Ухвала суду № 54226595, 02.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2015 р. м. Київ К/800/30169/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача Коржа М.П.,

представника відповідача Катамай Г.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Каротаж-Прайм»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року

у справі №826/3693/14

за позовом Приватного акціонерного товариства «Каротаж-Прайм»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Приватне акціонерне товариство «Каротаж-Прайм» (далі - ПАТ «Каротаж- Прайм») звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 грудня 2013 року № 0001522204 та № 0001512204.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 23 січня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти внесення до бюджету сум податків та зборів за період з 01 січня 2012 року по 31 серпня 2013 року ДПІ складено акт від 15 листопада 2013 року № 1358/23-56-22-04-21-24942043, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на прибуток в розмірі 30 915 029,00 грн.;

- пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.6, 201.7 статті 201 ПК України України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 28 604 094,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ прийняті податкові-повідомлення рішення від 25 грудня 2013 року:

- № 0001522204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 46 372 543,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 30 915 029,00 грн. та за штрафними санкціями - 15 457 514,00 грн.;

- № 0001512204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 35 755 104,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 28 604 083,00 грн. та за штрафними санкціями 7 151 021,00 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем не доведено реальності господарських операцій із його контрагентами - ПАТ «Конотопм`ясо», ТОВ «Глобалторг», ТОВ «Союзторгінвест» та ТОВ «Комерційна фірма «Агроексім».

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, податку на додану вартість та податку на прибуток, у період, що перевірявся відповідачем, регулювалися положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); Перелік витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування визначено положеннями пункту 138.1 статті 138 Податкового кодекс України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, зокрема, операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту, як визначено в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення оподатковуваного доходу, а також суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, між позивачем та його контрагентами ПАТ «Конотопм`ясо», ТОВ «Глобалторг», ТОВ «Церус» укладено договори поставки м'ясопродукції, зокрема яловичини 1-ої категорії, глибокої заморозки та/або охолодженої в напівтушах та/або четвертинках.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Союзторгінвест» та ТОВ «Комерційна фірма «Агроексім» укладено договори комісії, за змістом яких останні брали на себе зобов'язання від свого імені за дорученням і за рахунок позивача за грошову винагороду здійснювати заходи спрямовані на реалізацію за межі території України м'ясопродукції.

На підтвердження фактичної поставки товарів та надання послуг комісії позивачем до суду першої інстанції надано копії податкових накладних, вантажно-митних декларацій, актів виконаних робіт, платіжних доручень.

Суд першої інстанції, розглянувши у позовну заяву у письмовому провадженні, у задоволенні позову відмовив з тих підстав, що позивачем не надано копії доручень, актів приймання-передачі товару, специфікацій, актів прийому передачі товару на комісію, видаткових накладних, звітів комісіонера, копій міжнародних товарно-транспортних накладних, банківських виписок на продажу валюти та перерахування виручки комітенту, які відповідно до актів виконаних робіт були передано комісіонерами позивачу (комітенту), а надані копії платіжних доручень не містять відмітку банку. При цьому, роблячи висновок про відсутність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суд, в порушення принципу офіційності не здійснив належних заходів щодо витребування доказів на підставі яких встановлюються обставини, які становлять предмет доказування для цілей вирішення вказаної справи.

Докази, про відсутність яких йшлося в рішенні суду першої інстанції, надані позивачем до суду апеляційної інстанції при поданні апеляційної скарги з метою доведення законності формування витрат та податкового кредиту.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції, незважаючи на подані докази, відмовив у задоволенні апеляційної скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін, водночас не навів жодної обставини, яка б ставила під сумнів достовірність наведених у вказаних документах відомостей, як і не навів фактів, які б свідчили про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були реальними.

Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, для правильного вирішення спору, з врахуванням принципу офіційного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, суди мали перевірити наявність обставин, що спростовують або підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, а саме: на підставі доказів у сукупності та взаємозв'язку слід було дослідити обставини щодо фактичного руху активу (м'ясопродукції) у процесі виконання розглядуваних операцій з поставки товару та вивозу його на підставі договорів комісії за межі України і встановити дійсну економічну участь позивача у цих операціях. Для цього судам слід було встановити: хто є виробником спірного товару, з'ясувати фактичний рух цього товару на шляху до позивача (за якими операціями останній одержав цей товар, чи підтверджується реальність передачі товару позивачеві з урахування умов транспортування, зберігання м'ясопродукції), а також від позивача до подальших покупців продукції; надати оцінку доводам відповідача, які зазначені в акті перевірки, про те, що на певну частину м'ясопродукції не видавалися ветеринарні свідоцтва, а начальник ветеринарного контролю ПАТ «Конотопм'ясо» Мовчан О.М. повідомив про те, що ПАТ «Каротаж-Прайм» йому не відомо, із службовими особами він не знайомий. Також для правильного вирішення спору необхідно було надати оцінку результатам розслідування кримінальної справи, що порушена відносно службових осіб ПАТ «Каротаж-Прайм», за фактом вчинення порушень передбачених частиною 3 статті 209, частинами 1, 3 статті 212 Кримінального кодексу України.

В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що безтоварність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задля визначення правомірності формування податкового кредиту та витрат необхідно здійснювати дослідження всіх наявних у справі доказів, реальність виконання господарських операцій, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, питання подальшої реалізації і використання у господарській діяльності платника податку.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі, як вказано вище, із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Каротаж-Прайм» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак