 сторони встановили, що за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню суми Кредиту та своєчасній сплаті відсотків за користування Кредитом Позичальник зобов'язується сплатити на користь Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Таким чином заявлення позивачем вимоги про стягнення пені є правомірною та обґрунтованою, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.

Перевіркою розрахунку суми пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту та процентів в сумі 232,48 грн., судом виявлено помилки допущені позивачем внаслідок спричинені неврахуванням правил математичного заокруглення в результаті чого судом отримано 231,83 грн. пені за вказані позивачем періоди. Таким чином в стягнені 0,65 грн. пені слід відмовити.

При цьому суд враховує, що нарахування та заявлення до стягнення пені проведено в межах строку позовної давності встановленої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України та ч.6 ст.232 ГК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 29.05.2009 року, 24.06.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням мотивів щодо часткової відмови в стягнені пені. При задоволенні позову суд враховує те, що відповідач подав заяву про визнання позову в повному обсязі. Подана відповідачем заява про визнання позову приймається судом із врахуванням встановлених обставин, як така, що не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Крім того судом встановлено, що позивач при звернені до суду сплатив державне мито у розмірі 489,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 994748 від 15.04.2009 року.

Разом з тим п."а" ч.2 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито" встановлено, що із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів державне мито складає 1 відсоток ціни позову але не менше шести мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З позовної заяви № 30-01/288 від 26.05.2009 року вбачається, що позовні вимоги позивача полягають в стягнені 49190,02 грн..

Таким чином розмір державного мита яке мало бути сплачено позивачем складає 1% від ціни позову, а саме - 491,90 грн., таким чином позивачем не доплачено 2,20 грн. державного мита, з огляду на, що суд дійшов висновку про його досягнення в дохід держави за рахунок позивача.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням відповідача 27.07.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.ч. 1 ст.530, ч.ч.1, 2 ст. 543, ч.1 ст. 546, ст.549, ч. 1 ст.550, ч.1 ст.553, ч.ч.1, 2 ст.554, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629, 1046, ч.1 ст.1048, ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1050 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст.75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 21000 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1, р/р - НОМЕР_2 в ВАТ "БМ Банк", МФО - 380913) на користь Відкритого акціонерного товариства "БМ Банк", бульвар Т.Шевченка, 37/122 м. Київ, 01032. - (інформація про реквізити - р/р 3739507 - в ВАТ "БМ Банк", МФО-380913, ідентифікаційний код - 33881201) - 40000 грн. 00 коп. строкової заборгованості, 7500 грн. 00 коп. простроченої заборгованості, 728 грн. 77 коп. простроченої заборгованості, 728 грн. 00 коп. строкової заборгованості по відсотках, 231 грн. 83 коп. пені, 491 грн. 89 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 312 грн. 49 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "БМ Банк", бульвар Т.Шевченка, 37/122 м. Київ, 01032. - (інформація про реквізити - р/р 3739507 - в ВАТ "БМ Банк", МФО-380913, ідентифікаційний код - 33881201) в дохід державного бюджету 02 грн. 20 коп. державного мита в доход Державного бюджету України.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. Відмовити в стягнені 00 грн. 65 коп. пені.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 03 серпня 2009 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул.Лебединського,11,м. Вінниця, 21034.

4 - відповідачу- АДРЕСА_1,21100.