Постанова № 54228283, 07.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2015 р. Справа№ 910/23124/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Тищенко А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Чопик І.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.10.2015р.

у справі №910/23124/15 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"Українська страхова група"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"

про стягнення 37 781,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (далі - відповідач) 37 781,61 грн. (з них: 36 221,48 грн. - інфляційні втрати, 1 560,13 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачем було порушено строки виплати страхового відшкодування в порядку регресу та суми судового збору за рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. у справі №910/29344/14, внаслідок чого у позивача виникло право на здійснення нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, наголошуючи на їх безпідставності та непідтвердженості, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач зазначав про те, що відшкодування шкоди є відповідальністю, а не борговим (грошовим) зобов'язанням, а тому на шкоду не повинні нараховуватися проценти за користування чужими грошовими коштами. Підставою для звернення позивача з даним позовом стала відмова відповідача у відшкодуванні матеріальної шкоди, завданої останнім Товариству з обмеженою відповідальністю "ІЛТА" внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 25.11.2013р., а тому спірні правовідносини не є договірними зобов'язаннями, в даному випадку зобов'язання виникли з деліктних правовідносин.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/23124/15 від 26.10.2015р. позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 22 483,73 грн. втрат від інфляції, 855,09 грн. 3% річних та 1 128,59 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23124/15 від 26.10.2015р. та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення у даній справі. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- положення ст. 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди;

- спірні правовідносини не є договірними зобов'язаннями, оскільки зобов'язання в даному випадку виникли з деліктних правовідносин;

- в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р., на яку посилався місцевий господарський суд в своєму рішенні, не вказано, що рішення суду встановлює зобов'язальні відносини сторін, а йдеться лише про те, що рішення суду не припиняє зобов'язальних відносин сторін;

- з рішення суду зобов'язальні відносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено в ст. 11 Цивільного кодексу України. Рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.12.2015р.

В судовому засіданні 07.12.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23124/15 від 26.10.2015р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судове засідання 07.12.2015р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів взнала за можливе розглядати справу у відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 07.12.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

05.11.2012р. між позивачем, як страховиком, Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЛТА», як страхувальником, та Публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк», як вигодонабувачем, було укладено договір (далі - Договір страхування), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, які не суперечать законодавству України, пов'язаних з: володінням, користуванням, розпорядженням застрахованим транспортним засобом та додатковим обладнанням до нього; відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної майну третіх осіб застрахованим транспортним засобом; життям, здоров'ям та/або працездатністю застрахованих осіб.

Згідно з п.12 Договору страхування останній набирає чинності з 14.02. 2013р. та діє до 13.02.2014р.

23.10.2013р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЛТА» було укладено додатковий договір №1 до Договору страхування, в якому вони погодили пролонгацію дії договору до 04.11.2014р. включно.

25.11.2013р. о 18 год. 30 хв. на проїзній частині автодороги Н-08 "Запоріжжя-Дніпропетровськ-Бориспіль" сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля "Volvo СН12" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля "Audi Q5" (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_5

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_4 вимог п.1.3, 1.5, 10.4 Правил дорожнього руху України.

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.07.2014р. у справі №175/2045/14-к ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України і піддано покаранню у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права на керування транспортними засобами строком на 1 рік. Присуджено до стягнення: з обвинуваченого ОСОБА_4 8 000 грн. на користь потерпілої ОСОБА_5 в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу; з Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" на користь потерпілої ОСОБА_5 - 4 143,55 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.

Відповідно до звіту Товариства з обмеженою відповідністю «Асистанська компанія «Українська служба допомоги» №2812 від 16.12.2013р. вартість відновлювального ремонту, завданого страхувальнику позивача в результаті його пошкодження в ДТП, складає 278 283,41 грн.

Позивачем було виплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛТА" страхове відшкодування у сумі 128 906,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 25.03.2014р. №7832 (том справи - 1, аркуш справи - 9).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована відповідачем за полісом №АС/0368166.

23.10.2014р. позивач звернувся до відповідача з претензією №8233/1975-УСГ від 23.10.2014р. про відшкодування в порядку регресу 79 416,50 грн. (суми, яка не покривається полісом відповідача №АС/0368166) (том справи - 1, аркуші справи - 10-11).

Однак звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування.

Вищевказані обставини були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. у справі №910/29344/14 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" про стягнення 79 416,50 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 12-13).

Названим судовим рішенням позовні вимоги було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 79 416,50 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1 827,00 грн. судового збору.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. у справі №910/29344/14 у встановленому законодавством порядку набрало законної сили. Доказів зміни або скасування цього рішення ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Згідно з ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач сплатив заборгованість у сумі 79 416,50 грн. за рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. у справі №910/29344/14 лише 20.07.2015р., у зв'язку з чим позивач вважає, що у нього виникло право на нарахування відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України на вищевказану суму боргу інфляційних втрат та 3% річних.

За розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню 36 221,48 грн. інфляційних втрат та 1 560,13 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та документально підтвердженими лише в частині стягнення з відповідача 22 483,73 грн. інфляційних втрат та 855,09 грн. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача щодо виплати страхового відшкодування за збитки, завдані застрахованому позивачем транспортному засобу, у загальному розмірі 278 283,41 грн.

Полісом відповідача №АС/0368166, на підставі якого було застраховано цивільно-правову відповідальність винуватця ДТП, в якій зазнав майнової шкоди страхувальник позивача, не покриваються завдані збитки у сумі 79 416,50 грн.

Як уже зазначалося вище, 79 416,50 грн. збитків було стягнуто з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. у справі №910/29344/14. Вказана сума збитків була сплачена відповідачем 20.07.2015р.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. у справі №910/29344/14, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 36 221,48 грн. та 3% річних у сумі 1 560,13 грн., розрахованих за наступні періоди: з 27.11.2014р. (закінчення 30-денного строку з дня отримання відповідачем заяви позивача №8233/1975 від 23.10.2014р. про виплату страхового відшкодування) по 20.07.2015р. (сплата заборгованості відповідачем) з суми 79 416,50 грн. (основний борг) та з 12.03.2015р. (оскільки 11.03.2015р. - день набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. у справі №910/29344/14) по 20.07.2015р. (дата сплати заборгованості) з суми 1 827,00 грн. (сума судового збору).

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що місцевим господарським судом не було прийнято до уваги, що правовідносини не є договірними зобов'язаннями, оскільки зобов'язання в даному випадку виникли з деліктних правовідносин, а положення ст. 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, грошовим є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (аналогічна правова позиція наведена в п.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та постанові Верховного Суду України від 01.10.2014р. у справі №6-113цс14).

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Дійсно, положення ст. 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика (ст. 992 Цивільного кодексу України) (аналогічна правова позиція наведена в п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013р. "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки").

З урахуванням того, що прострочення сплати страхового відшкодування не є грошовим зобов'язанням, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції за періоди до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. у справі №910/29344/14, тобто до 11.03.2015р.

З урахуванням приписів ст. 549, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум (аналогічна правова позиція наведена в п.п.1.3, 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки зобов'язання відповідача по сплаті заборгованості встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. у справі №910/29344/14, то після набрання вказаним рішенням законної сили (11.03.2015р.) назване зобов'язання вважається грошовим і на суму відповідної заборгованості нараховуються індекс інфляції та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки заборгованість в сумі 79 416,50 грн. була сплачена відповідачем 20.07.2015р., саме з цієї дати вказане зобов'язання є припиненим в силу закону.

Враховуючи, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу є правомірним.

Однак, як уже зазначалося вище, позивачем було невірно визначено період прострочення, а також здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму судових витрат.

За розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 22 483,73 грн. інфляційних втрат та 855,09 грн. 3% річних, нарахованих за період з 12.03.2015р. (оскільки 11.03.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. у справі №910/29344/14 набрало законної сили) по 20.07.2015р. (дата сплати відповідачем заборгованості).

В решті позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23124/15 від 26.10.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/23124/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3 Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

А.І. Тищенко